7.2. Колективний договір і колективна угода

Відповідно до статей 10–20 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП) і Закону «Про колективні договори і уго­ди» від 01.07.1993 р. колективний договір укладається згідно з чинним законодавством та прийнятими сторонами зобов'язани­ми з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.

Колективний договір укладається на підприємствах, в ор­ганізаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи, а також в їх структурних підрозділах у межах компетенції цих підрозділів (ст. 11).

Договір укладають власник або уповноважений ним орган (осо­ба) і один або кілька профспілкових чи інших уповноважених на це представництво трудовим колективом органів, а у випадку відсут­ності таких органів – представник працівників, обраний і уповнова­жений трудовим колективом (ст. 12).

Зміст колективного договору визначають сторони із зазначен­ням взаємних зобов'язань щодо регулювання виробничих, трудо­вих, соціально-економічних відносин, перелік яких наведений у ст. 13 КЗпП. При цьому у договорі можна передбачати додат­кові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії та соціально-побутові пільги.

Договір підлягає повідомній реєстрації в місцевих органах державної виконавчої влади у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку. Він набирає чинності від дня підписання його сторонами або від зазначеного в ньому дня і діє до часу укладан­ня нового або перегляду чинного, якщо інше не передбачено дого­вором. На новостворених підприємствах, в установах, організаціях колективний договір має укладатися у тримісячний термін після реєстрації або після рішення про їх заснування, як­що реєстрацію не передбачено.

Колективний договір поширюється на всіх працівників неза­лежно від їх приналежності до профспілки і є обов'язковим як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників. Контроль за виконанням договору здійснюється безпосередньо сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними представниками. Щорічно, у передбачені колективним до­говором терміни, сторони, які його підписали, звітують про його виконання.

Колективні договори – це лише одна з форм колективно-до­говірного регулювання трудових відносин на виробничому рівні. За­коном України «Про колективні договори і угоди» визначено й іншу форму такого регулювання на державному, галузевому і регіональ­ному рівнях у вигляді Колективних угод. Залежно від суб'єктивно­го складу, сфери дії, змісту та співвідношення поміж ними колек­тивні угоди поділяють на:

• генеральні угоди, які укладаються на державному (всеук­раїнському) рівні;

• галузеві угоди, які укладаються на галузевому рівні;

• регіональні угоди, які укладаються на регіональному (адміністративно-територіальному) рівні.

Статтею 3 Закону «Про колективні договори і угоди» визначені сторони генеральної, галузевої та регіональної угод.

Так, сторонами генеральної угоди виступають: з одного боку – професійні спілки, а з іншого – власники або уповноважені ними органи, на чиїх підприємствах зайнято більшість найманих працівників, що об'єдналися (як одні, так і інші) для ведення ко­лективних переговорів та укладання генеральної угоди.

Сторонами галузевої угоди виступають: власники або їх об'єднан­ня чи уповноважені ними органи та профспілки або їх об'єднання або інші представницькі організації трудящих, які наділені відповідними повноваженнями для ведення переговорів укладання угоди та реалізації її положень на більшості підприємств, що вхо­дять у сферу їх дій.

Регіональна угода укладається між місцевими органами дер­жавної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, за наявності в них відповідних повноважень, і об'єднаннями профспілок чи інших органів при наданні їм трудовими колекти­вами відповідних повноважень.