9.6. Поняття, ознаки та види кримінального покарання

Поняття покарання визначено у ч. 1 ст. 50 КК – це примусовий захід держави, що встановлюється за вироком суду відносно особи, визнаної винною у скоєнні злочину, та полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Серед видів кримінальної відповідальності покарання є найбільш суворим.

Метою покарання (ч. 2 ст. 50) є:

а) кара за скоєний злочин;

б) виправлення засудженого;

в) запобігання вчиненню нового злочину як засудженим, так і іншими особами.

Основними для покарання ознаками є:

а) воно призначається лише за вчинення злочину;

б) воно застосовується тільки на підставі закону;

в) воно призначається лише судом;

г) за своїм змістом воно є карою для засудженого (спричиняє певні обмеження і страждання).

Систему покарань становлять 12 його видів, які поділе­ні на три групи:

а) основні покарання;

б) додаткові покарання;

в) покарання, які можуть призначатися як основні, так і до­даткові.

До групи основних віднесені такі покарання (ст. 52 КК):

1) громадські роботи, які встановлюються на строк від 60 до 240 годин, відбуваються не більше чотирьох годин на день і поля­гають у виконанні суспільно корисних робіт у вільний від роботи або навчання час; виправні роботи, які призначаються на строк від 6 місяців до 2 років з відрахуванням у доход держави від 10 до 20 % суми за­робітку засудженого.

2. службові обмеження для військовослужбовців, які призна­чаються на строк від 6 місяців до 2 років з відрахуванням у дохід держави від 10 до 20 % суми грошового забезпечення засуджено­го. На час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою та у військовому званні, а термін пока­рання не зараховується у строк вислуги років для присвоєння чергового звання;

3. арешт, який призначається на строк від 1 до 6 місяців;

4. обмеження волі, яке встановлюється на строк від 1 до 5 років і полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства, але під наглядом і обов'язковим залученням до праці;

6. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців, що призначається на строк від 6 місяців до 2 років і засто­совується лише для військовослужбовців строкової служби;

7. позбавлення волі на певний строк, яке встановлюється на строк від 1 до 15 років;

8. довічне позбавлення волі.

Кожне з основних покарань призначається як самостійне, а то­му одночасне їх призначення (наприклад, арешт і виправні роботи) не допускається. Однак до основного покарання може приєднува­тись додаткове.

До групи додаткових віднесені такі покарання:

1. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, що може застосовуватися до засуд­женого за тяжкий або особливо тяжкий злочин за вироком суду;

2. конфіскація майна, що призначається лише у випадках, пря­мо передбачених санкціями статей за тяжкі і особливо тяжкі ко­рисливі злочини.

Додаткові покарання не можуть призначатися як самостійні, а приєднуються до основних покарань.

До покарань, що можуть призначатися як основні, так і додат­кові, віднесені:

1. штраф – встановлюється в межах від 30 до 1 000 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, а в окремих випадках – і в більших розмірах. Призначається він тоді, коли це спеціаль­но передбачено в санкції статті.

2. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке призначається як основне покарання, – на строк від 2 до 5 років і як додаткове – на строк від 1 до 3 років.

Ця група покарань застосовується як самостійно, так і приєд­нується до основних покарань.