6.4. Взаємні права та обов'язки батьків і дітей

Права та обов'язки матері, батька і дитини зумовлені по­ходженням дитини від них, яке встановлюється на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини (статті 121-122).

У разі, коли батьки дитини не перебувають у шлюбі між собою, то походження дитини визначається:

а) від матері - на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини;

б) від батька - за спільною заявою матері і батька або за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, або за рішенням суду.

Батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвали його, чи проживають окремо від дитини, оскільки це не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків. Діти також мають рівні права та обов'язки щодо тих батьків, які не перебували у шлюбі між собою.

Прізвище та ім'я дитини визначається за згодою батьків (зок­рема, подвійне). Якщо дитина народжена без батька і відсутнє добровільне визнання батьківства, ім'я визначається матір'ю. По батькові дитини визнається за іменем батька, а при його відсут­ності - за іменем особи, названою матір'ю дитини.

Батьки мають право та обов'язок виховувати своїх дітей і піклу­ватися про їх здоров'я, надавати їм освіту, готувати до праці. Вони виховують дітей спільно. За умови проживання одного із батьків окремо від сім'ї він зобов'язаний брати участь у вихованні дітей і має право на спілкування з ними.

Кожен із батьків має право:

а) на особисте виховання дитини;

б) обирати форми та методи виховання;

в) на самозахист своєї дитини;

г) на звернення до суду та державних органів і громадських ор­ганізацій за захистом прав та інтересів дитини.

Такі самі права та обов'язки мають і неповнолітні батьки з пра­вом їх самостійного здійснення (ст. 156 СК).

Дитина також має право на звернення за захистом своїх прав та інтересів.

Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визна­чається за згодою батьків, а при досягненні 10 років – за спільною згодою батьків і самої дитини. За окремого проживання батьків дитина при досягненні нею 14 років місце свого проживання виз­начає сама (ст. 160 СК).

Кожен із батьків може бути позбавлений батьківських прав на підставах, передбачених ст. 164 СК.

Діти за життя батьків не мають права на їх майно, а батьки не мають права на майно дітей. Майном неповнолітніх дітей батьки управляють як опікуни чи піклувальники з додержанням правил, встановлених для опіки та піклування.

В обов'язки батьків входить утримання своїх як непов­нолітніх, так і повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги. Якщо батьки чи один із них ухиляється від цього обов'язку, кошти на їх утримання (аліменти) стягують­ся з них за рішенням суду примусово в порядку, визначеному в главах 15 і 16 СК. При цьому розмір аліментів визначається су­дом з урахуванням зазначених у ст. 182 обставин, але на одну ди­тину їх розмір за жодних обставин не може бути меншим за неопо­даткований мінімум доходів громадян.

До обов'язку батьків, у відповідності зі ст. 199 СК, належить і утримування повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, але до досягнення ними 23-х річного віку, а також за умови, що бать­ки спроможні надавати таку матеріальну допомогу.

Відповідно до положень глави 17 СК повнолітні діти зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турбо­ту та надавати їм допомогу. Якщо вони ухиляються від цього, то за рішенням суду з них стягуються кошти для надання тако­го піклування. Діти можуть бути звільнені від обов'язків щодо утримання своїх батьків, якщо судом буде встановлено, що свого часу батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків.