Питання для самоконтролю

1. В чому полягає правоохоронна функція держави?

2. Розкрийте зміст основних ознак правоохоронної діяльності.

3. Що входить в систему органів прокуратури?

4. Що таке правозахисна діяльність?

5. Чому існує потреба в існуванні інститутів правозахисної діяльності?

6. Які інституції, що функціонують в Україні, є правозахисними?

7. Які завдання виконують нотаріат та адвокатура в Україні?

8. Хто може бути адвокатом?

9. Хто може бути нотаріусом?

10. Чим різняться правовий статус державних і недержавних нотаріусів?

Термінологічний словник

Адвокат – (лат. advocatus, від advoco – запрошую, закликаю) – за законодавством України особа, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника А. не менше двох років, склала кваліфікаційні іспити, одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. А. не може бути працівником суду, прокуратури, нотаріату, органів внутрішніх справ,служби безпеки, державного управління. Не може бути А. особа, яка має судимість. Професійна справа, честь і гідність А. охороняються законом. А. не має права вступати зі своїм клієнтом у трудові відносини, він виконує покладений на нього Конституцією України обов’язок щодо надання правової допомоги громадянам та юридичним особам.

Адвокатура – в Україні добровільне професійне громадське об’єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб та надавати їм іншу юридичну допомогу. Відповідно до Конституції України А. діє для забезпечення права на захист від обвинувачення й надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

Адміністративне право – галузь права, яка регулює суспільні відноси­ни, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності й дер­жавного управління.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, вин­на дія чи бездіяльність, за яку передбачено адміністративну відпо­відальність.

Акти громадського стану – державні записи фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, усиновлення, встановлення батьківства, зміни імені, по батькові, прізвища. Згідно з чинним законодавством органи реєстрації актів громадського стану видають відповідне свідоцтво про зроблений запис.

Аліменти (лат. alimentum – годування, утримання) – утримання, яке у визначених законом випадках надається одним членом сім’ї іншому, якщо останній не має власних коштів для існування. Право на отримання А. мають : неповнолітні діти, повнолітні непрацездатні особи, які не мають власного джерела заробітку.

Амністія (від гр. amnestia – забування, прощення) – повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності або кримінального покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Апатриди (від гр. араtгіs і ароlіs – позбавлені батьківщини, позбавлені вітчизни) – особи без громадян­ства, тобто ті, що не мають громадянства будь-якої дер­жави. Апатридизм (тобто безгромадянство) найчастіше виникає внаслідок розбіжностей у законодавстві різних країн про громадянство, спричинюється втратою грома­дянства на підставах закону або позбавлення громадянст­ва.

Арешт (лат. arrestum – судова постанова) – 1) за­побіжний захід у кримінальному процесі, який полягає у взятті під варту (затриманні обвинуваченого й достав-ленні до місця попереднього ув'язнення). 2) у кримінальному праві – міра покарання, що полягає у триманні засудженого в умовах ізоляції на строк від одного до шести місяців.

Бандитизм (італ. banda – злочинне угруповання) – злочинне діяння, що належить до групи злочинів проти гро­мадської безпеки. Б. є тяжким злочином, який посягає на основи громадської безпеки й полягає в: організації озб­роєної банди; участі в такій банді; участі у вчинюваному нею нападі.

Брокер – біржовий посередник під час здійснення угод купівлі-продажу як на біржі, так і поза нею, який здійснює угоди від імені члена або клієнта біржі за їхній рахунок.

Верховний суд України – найвищий судовий орган у системі загальних судів України. Він здійснює контроль за судовою діяльністю судів України, дає роз'яснення з питань судової практики. Розглядає справи у касаційному порядку та у порядку виключного провад­ження.

Взяття під варту – запобіжний захід, який засто­совується до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в справах про злочини, за які може бути призначене пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк більш як три роки, та до засудженого, вирок щодо якого ще не набрав законної сили.

Визнання громадянина безвісно відсутнім – ситуація, за якої протягом року за місцем прожи­вання громадянина немає відомостей про місце його пере­бування. Визнати його безвісно відсутнім може суд за за­явою заінтересованих осіб. Якщо немає можливостей встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одер­жані відомості про нього, а в разі неможливості встано­вити цей місяць – перше січня наступного року. Поря­док визнання громадянина безвісно відсутнім визна­чається ЦПК України.

Виконання вироку – в Україні діяльність суду та інших правозастосовчих органів, яка полягає у прак­тичній реалізації приписів вироку, що набрав законної си­ли; стадія українського кримінального процесу, яка розпо­чинається з моменту набрання вироком законної сили і в якій втілюються в життя судові рішення, зафіксовані цим вироком. На стадії В. в. суд звертає вирок до виконання, тобто повідомляє органи, уповноважені виконувати ви­рок, про необхідність виконання вироку, після чого ці органи приводять вирок до виконання. Умовою В.в. є набрання вироком законної сили,хоча за певних умов суд першої інстанції може виконати вирок безпосередньо після його проголошення у частині звільнення підсудного з-під варти.

