10.2 Поняття правозахисної діяльності

У національній юридичній науці на сьогоднішній день є недо­статньо розробленою проблема співвідношення понять „правоохоронна діяльність" та „правозахисна діяльність". Не в останню чергу це обумовлено тим, що за радянських часів панувала догма щодо примату держави над особою. А відтак діяльність всієї радянської правоохоронної системи була спрямована на захист насамперед державних інтересів. За часів незалежної України пріоритети були змінені докорінним чином. Згідно ст. З Конституції України „Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Виходячи з цього концептуального положення надзвичайно актуальною в умовах сьогодення є проблема розвитку правозахисної діяльності. Остання, безумовно, має деякі спільні ознаки з правоохоронною діяльністю, але відрізняється як за предметом, так і за суб'єктами її здійснення.

Правозахисна діяльність має деякі спільні ознаки із правоохо­ронною діяльністю. Так, адвокати можуть здійснювати правовстановлювальні або правозабезпечувальні дії. Проте предмет правозахисної діяльності значно вужчий, ніж у правоохоронній діяльності. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та захисту фізичних осіб від обвинувачення.

Правозахисна діяльність, яка виконується державними й недержавними органами, складається з кількох складових. Вони, зок­рема, полягають у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків. У Конституції України закріплюється важливе право знати право (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру, є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів та громадських об'єднань, а також нотаріат.

Отже, правозахисна діяльність полягає у правовій допомозі юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у спірних питання з охорони права, захисті фізичних осіб від обвинувачення та у державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами.

Правовий статус адвокатури України як правозахисного органу. Правовий статус адвокатури України регламентує Закон України від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХП «Про адвокатуру». Відповідно до ст. 1 згаданого Закону адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки України, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Адвокатура України здійснює діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори й інші адвокатські об'єднання, що діють відповідно до Закону України „Про адвокатуру" та статутів адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання працюють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності, гласності, їх реєстрація відбувається у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, адвокати – про отримання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю. Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами.

Адвокати займаються такими видами діяльності:

• дають консультації, роз'яснення з юридичних питань, усні, письмові довідки стосовно законодавства;

• складають заяви, скарги й інші документи правового характеру;

• посвідчують копії документів у справах, що ведуть;

• здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

• надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

• виконують обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством. Він має право:

• представляти і захищати права й інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких належить розв'язання відповідних питань;

• збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення тощо;

• ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

• отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

• бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення про суть клопотань і скарг; виконувати інші дії, передбачені законодавством, тощо.

При здійсненні професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав, законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного (обвинуваченого, підсудного). Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у цій справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси котрих суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з котрою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Дані попереднього слідства, що стали відомі адвокатові у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Уразі розголошення відомостей попереднього слідства, вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальну справу проти адвоката може порушити тільки Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Республіки Крим, області, м. Києва.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою й адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, розв'язання питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури терміном на 3 роки. Ці комісії утво­рюються у складі двох палат – атестаційної та дисциплінарної.

За порушення вимог законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката – члена адвокатського об'єднання регулює також статут відповідного об'єднання.

Адвокати, адвокатські об'єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки й асоціації, що представляють інтереси адвокатів у державних органах і об'єднаннях громадян, захищають соціальні та професійні права адвокатів, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Згідно зі ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен вільний у виборі захисника своїх прав. У другому абзаці цієї ж статті зазначено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

У таких міжнародно-правових актах, які були ратифіковані Верховною Радою України, як «Конвенція про захист прав людини і основних свобод», «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права», «Основні принципи, що стосуються ролі юриста», прийняті 8 Конгресом ООН передбачається право кожного захищати себе особисто або через вибраного на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Зважаючи на викладені аргументи, Конституційний Суд України рішенням від 16 листопада 2000р. № 13-рп/2000 постановив: положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення й особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, котра є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи.