9.5. Неосудність і обставини, що виключають злочинність діяння

Як уже зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 18 КК суб'єктом злочину визнається фізична осудна особа. Тому поняттю осудності антиподом виступає поняття неосудності. .

Неосудність – це пов'язана з розладом психіки неспроможність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними саме в момент скоєння злочину. Більш повний перелік ознак, які характеризу­ють визначення неосудності, наводиться у ч. 2 ст. 19 КК.

Неосудність особи визначається за допомогою двох критеріїв:

а) медичного (біологічного);

б) юридичного (психологічного).

Медичний критерій має місце за наявності таких ознак:

а) хронічна психічна хвороба (шизофренія, епілепсія тощо);

б) тимчасовий розлад психічної діяльності, яка може раптово проявитися в період загострення деяких психічних хвороб (гост­рий алкогольний психоз тощо);

в) слабоумство, яке є вродженим чи набутим унаслідок травм або інфекцій порушення розумових здібностей;

г) інший хворобливий стан – це розлад психічної діяльності, яка не підпадає під ознаки перших трьох ознак (тяжкі форми пси­хопатії, пухлини мозку тощо).

Юридичний критерій виражений такими ознаками:

а) інтелектуальною – нездатність особи усвідомлювати свої дії чи бездіяльність;

б) вольовою – нездатність особи керувати своїми діями при усвідомленні їх суспільної небезпеки (наприклад, клептоман не в змозі перебороти хворобливого потягу до крадіжки будь-якої речі під час відвідування своїх родичів, знайомих або ж гро­мадських місць).

Особа визнається неосудною лише за наявності одночасно і ме­дичного, і юридичного критеріїв.

Кримінальну відповідальність до неосудної особи не застосову­ють. До неї можуть бути вжиті лише примусові заходи медичного характеру (направлення до психіатричної установи).

У житті громадяни і посадові особи інколи змушені вчи­няти діяння, які за зовнішніми ознаками схожі на тяжкі і особливо тяжкі злочини (знищення майна при гасінні пожежі, перевищення влади в екстремальних умовах, заподіяння смерті злочинцю(цям) при звільненні заручників і т. ін.). Але, зважаючи на те, що ці діян­ня спрямовані на захист інтересів громадян, держави і суспільства, кримінальне право визнає їх допустимими та суспільно корисними.

Тому в Кримінальному кодексі визначений перелік обставин, за на­ явності яких виключається злочинність діяння, а відтак – і кримінальна відповідальність за їх вчинення.

До обставин, що виключають злочинність діяння (розділ 8 КК), належать:

а) необхідна оборона;

б) затримання особи, що вчинила злочин;

в) крайня необхідність;

г) фізичний або психічний примус;

д) виконання наказу або розпорядження; є) діяння, пов'язане з ризиком;

є) виконання спеціального завдання з попередження чи розк­риття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної ор­ганізації.

Необхідна оборона – це правомірний захист правоохоронних інтересів особи (самозахист чи захист іншої особи), суспільства або держави від суспільно небезпечного діяння з метою його не­гайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння посягаю­чому шкоди за умови, що вона є відповідною небезпечності пося­гання та обстановці захисту.

Підставу необхідної оборони становлять такі елементи:

а) суспільно небезпечне посягання;

б) необхідність в його негайному відверненні чи припиненні. Ознаками необхідної оборони є:

а) мета оборони;

б) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди;

в) характер дій того, хто захищається;

г) своєчасність;

д) співрозмірність оборони.

При цьому слід мати на увазі, що саме ознака співрозмірності оборони визначає межі необхідної оборони, оскільки заподіяння нападнику особливо тяжкої шкоди (смерті чи тяжких тілесних ушкоджень) має бути завжди співрозмірним із:

а) небезпечністю посягання;

б) обстановкою захисту.