Виправдання – постановлення судом виправду­вального вироку. Підсудного виправдовують, якщо: не встановлено подію злочину, тобто коли в судовому засіданні було доведено, що діяння, у скоєнні якого зви­нувачувався підсудний, взагалі не виявлено або між цим діянням і настанням суспільно небезпечних наслідків не існувало причинного зв'язку; у діянні підсудного немає складу злочину; участь підсудного у вчиненні злочину в судовому засіданні не доведено. У разі коли В. особи відбувається за недоведеністю її участі у скоєнні злочину і особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявле­ною, суд після набрання виправдувальним вироком за­конної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, вин­ної у вчиненні цього злочину. Особа, яку виправдано, має право на оскарження виправдувального вироку в ча­стині мотивів і підстав В., а також на відшкодування шкоди, завданої їй незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, затриманням, застосуван­ням запобіжного заходу.

Вирок – рішення суду у кримінальних справах щодо винуватості чи невинуватості підсудного та його відповідальності. Згідно з Конституцією України право­суддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Суди постановляють В. іменем України. В постановленні В. суд керується принципами законності та обґрунтованості, причому обґрунтуванням В. можуть бути лише ті докази, які були розглянуті в судовому засіданні. В. суду може бути обвинувальний або виправдувальний.

Відповідач – сторона в цивільному процесі, якій пред'явлено позов. В. може бути як громадянин, так і юри­дична особа В. є та із сторін у процесі, яка притягається судом до відповіді за позовом, тому що на неї вказує по­зивач як на порушника свого права. В. має право пред'явити зустрічний позов, визнати позов повністю або частково, або не визнавати. У цивільній справі може бути кілька В.

Відчуження майна – у цивільному праві переда­ча майна у власність іншій особі. Розрізняють В. м. платне (купівля-продаж) і безоплатне (дарування). В. м. може здійснюватися на основі договору або в при­мусовому порядку (напр., конфіскація майна за вироком суду). В. м. пов'язане з припиненням права власності.

Влада – можливість і здатність людини чи групи людей здійснювати свою волю, нав'язуючи її, у разі потреби, суспільству, іншим лю­дям.

Галузь права – сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в певній сфері суспільного життя за допомогою певного методу правового регулювання.

Гарантії прав і свобод людини – умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення в повному обсязі та всебічну охорону прав і сво­бод особи.

Громадянин – за конституційним правом особа, що має стійкий і необмежений у часі та просторі право­вий зв'язок із конкретною державою, закріплений у ви­гляді громадянства.

Громадянство – правовий інститут, який характе­ризує взаємовідносини конкретної особи з державою, під юрисдикцією якої він перебуває, незалежно від того, про­живає особа на території даної держави чи знаходиться за її межами.

Деліктоздатність (від латин, delictum – провина, проступок) – здат­ність особи нести відповідальність за скоєні нею правопорушення.

Демократія (від грец. demokratia, demos – народ, kratos – влада, влада народу) – форма державного режиму, за якої державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян в управлінні держа­вою, гарантовано дотримання їхніх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

Денонсація (фр. denoncer – об'являти, розри­вати) – повідомлення однієї держави іншій про припи­нення дії укладеного між ними договору, здійснене в по­рядку і в термін, обумовлені цим договором. Якщо договір не передбачає Д. і не встановлено намір його учасників допустити таку можливість, він не може бути денонсованим. Звичайною умовою Д. є попереднє повідомлення сторін договору про намір однієї з них вийти з нього або зупинити його дію. Недотримання порядку Д. призводить до визнання її недійсною. Загальні принципи Д. містяться у Віденській конвенції про право міжнародних договорів (1969).

Держава – особлива форма організації суспільства за допомогою спеціального апарату управління, який захищає інтереси населення певної території, регулює відносини між членами суспільства, зокрема за допомогою примусу.

Державна служба – професійна діяльність людей, які займають поса­ди в державних органах, виконуючи завдання й функції держави, та отримують зарплату за рахунок державних коштів.

Державний (територіальний) устрій – елемент форми держави, який визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємо­дію центральних і місцевих органів влади.

Державний лад – система соціальних, еко­номічних і політичних відносин, які закріплені нормами конституційного права. Д. л. визначає основні організаційні форми та інститути механізму політичної влади в державі. Д. л. може відрізнятися від конституційно­го ладу, якщо дія держави на суспільство чиниться в обхід Конституції та інших легітимних джерел права, з пору­шенням обов'язків громадянином і суспільством.

Державний обвинувач – прокурор, який підтримує обвинувачення у кримінальній справі в суді. Участь Д. о. в судовому розгляді – один з елементів публічного судочинства. Підтримання державного обви­нувачення в суді прокурором є однією з основних кон­ституційних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).

Державний устрій – політико-територіальна ор­ганізація влади, яка визначає правове положення регіональних частин держави та їх взаємовідносини з центральною владою.

Джерела (або форми) права – способи, форми вираження й закріп­лення правових норм.

Джерело підвищеної небезпеки – транспортні засоби, промислові підприємства, тварини, що за своєю природою становлять певну небезпеку для оточення, бо часом можуть вийти з-під контролю людини, яка ними керує.

Дисципліна – точне, своєчасне й неухильне додержання встановлених правовими й іншими соціальними нормами правил поведінки в державному й суспільному житті.

Дисциплінарна відповідальність – один із видів юридичної відповідальності, що застосовується до порушників трудової дисципліни. Відповідно до трудово­го законодавства України власник або уповноважений ним орган може вжити до працівника за порушення тру­дової дисципліни тільки один із таких видів дисциплінар­них стягнень: догану; звільнення. Законодавством, стату­тами та положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші види Д. в. Притягнення до Д. в. може бути оскаржене в уста­новленому законом порядку.

Дієздатність – можливість особи своїми діями створювати, змінюва­ти, припиняти права та обов'язки.

Довічне позбавлення волі – міра криміналь­ного покарання, яка встановлюється за вчинення особли­во тяжких злочинів і застосовується лише у спеціально пе­редбачених КК випадках. Д. п. в. не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці після 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Документ (лат. documentum – посвідчення) – ма­теріальний носій запису (папір, кіно- і фотоплівка, магнітна стрічка, дискета тощо) з зафіксованою на ньому інформацією, яка за своїм змістом та формою свідчення є джерелом відомостей, що мають певне юридичне значення.

Дострокове звільнення від покарання – звільнення від відбування покарання до закінчення вста­новленого вироком строку. Особа може достроково звільнюватись від відбування покарання внаслідок амністії, помилування; винесення судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково або з інших причин, передбачених законом.

Досудове слідство – стадія кримінального про­цесу, на якій слідчі збирають, перевіряють та оцінюють докази. Метою Д. с. є встановлення події злочину та осіб, винних у його вчиненні. Починається Д. с. після пору­шення кримінальної справи. Під час Д. с. проводиться ряд певних слідчих дій, передбачених КПК України. Органами Д. с. є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

Душевна хвороба – захворювання, що вияв­ляється в порушенні нормальної психічної діяльності, яке істотно впливає на здатність особи правильно сприймати навколишню дійсність, контролювати свою діяльність та усвідомлювати значення своїх дій. До Д. х. належать ши­зофренія, епілепсія, паранойя, олігофренія та ін. Законо­давством установлено певні обмеження дієздатності осіб, що страждають на Д. х. Над ними може бути вста­новлено опіку. В кримінально-правових відносинах такі особи, якщо вони скоїли суспільно небезпечні діяння, можуть бути визнані неосудними.

Екологічне право – галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища й раціо­нального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

Ексгумація (лат. ех – із та humus – земля) – вий­мання трупа з місця його поховання, коли виникає не­обхідність у проведенні первинного або повторного огля­ду трупа, пред'явленні його для впізнання, проведенні експертизи (у тому числі додаткової й повторної). Е. здійснюється на підставі постанови слідчого, яка має бути затверджена прокурором, з участю судово-медичного екс­перта і в присутності понятих.

Захисник – за кримінально-процесуальним законо­давством України учасник кримінального процесу, уповно­важений у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного, а також засудженого та виправданого. 3., як правило, є особи, що мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (див. Адвокат), адже за Конституцією України для забезпечення права на захист від обвинувачення діє адвокатура (ст. 59). Однак за зго­дою підсудного як 3. можуть допускатися близькі родичі, опікуни та піклувальники.

Звичаєве право – сукупність неписаних правил поведінки (звичаїв), що склалися в суспільстві в результаті їх неодноразового застосування та санкціонованих дер­жавною владою. До юридичної системи входить лише той звичай, який виконує функції норми права. Типовий при­клад запису 3. п. – пам'ятки права: Закони Ману, закони Дванадцяти таблиць, Салічна правда, Руська правда.

Зворотна сила закону – поширення дії закону на факти, події, котрі відбулися до набуття законом чинності. Як правило, нормативно-правовий акт повинен ре­гулювати суспільні відносини, що склалися після набуття ним чинності. На факти, що були наявними до прийнят­тя цього акта, він, за окремими винятками, не поши­рюється.

Земельне право – галузь права, якою регулюються суспільні відноси­ни щодо власності на землю, державного управління земельним фондом, використання й охорони землі, забезпечення та охорони прав і законних інтересів учасників земельних відносин.

Земельний кадастр (фр. cadastre - лист, реєстр) -державний З. к. – це єдина державна система земельно-ка­дастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права кори­стування земельними ділянками та містить сукупність відо­мостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед влас­ників землі та землекористувачів. Державний З. к. містить: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування грунтів; економічну оцінку земель; грошову оцінку земель; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель. За своєю формою земельно-кадастрова доку­ментація може бути текстовою (цифровою) та плановокартографічною (із застосуванням сучасних технічних систем).

Злочин – суспільно небезпечне протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), яке скоєне суб'єктом злочину (особою, яка може нести за нього відповідальність) і передбачене кримінальним кодексом.

Злочинне діяння – акт антисоціальної по­ведінки, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. У кримінальному праві виключається відповідальність за відсутності 3. д. Воно по­лягає у принципово усвідомлюваному акті людської по­ведінки, який проявляється у психічно підконтрольному, мотивованому діянні, що охоплюється тією чи іншою статтею кримінального закону. 3. д. є поєднанням фізич­них та психологічних факторів, об'єктивних та суб'єктив­них ознак. За своїми об'єктивними властивостями 3. д. є суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю, а за суб'єктивними – винним вчинком, скоєним завжди з певною метою та за певним мотивом (іноді навіть неусвідомлюваними). Саме на підставі об'єктивних ознак 3. д., характеру поведінки людини за певних умов можна робити висновки про такі суб'єктивні моменти 3. д., як вина, мотив злочину, мета злочину.

Зняття судимості – рішення суду про припинен­ня стану судимості до закінчення передбаченого законом строку погашення судимості, після закінчення не менше половини цього строку, якщо особа зразковою по­ведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Зустрічний позов – самостійна позовна вимога відповідача до позивача, що заявляється в суді або госпо­дарському суді в розпочатому процесі для розгляду разом з первинним позовом; засіб захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову. 3. п., незалежно від його підсудності, пред'являється в суд, який розглядає вже за­явлений позов, з дотриманням загальних вимог пред'яв­лення позову.

Індивід – конкретна людина, що має унікальні, притаманні саме їй якості.

Іноземці – особи, які не є громадянами держави, у якій вони знахо­дяться.

Історичний тип держави – сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, які існували на певних етапах історії людства.

Казус (лат. casus – випадок) – подія, що настає по­за вольовими діями суб'єкта і тому не може бути передбаченою за певних умов. К. є також випадкова дія особи, що має зовнішні ознаки проступку (злочину), але позбав­лена елемента вини і тому не тягне юридичної відпо­відальності. Від К. слід відрізняти поняття непереборної сили.

Клопотання 1) офіційне прохання або подання, адресоване державним органам чи вищестоящій гро­мадській організації; 2) офіційне прохання про здійснення процесуальних дій чи прийняття рішень, звернене до органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду. В цивільному процесі право на заяву К. мають позивач, відповідач, треті особи та інші учасники процесу, їхні представники, про­курор, уповноважений органів державного управління, організацій, профспілок, інших громадських організацій, громадяни, що звернулися до суду з метою захисту прав інших осіб; у кримінальному процесі – підозрюваний, обви­нувачений, їхні законні представники, захисник, по­терпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їхні представники, прокурор.

Кодекс (від лат. codex – навоскована дощечка для письма, книга) – систематизований законодавчий акт, у якому містяться норми певної галузі права (напр., Цивільний К., Кримінальний К.). Правові норми в К. ви­кладаються в порядку, який відображає систему даної га­лузі права.

Кодифікація – спосіб систематизації, при якому здійснюється зведення різних нормативно-правових актів у єдиний, внутрішньо узгоджений та структурований акт шляхом переробки їх змісту. Компетенція юридичної особи – сукупність прав та обов'язків, які надаються юридичній особі для виконання її функцій.

Компенсація (лат. compensatio – винагорода) – 1) відшкодування за будь-що; 2) спосіб припинення зобов'язань взаємним зарахуванням зустрічних вимог кредитора і боржника у цивільному праві; 3) за законодав­ством про працю – виплати працівникам у визначених законом випадках.

Консолідація – спосіб систематизації, при якому здійснюється об'єднання в єдиний нормативно-правовий акт кількох актів, які регу­люють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту.

Конфедерація – форма державного устрою, за якої держава є союзом (як правило, тимчасовим) суверенних держав, які об'єднуються для досягнення певної чітко визначеної мети в окремій сфері дер­жавної діяльності.

Крайня необхідність – за законодавством Ук­раїни правомірне (незлочинне) заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам з метою усунення небезпеки, яка загрожує особі чи її правам, суспільним інтересам чи інтересам держави. Правомірність завдання шкоди у стані К, н. визначається двома факторами: а) небезпеку, що за­грожувала, не можна було усунути іншим способом, ніж вчиненням шкідливого діяння; б) шкода, що заподіяна, менша від тієї, що відвернена. Діяння, скоєні у стані К. н., хоча формально й містять ознаки злочину, але та­ким не вважаються і визнаються суспільно корисними.

Кримінальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання.

Кримінальне покарання – захід примусу, який застосовується від іме­ні держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні або обме­женні прав і свобод засудженого.

Майнова шкода – збитки, заподіяні майну фізич­ної або юридичної особи внаслідок заподіяння їй шкоди або невиконання укладеного з нею договору.

Матеріальна відповідальність працівника – обов'язок працівника відшкодувати в установлено­му законом порядку шкоду, заподіяну працівником неза­довільним виконанням або невиконанням трудових обов'язків.

