8. Оплата праці

Заробітна платня — це винагорода, як правило, в грошовому

виразі, який за трудовим договором роботодавець виплачує

працівнику за виконану їм роботу.

Розмір заробітної платні залежить від декількох чинників:

складності і умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей

працівника, результатів його праці і господарської діяльності

підприємства.

Структура заробітної платні:

1) основна заробітна платня. Вона є винагородою за виконану

роботу відповідно до норм праці. Вона встановлюється у вигляді

тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робочих і

посадових окладів для службовців;

2) додаткова заробітна платня. Це винагорода за працю понад

встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, за особливі

умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і

компенсаційні виплати, премії. Причому вони можуть бути

встановлені як чинним законодавством, так і розпорядженням

роботодавця.

Існують дві сфери регулювання заробітної платні: на

державному і договірному рівнях.

На державному рівні встановлена мінімальна заробітна

платня — розмір заробітної платні за просту, некваліфіковану

роботу, нижче за яку не може проводитися оплата праці.

Мінімальна заробітна платня є обов'язкової на всій території

України для підприємств всіх форм власності.

Розмір мінімальної заробітної платні встановлюється

Верховною Радою України за уявленням кабінету Міністрів

України, як правило, один раз в рік під час затвердження

Державного бюджету України. Розмір мінімальної заробітної платні

переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі

товари і тарифів на послуги.

На державному рівні також встановлюється розмір заробітної

платні працівників державних і комунальних підприємств, а також

праців-ників установ і організацій, які фінансуються з Державного

бюджету або місцевих бюджетів.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється шляхом

включення відповідних норм в зміст колективного договору.

9. Трудова дисципліна, порядок накладання і

зняття дисциплінарних стягнень

Трудова дисципліна — це інститут трудового права України,

регулюючий внутрішній трудовий розпорядок, устанавлюючий

трудові права і обов'язки працівників і адміністрації, заходи

заохочення і покарання за виконання або невиконання трудових

обов'язків.

Норми даного інституту містяться в Кодексі законів про працю

України, спеціальні нормативно-правові акти (наприклад, в статутах

і положеннях про дисципліну в різних галузях економіки,

дисциплінарних статутах державних службовців), а також в

локальних актах. До останніх належать правила внутрішнього

трудового розпорядку.

Правила внутрішнього трудового розпорядку — локальний

нормативно-правовий акт, що приймається і діє виключно в межах

підприємства, установи, організації. Правила внутрішнього

трудового розпорядку затверджуються трудовим колективом за

уявленням власника (роботодавця) і профспілкового комітету на

основі типових правил внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова дисципліна забезпечується шляхом застосування двох

основних методів дії на працівника — переконання і примусу.

Метод переконання заснований на вихованні у працівника

свідомого відношення до своїх трудових обов'язків, на формуванні

у нього стійкого бажання сумлінно трудитися. Юридичне втілення

метода — міри дисциплінарного заохочення (оголошення подяки,

видача премії, нагородження цінним подарунком і т.д.).

Метод примусу — спосіб дії на працівника, що забезпечує

виконання ним трудових обов'язків всупереч його волі. Юридична

форма даного методу — дисциплінарні стягнення (звільнення,

догана).

Винне порушення дисципліни праці, невиконання трудових

обов'язків працівником є дисциплінарною провиною, інакше кажучи

— одним з видів правопорушень. За здійснення дисциплінарної

провини роботодавець має право застосувати визначені

законодавством заходи дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарне стягнення — міра правового впливу, яка

застосовується до особи, що скоїла дисциплінарний проступок.

Кодекс законів про працю України встановлює два види

дисциплінарних стягнень: догана, звільнення. Спеціальні

нормативно-правові акти (статути і положенні), що

розповсюджуються на окремі категорії працівників (наприклад,

державних службовців) можуть містити і інші дисциплінарні

стягнення.

Законодавством про працю встановлений строго певний

порядок накладення і зняття дисциплінарних стягнень.

За кожну дисциплінарну провину може бути накладено тільки

одне дисциплінарне стягнення. До накладення стягнення від

працівника повинно зажадатися письмове пояснення.

Стягнення накладається не пізніше за один місяць з дня

виявлення і не пізніше за шість місяців з дня здійснення

дисциплінарної провини.

Наказ про накладення дисциплінарного стягнення з вказівкою

мотивів його застосування оголошується працівнику під розписку.

Працівник має право оскаржити наказ в органи по розгляду

індивідуальних трудових суперечок.

Термін дії дисциплінарного стягнення — один рік. Протягом

цього терміну до працівника не застосовуються заходи заохочення.

Законодавчо встановлений наступний порядок зняття

дисциплінарних стягнень. Якщо протягом року з дня накладення

стягнення працівник не буде підданий новому стягненню, то він

вважається таким, що не піддавався дисциплінарному стягненню.

Дисциплінарне стягнення може бути зняте до закінчення року

органом, що застосував його, якщо підданий стягненню не скоїв

нового проступку і проявив себе як добросовісний працівник.