Перевищення межі необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність захисника. Разом з тим закон перед­бачає три випадки, коли незалежно від тяжкості заподіяної на­паднику шкоди межа необхідної оборони не береться до уваги. Зокрема, ч. 5 ст. 36 КК встановлено, що не буде перевищенням меж необхідної оборони і відповідно настання кримінальної відповідальності при застосуванні зброї, інших засобів чи пред­метів для захисту від нападу:

1. озброєної особи;

2. групи осіб;

3. протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості (смерть, тяжкі тілесні ушкодженим) шкоди, яку заподіяно посягаючому.

Затримання особи, яка вчинила тяжкий злочин. Не визнаються злочином і дії потерпілого або іншої особи, які безпосередньо після вчинення посягання здійснюють затримання особи, котра вчинила тяжкий злочин, та її доставлення до відповідних органів влади. При цьому такі дії будуть правомірними за умови, що не було допущено перевищення мір, необхідних для затримання злочинця.

Крайня необхідність. Не підлягає кримінальній відповідаль­ності особа, яка заподіяла шкоду охоронюваним інтересам люди­ни, суспільства чи держави, при усуненні (відверненні) небезпеки, що загрожує їм, якщо цю небезпеку неможливо було відвернути іншими засобами. Підставами для виникнення стану крайньої не­обхідності є стихійні лиха, фізіологічні та психологічні процеси в людини, напад тварин, пов'язані з машинами і механізмами дії.

Фізичний чи психічний примус. Не визнаються злочином дії, якими особа заподіяла шкоду під безпосереднім впливом фізично­го примусу, наслідком якого є неможливість керувати своїми вчинками. Щодо дій, вчинених під психологічним насильством, то кримінальна відповідальність за них виключається лише за умови, що завдана шкода є меншою за психологічний примус (наприклад, передача майна матеріально відповідальною особою під загрозою вбивства).

Виконання наказу або розпорядження. Дії особи, якими за­подіяна шкода охоронюваним інтересам, при виконанні законно­го наказу чи розпорядження також не вважаються злочином. Не підлягає відповідальності та особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Діяння, пов'язане з ризиком. Якщо поставлена суспільно корис­на мета не могла бути досягнута в означеній обстановці іншим шля­хом, аніж у поєднанні з ризиком, то такі дії вважаються вчиненими в умовах виправданого ризику і не підлягають кримінальній відповідальності. Якщо ж ризик свідомо створював загрозу життю людей, міг викликати екологічну катастрофу або інші надзвичайні події, він вважається невиправданим, а тому дії, вчинені в умовах невиправданого ризику, кваліфікуються як злочин.

Виконання спеціального завдання. Йдеться про завдання, вико­нання якого пов'язане із запобіганням або викриттям злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Як це вба­чається із положень ст. 43 КК, особа, беручи участь у злочинній ор­ганізації щодо виконання такого завдання, може заподіяти будь-яку шкоду, в тому числі і злочин (заподіяти потерпілому тілесні ушкод­ження середньої тяжкості, крадіжку, вимагання, контрабандні дії і т. ін.). Але якщо така особа у складі злочинної організації вчинить однин з трьох визначених законом видів злочинів (ч. 2 ст. 43), а саме:

а) умисний особливо тяжкий злочин, поєднаний з насильством над потерпілим (умисне вбивство);

б) умисний тяжкий злочин, пов'язаний із спричиненням тяж­ кого тілесного ушкодження потерпілому;

в) умисний тяжкий злочин, пов'язаний з настанням особли­во тяжких наслідків, то вона буде нести кримінальну відпові­дальність.

При цьому така особа, по-перше, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, по-друге, покарання до позбавлення волі не може перевищувати строк, більший за половину макси­мального строку, що передбачений санкцією статті, за якою кваліфікується вчинений злочин (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК – за умисне вбивство передбачено покарання від 10 до 15 років поз­бавлення волі, але суд має право призначити позбавлення волі лише на строк не більше 7 років і 6 місяців), і по-третє, виконан­ня спеціального завдання завжди є обставиною, що пом'якшує покарання.