Монархія – форма держави, за якої вся влада в державі належить од­ній особі, що, як правило, отримується нею в спадок.

Моральні збитки – втрати немайнового характе­ру внаслідок завданих моральних або фізичних страждань чи інших негативних наслідків фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. М. з. відшкодовуються у встановленому законом порядку через суд.

Мораторій (лат. moratorius – той, що вповіль­нює) – відстрочка чи призупинення органами державної влади виконання зобов'язань у зв'язку з настанням над­звичайних подій, обставин тощо. Під М. розуміють також заборону випробувань, застосування окремих видів зброї та ін. М. встановлюється на певний час.

Надурочні роботи – роботи, виконані у встанов­леному порядку понад встановлену тривалість робочого часу. Певні категорії робітників (напр. неповнолітні, вагітні жінки, жінки, що мають дітей віком до трьох років) не допускаються до Н. р. Перші дві години Н. р. оплачуються в полуторному, решта – в подвійному розмірі. Допускаються Н. р. тільки в виняткових випад­ках, передбачених законом.

Народний суверенітет – повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реальної участі громадян в управлінні державою.

Національний суверенітет – повновладдя нації, право та можливість для неї самій визначати своє життя, у тому числі шляхом створен­ня власної національної держави.

Невід'ємні (природні) права – права, які належать людині від народження, від природи і не можуть бути свавільно обмежені чи віді­брані.

Недоторканість житла – один із принципів прав громадянина на житло, закріплений в Конституції України. Згідно з цим принципом забороняється прони­кати без дозволу до житлового приміщення, обшукувати його й робити огляд інакше як за рішенням суду. У разі переслідування осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, можливий інший порядок проникнення до житла, обшу­ку та огляду майна, встановлений законодавством.

Недоторканість особи – за Конституцією України право кожного громадянина на державну охорону і захист від будь-яких протиправних посягань на його особисту безпеку. Н. о. передбачає недоторканність фізичну (життя, здоров'я), моральну (честь, гідність), ду­ховну. Ніхто не може бути заарештований без судового рішення.

Необхідна оборона – одна з умов правомірності заподіяння шкоди та відсутності злочинності діяння. Н. о. визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, яку захищають, а також суспільних інте­ресів та інтересів держави від посягання шляхом за­подіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достат­ньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допуще­но перевищення меж Н. о.

Неосудність – стан особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, який виключає її осудність, тобто спроможність бути суб'єктом кримінальної відповідальності і кримінального покарання. У стані Н. особа не мо­же усвідомлювати фактичного змісту й суспільно небез­печного характеру своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасово­го розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки. Н. визначається за двома критеріями: медичним (біологічним) – наявність хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки і юридичним (психологічним) – нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ни­ми. До особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння в стані Н., можуть бути застосовані примусові заходи медич­ного характеру. Не підлягає покаранню особа, яка вчини­ла злочин у стані осудності, але до винесення судом виро­ку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можли­вості усвідомлювати свої дії або керувати ними. По виду­жанні така особа може підлягати покаранню. Для вирішення питання про наявність Н. повинна бути при­значена судово-психіатрична експертиза.

Непереборна сила, форс-мажор – надзвичайні й неминучі обставини, через які не можуть бути виконані умови цивільно-правового договору. Внаслідок Н. с. од­на із сторін договору мимоволі завдає збитків іншій стороні. Загальними принципами визнання Н. с. є об'єктив­ний та абсолютний характер обставин; тобто дія фак­торів, що стали перешкодою для добросовісного вико­нання умов договору, поширюється на всіх, а не лише на заподіювача шкоди. Неможливість виконання має бути абсолютною, а не утрудненою для боржника. Умови застосування Н. с. встановлюються як законодав­ством, так і договірною практикою. До Н. с. належать явища стихійного лиха (землетруси, повені тощо) або інші обставини, котрі неможливо передбачити чи відвер­нути (або можна передбачити, але не можна відвернути) за сучасного рівня людських знань і можливостей. В усіх цивільно-правових системах Н. с. є підставою, що звільняє від відповідальності.

Нещасний випадок – раптове пошкодження здоров'я працівника під час виконання ним трудових обов'язків або за обставин, спеціально обумовлених у законі (напр. у відрядженні, по дорозі на роботу або з робо­ти, під час виконання обов'язку громадянина щодо рятування людей тощо). Втрата працездатності в резуль­таті Н. в. визнається трудовим каліцтвом, що передбачає надання відповідних пільг.

Норма права – обов'язкове правило поведінки, що встановлене й підтримується державою.

Нормативний акт – офіційний письмовий доку­мент, який приймають суворо визначені законом органи і яким встановлюються, змінюються або скасовуються нор­ми права. Н. а. мають чітку ієрархічну супідрядність і у зв'язку з цим різну юридичну силу. За цією ознакою поділ Н. а. має такий вигляд: конституція, закони (прий­маються вищим органом державної влади або шляхом ре­ферендуму), підзаконні акти. Останні також мають істотну ієрархічність – від загальнообов'язкових указів, декретів, постанов до відомчих наказів та інструкцій і рішень місцевих органів.

