4.4. Адміністративна відповідальність і адміністративний примус

Адміністративна відповідальність – це застосування уповноваженими органами або посадовими особами передбачених законом стягнень до правопорушників з метою їх виховання та по­передження скоєння нових правопорушень з боку інших осіб.

Адміністративна відповідальність характеризується такими основними ознаками:

а) є засобом охорони встановленого правопорядку;

б) є нормативно визначеною;

в) пов'язана із застосуванням примусу та негативними (моральни­ми і матеріальними) наслідками, яких має зазнати правопорушник;

г) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

Характерною особливістю адміністративної відповідальності є те, що вона наступає не тільки за встановлені адміністративно-правовими нормами порушення, а й за порушення норм інших га­лузей права. А тому зауважимо, що джерелами, які встановлюють адміністративну відповідальність, є кодекс України про адміністра­тивні правопорушення; митний, лісовий, повітряний та інші кодек­си; закони «Про надзвичайний стан»від 26.06.1992 р., «Про бороть­бу з корупцією від 05.10.1995 р.» та ін.; а також чимало видів підзаконних нормативних актів.

Потрібно відмітити і той факт, що в адміністративно-правовій теорії дискутується питання про існування на сьогоднішній день адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Адміністративна відповідальність – це лише один із видів адміністративного примусу, характерною особливістю якого є зас­тосування конкретних адміністративно-правових санкцій до осіб, які скоїли правопорушення у сфері державного управління.

Залежно від цілей адміністративного примусу виділяються ще два його види:

а) адміністративно-попереджувальні заходи;

б) заходи адміністративного припинення.

Адміністративно-попереджувальні заходи (або заходи адміні­стративного забезпечення) застосовують з метою попередження небезпеки, що загрожує життю та здоров'ю громадян в умовах, які не пов'язані з правопорушеннями (нещасні випадки, стихійні лиха). Видами таких засобів є:

а) припинення руху транспорту і пішоходів при виникненні загрози безпеці руху;

б) введення карантину при епідеміях і епізоотіях (хворобах тварин);

в) використання транспортних засобів (з метою переслідування злочинців, доставки в медичні заклади потерпілих);

г) реквізиція, тобто примусове відшкодовуване вилучення (осо­бистого транспорту в умовах військового стану чи стихійного лиха);

д) вхід працівників міліції в житлові чи службові приміщення (наприклад, для перевірки дотримання правил торгівлі);

є) огляд медичного стану (наприклад, водіїв транспортних засобів);

є) митний огляд (перевірка речей при перетині державного кордону).

Примусовий характер цих заходів виявляється в тому, що вони здійснюються без згоди іншої сторони відносин, яка зобов'язана ви­конати запропоновані дії або утриматися від будь-яких дій. Засто­совують ці засоби органи (посадові особи), які конкретно визначені в законах або у відповідних нормах адміністративного законодав­ства. Як правило, це органи міліції та їх представники, повноважні працівники органів охорони здоров'я та пожежного нагляду, мит­них та інших органів.

Заходи адміністративного припинення застосовуються у ви­падках, коли необхідно в примусовому порядку припинити про­типравні дії і попередити їх негативні наслідки. Вони також забез­печують притягнення винних осіб до адміністративної або іншої відповідальності, хоча сама відповідальність ще не наступає.

Видами таких засобів є:

а) вимога припинити правопорушення (такі вимоги можуть пред'явити працівники міліції, державних інспекцій, громадсь­ких організацій, а їх невиконання призведе до притягнення вин­них до відповідальності);

б) адміністративне затримання (на термін, як правило, не більше трьох годин) для складання протоколу про правопорушення, вста­новлення особи громадянина, доставки правопорушника в суд і т. ін.;

в) призупинення роботи підприємства, установи чи їх підрозділів, у випадках порушення правил охорони праці, техніки безпеки;

г) зупинення експлуатації транспортних засобів, коли їх технічний стан загрожує безпеці руху;

д) знесення самовільно побудованих споруд;

є) застосування зброї працівниками міліції тощо.