Нормативно-правовий акт – офіційний документ, прийнятий (вида­ний) уповноваженим на це суб'єктом у визначених законом формі й порядку, який установлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Нотаріат (від лат. notarius – писар, секретар) – си­стема органів і посадових осіб, які посвідчують безспірні права і факти, що мають юридичне значення, а також вчиняють інші нотаріальні дії з метою надання їм юри­дичної вірогідності. Нотаріальні дії в Україні вчиняють державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси; де не­має нотаріусів – посадові особи сільських, селищних, міських рад (посвідчення заповітів, доручень, правиль­ності копій документів та ін.), за кордоном – консульські установи та дипломатичні представництва України.

Нотаріус (від лат. notarius – писар, секретар) – по­садова особа, яка вчиняє нотаріальні дії. Н. може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування протягом шести місяців, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право ве­сти нотаріальну діяльність. Н. зобов'язаний діяти відповідно до закону і складеної ним присяги, сприяти громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і за­хисті законних інтересів. Не має права вести підприємницьку діяльність і ніяку іншу, крім наукової та викладацької у вільний від роботи час, надавати посеред­ницькі послуги при укладенні договорів.

Об'єкт правовідносин – матеріальні або нематеріальні блага, з приво­ду яких виникають правовідносини.

Обов’язкова частка – частина спадкового май­на, яка переходить до визначених спадкоємців незалежно від змісту заповіту. До них належать неповнолітні або не­працездатні діти спадкодавця (у т. ч. усиновлені), непрацездатна дружина (чоловік), батьки (усиновителі), утриманці померлого. Питання про О. ч. постають у випадках, коли спадкодавець своїм заповітом позбавив спадщини необхідних спадкоємців або заповідав їм меншу, ніж передбачено законом, частину майна. О. ч. встановлюється у частинному відношенні до розміру частки спадкового майна, яка належала б необхідному спадкоємцю при спадкуванні за законом, і обчислюється з урахуванням усього спадкового майна, за винятком вкладу, щодо яко­го зроблено заповідальне розпорядження. Спадкоємець, який має право на О. ч., може відмовитись від її отримання. Відмова може бути тільки безумовною, тобто без зазначення на чиюсь користь. Унаслідок відмо­ви від О. ч. заповіт діє в повній мірі. Якщо заповідано частину майна, відмова від О. ч. не тягне її переходу до спадкоємців за законом, які спадкують незаповідане май­но. О. ч. виділяється або шляхом визнання за спадкоємцем права на ідеальну частку у спадщині, або шляхом передання спадкоємцеві конкретних матеріаль­них цінностей із спадкової маси, також О. ч. може бути компенсована і в грошовому виразі.

Омбудсмен (швед. ombudsmen) – посадова особа парламенту, яка стежить за законністю дій державних ор­ганів і службових осіб у контексті забезпечення й дотри­мання прав та свобод людини.

Опіка – одна з правових форм захисту особистих майнових інтересів громадян. О. встановлюється над дітьми, які не досягли 15 років, і над особами, котрі виз­нані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства. О. може бути встановлена над майном особи, яку суд визнає безвісно відсутньою. О. встановлюють відділи опіки й піклування органів виконавчої влади за місцем проживання особи, котра потребує О., чи за місцем проживання опікуна. О. припиняється: а) після досягнення підопічним 15 років; б) якщо підопічний по­вертається на виховання до батьків; в) якщо особа, котра була визнана недієздатною й потребувала О., видужала, й суд поновив її в дієздатності; г) у зв'язку зі смертю підопічного.

Орган держави – особа або орган, які виступають від імені держави, мають певні владні повноваження відповідно до свого призначення.

Особа без громадянства, апатрид – особа, яка не є громадянином даної країни і не має відповідних до­казів про належність до громадянства якоїсь іншої держа­ви. Безгромадяї їство виникає тоді, коли особа втрачає своє громадянство й не набуває нового. У зв'язку зі зро­станням кількості О. б. г. прийнято міжнародні кон­венції, спрямовані на скорочення безгромадянства і за­хист О. б. г. (напр., Конвенція про громадянство одруже­ної жінки (1957), Конвенція про скорочення безгрома­дянства (1961).

Особа фізична – людина, яка є суб'єктом правовідносин.

Особа юридична – організація, підприємство чи установа, що має відокремлене майно, може набувати від свого імені майнових і особистих немайнових прав та ви­конувати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді тощо. Обов'язковий атрибут О. ю. –. організаційна єдність, тобто вона повинна виступати як єдиний суб'єкт правовідносин, діяти на підставі статуту.

Перевищення меж необхідної оборони – ситуація, коли особа, перебуваючи в стані необхідної обо­рони, тобто здійснюючи насильницькі дії з метою захисту інтересів чи прав своїх, інших осіб, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, пере­вищує її межі. П. м. н. о. визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Підзаконний акт – правовий акт компетентного органу державної влади чи уповноваженого державою іншого суб'єкта, що приймається на основі і для виконання законів. До П. а. належать Укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Національного банку України, міністерств, державних комітетів та інших органів виконавчої влади, рішення судів, акти органів місцевого самоврядування.

Погашення судимості – визнання раніше за­судженої особи такою, що не має судимості, у встановле­них законом випадках і умовах. Це звільняє особу від низ­ки передбачених законом обмежень прав, пов'язаних із судимістю. П. с. випливає з закону, і тому ніякого доку­мента для засвідчення цього факту не вимагається.

Податок – установлений законодавчим органом обов'язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету в розмірах та в строки, передбачені законом.

Позбавлення батьківських прав – у сімейно­му праві санкція за неправомірну поведінку батьків сто­совно дитини, що спрямована на захист інтересів дитини. Встановлюється вичерпний перелік підстав для П. б. п., яке має безстроковий характер. Провадиться тільки в су­довому порядку. Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, що ґрунтуються на факті спорідне­ності з дитиною, стосовно якої вони позбавлені батьківських прав. Проте П. б. п. не звільняє батьків від обов'язків щодо утримання дітей. П. б. п. як додаткова міра покарання у кримінальному праві скасована.

Позовна давність – строк, у межах якого особа може звернутися до су­ду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Політичний (державний) режим – елемент форми держави, який визначає методи, якими здійснюють владу в державі, способи та засоби, що для цього використовують.

Помилування – повне або часткове звільнення певної особи від відбування кримінального покарання; заміна довічного позбавлення волі на певний строк; заміна покарання або його невідбутої частини м'якшим покаранням; зняття судимості.

правило, що діятиме в обставинах, передбачених гіпотезою.

Право оренди земельної ділянки – засноване на договорі строкове платне володіння й користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Правовий інститут – сукупність правових норм, що об'єднують юри­дичні норми, які стосуються певного чітко відокремленого виду суспільних відносин.

Правовий прецедент (від латин, praecedens, praecedentis – той, що передає) – це рішення, прийняте компетентним органом держави для врегулювання конкретної життєвої ситуації й визнане загаль­нообов'язковим для врегулювання аналогічних життєвих ситуацій у майбутньому.

Правовий статус – сукупність прав та обов'язків особи, визначених законодавством.

Правові звичаї – соціальні норми, правила поведінки, що склалися в процесі їх фактичного застосування протягом тривалого часу й санкціоновані державою.

Правовідносини – суспільні відносини, які регулюються нормами права.

Правоздатність – здатність особи мати визначені законом права й обов'язки, брати участь у правовідносинах.

Правопорушення – будь-яке протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що завдає шкоди людям, суспільству, державі й спри­чиняє юридичну відповідальність.

Правопорядок – система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення й здійснюються в суспільстві відповід­но до вимог норм права.

Правосвідомість – система поглядів, понять, уявлень, почуттів із при­воду чинного права або ситуацій, що пов'язані з правом.

Правосуб'єктність – здатність фізичних та юридичних осіб у встановленому порядку бути суб'єктами правовідносин (суб'єктами права), мати юридичні права та обов'язки.

Правочин цивільно-правовий – дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків.

Природокористування – використання корисних властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, оздоровчих, культурних, естетичних та будь-яких інших потреб.

Республіка – форма правління, за якої джерелом влади є народ, представники влади обираються на певний строк і несуть відповідаль­ність за свої дії.

Референдум – прийняття рішення з найважливіших питань держав­ного життя громадянами України шляхом голосування.

Робочий час – установлений законом або угодою, укладеною на під­ставі закону, час, протягом якого працівники зобов'язані викону­вати роботу, обумовлену трудовим договором.

Самоправство – у кримінальному праві са­мовільне, всупереч установленому законом порядку, вчи­нення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється ок­ремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадсь­ким інтересам або інтересам власника.

Санкція (лат. sanctio – непорушна постанова) – 1) частина норми права, у якій міститься вказівка на міру відповідальності за порушення диспозиції норми; 2) засіб економічного впливу, що застосовується до підприємств, організацій, які порушують договірну фінансову, касову, кредитну дисципліну.

Соціальні норми – правила (норми) загального характеру, які регулю­ють відносини в людському суспільстві й встановлені державою, суспільством, об'єднаннями громадян тощо.

Спадкування – процес переходу прав і обов'язків померлої фізичної особи до інших осіб.

Спадщина – сукупність прав та обов'язків, які переходять від помер­лої фізичної особи до інших осіб.

Співучасник – учасник скоєння умисного злочину в разі вчинення його кількома особами.

Суверенітет державний – можливість держави самостійно розв'язу­вати всі питання свого внутрішнього життя і зовнішніх відносин, здійснювати владу й правосуддя на своїй території.

Суспільний порядок – стан суспільних відносин, який відповідає ви­могам усього комплексу соціальних норм.

Територіальна громада – спільнота жителів села, селища, міста (тобто певного населеного пункту) на місцеве самоврядування.

Тероризм (лат. terror – страх, жах) – метод досяг­нення окремими рухами та угрупованнями певних політичних цілей шляхом переслідувань, мордувань і вбивств політичних діячів, службовців, бізнесменів та за­ручників. Т. є злочином.

Тілесні ушкодження – заподіяння Т. у. є зло­чином, що полягає в умисному чи необережному спричи­ненні шкоди здоров'ю іншої людини, якщо ця шкода ви­являється в порушенні анатомічної цілості або фізіологічних функцій організму. Т. у. поділяються на тяжкі, середньої тяжкості та легкі. Для встановлення тяж­кості і характеру Т. у. призначається судово-медична експертиза.

Умовне засудження – незастосування судом до винного покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт за умови, що він протягом певного (визна­ченого судом) строку не вчинить нового злочину. За КК 2001 р. У. з. відповідає "звільнення від відбування пока­рання з випробуванням". Якщо суд визнає, з урахуван­ням передбачених законом умов, що злочинець може виправитись без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням тривалістю від одного до трьох років.

Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці застосову­валось до повнолітніх працездатних осіб як один із видів пом'якшення покарання. Чинним КК 2001 р. У. з. не пе­редбачене.

Утриманці – особи, які перебувають на повному утриманні іншої особи або одержують від неї допомогу, що є постійним і основним джерелом засобів їхнього існування.

Федерація – форма державного устрою, за якої держава є союзом ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність, однак передають частину своїх прав і суверенітету органам феде­рації.

Форма держави – це спосіб організації політичної влади в державі, має три складові частини – форму правління, форму державного (територіального) устрою й державно-правовий (політичний) режим.

Форма правління – елемент форми держави, який визначає організа­цію влади в країні, порядок утворення, взаємодії органів влади й управління.

Функції держави – основні напрями діяльності держави, що забезпе­чують здійснення завдань, заради яких вона створена.

Функції права – основні завдання, які виконує право, напрями впли­ву права на суспільні відносини.

Церковний шлюб – шлюб, укладений у церкві за релігійними обрядами. За чинним законодавством України Ц. ш. не має правового значення.

Цивільна відповідальність – майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. За загальним правилом Ц. в. виникає тільки за наявності неправомірних дій і вини зобов'язаної особи. Як виня­ток передбачається Ц. в. без вини організації чи грома­дян, діяльність яких пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки.

Цивільно-правова відповідальність – вид юридичної відповідальності, який полягає в настанні передбачених законом негативних майно­вих наслідків для правопорушника.

Шантаж (франц. chantage – вимагання) – дії, ана­логічні вимагательству. Вони полягають у погрозі викрит­тя, розголошення відомостей, що ганьблять людину, з ме­тою домогтися якихось результатів. У КК України 2001 р. Ш. передбачено як один із способів доведення до само­губства та примушування чи втягнення до проституції.

Шахрайство – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловжи­вання довірою.

Юридична відповідальність – обов'язок правопорушника перетерпіти певні негативні наслідки (санкції) за скоєне правопорушення, які визначаються в установленому законом порядку.

Юридична наука (правознавство, юриспруден­ція) – суспільна наука, що вивчає закономірності виник­нення й розвитку держави і права, їхні соціальні цінності та роль у суспільному житті людини й держави, а також систему правових норм, які регулюють відносини в суспільстві. Ю. н. складається з загальної теорії держави і права, історії держави і права, історії політичних та пра­вових учень, а також з напрямів усіх галузей права.

Юридичний акт – офіційний письмовий доку­мент, який зумовлює певні правові наслідки, створює юридичний стан. Ю. а. спрямований на регулювання суспільних відносин. Ю. а. поділяють на: нормативні акти, тобто такі, що містять норми права, які регулюють певну сферу суспільних відносин, та індивідуальні (ненормативні) акти, що визначають права та обов'язки тільки тих суб'єктів, яким вони адресовані.

Юридичні особи – підприємства, організації, установи, які створені й зареєстровані в установленому порядку, мають відокремлене май­но, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами й відповідачами в суді, господарському або третейському суді.

Юридичні факти – життєві обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини.

Юстиція (лат. justitia – справедливість, законність) – сукупність судових установ і Міністерства юстиції та їхня діяльність у здійсненні правосуддя, а також у забезпеченні охорони прав і законних інтересів державних та громадсь­ких організацій і громадян, організації роботи судів, систе­матизації і підготовки пропозицій щодо кодифікації зако­нодавства тощо.

Явка з повинною – привід для порушення кримінальної справи, здійснюється у вигляді доб­ровільної заяви особи про вчинений нею чи за її участі злочин до порушення проти неї кримінальної справи. Письмова або усна заява робиться прокурору, слідчому, органу дізнання, судді, суду. Я. з п. є обставиною, яка пом'якшує відповідальність. Більше того, у окремих пе­редбачених законом випадках вона взагалі виключає кримінальну відповідальність, наприклад звільняється від кримінальної відповідальності особа, котра після дачі ха­бара добровільно заявила про те, що сталося.