2. Основи теорії права Матеріали для вивчення

2.1. Поняття та основні ознаки права, його сутність і зміст

Як відомо, упродовж усього розвитку суспільства вини­кає потреба в регулюванні відносин між людьми, охороні і захисті таких відносин. Відомо також, що таке регулювання здійснюєть­ся системою соціальних норм, складовою частиною яких є право. Тому не дивно, що термін «право» набув великої популярності поміж людей, оскільки:

а) він досить часто вживається в процесі спілкування;

б) відображає різні аспекти суспільного життя;

в) пов'язується з вирішенням повсякденних практичних справ, конфліктів, узгодженням інтересів різних соціальних груп.

Усе це свідчить про те, що термін «право» є багатозначним і різноманітним – як за формою, так і за змістом, тому ним і називають різні явища життєдіяльності суспільства.

Викладене зумовило виникнення цілком закономірного питання: що таке право, в чому його сутність?

Звичайно, що протягом розвитку суспільства праву надавалось різне значення, змінювалось уявлення про його поняття.

І це знову-таки не дивно, адже у праві знаходять своє вираження найрізноманітніші соціальні відносини і зацікавлення людей, воно має різні форми прояву залежно від характеру економічного розвитку суспільства, його соціальної структури, рівня культури, історичних традицій.

Право напряму пов'язане з природою людини, її життєдіяльністю, воно безпосереднім чином втручається у сферу поведінки і вчинків людини, обмежує свободу, впливає на характер і способи задоволення потреб як окремих індивідів, так і широкого загалу людей.

Зважаючи на багатозначність і різноманітність терміна «право», необхідно підкреслити, насамперед, той факт, що цей термін започатковано від слова «правда», корінь якого є основою багатьох слів, зокрема: «правий», «справедливий», «правило», «правдивий», «правильний», «правити» та ін.

Серед різних тлумачень терміна «право» в юридичній літературі доцільно звернути увагу на такі його значення:

1. Позитивне або нормативне право (система норм, які видає держава).

2. Природне право (система ідей, уявлень про те, яким повинно бути позитивне або нормативне право).

3. Суб'єктивне право (встановлена правова можливість конкретного суб'єкта).

4. Визначення явищ етичного, морального характеру.

Усе це зумовило виникнення різних підходів до розуміння права, які в своїй сукупності позначаються терміном «праворозуміння». При цьому слід зазначити, що цим терміном позначається не тільки поняття права чи його визначення, а й уся сукупність загальнотеоретичних понять і визначень, яка охоплює правову реальність.

Викладене і пояснює той факт, що впродовж тисячолітньої історії розвитку суспільства правові явища привертали і привертають велику увагу визначних діячів у сфері політики, науки, мистецтва, мислителів різних країн і народів. Звичайно, найбільш широкі дослідження права здійснювали учені-юристи.

Беручи до уваги різноманітні визначення права, за основу ми йняли найбільш поширене на сьогодні його визначення в нормативному розумінні.

Право – це система загальнообов'язкових, встановлених або санкціонованих державою правил поведінки, що мають формаль­но визначений характер і забезпечуються можливістю застосуван­ня державного примусу.

Системність права означає, що його приписи є взаємопов'яза­ними між собою і тільки у своїй сукупності утворюють чітку ієрархічну структуру.

Встановлення права – це формулювання державою нових пра­вил поведінки, яких не існувало в суспільстві.

Санкціонування права означає, що держава запозичує правило поведінки, яке вже існує в межах інших соціальних норм (у зви­чаї, у нормі моралі тощо), і шляхом закріплення його в норматив­но-правовому акті надає йому властивостей норми права.

Формальна визначеність права – це однозначна сформульованість правила поведінки (норми) в офіційному письмовому доку­менті (нормативно-правовому акті), що видається від імені держави. Визначеність відображає притаманну праву властивість точного і повного формулювання правил поведінки, зокрема: умов, за наяв­ності яких починає діяти норма права (гіпотеза); ознак діяння, що має бути здійсненим за даних умов (диспозиція); можливих заходів державного впливу в разі невиконання вимог норм права (санкція).

Можливість застосування державного примусу означає, що в разі невідповідності поведінки суб'єкта нормі права з'являються підстави для притягнення винного до юридичної відповідальності.

Право, в нормативному розумінні, характеризують такі основні ознаки:

1. система правових норм;

2. правила поведінки загального характеру;

3. правила, що мають загальнообов'язковий характер;

4. тісно взаємопов'язані, функціонують в єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

5. формально визначені, закріплені у нормативно-правових ак­тах та інших джерелах права;

6. встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечу­ються державою та її органами;

7. у своїй сукупності регулюють соціальні (правові) відносини між людьми;

8)змістовно правила поведінки мають встановлюватися держа­вою з урахуванням принципів рівності, справедливості, гу­манізму і милосердя.

Термін «сутність» – філософське поняття якогось яви­ща або предмета, що означає сукупність найбільш важливих і стійких якостей, відносин або властивостей, що становлять їхню основу, визначають глибинну природу та зв'язки, які впливають на всі інші їх характеристики.

Саме тому визначення права для юридичної науки є найважливішою проблемою, яка постійно досліджувалась у загальнотеоретичних і галузевих наукових роботах.

У різні періоди історичного розвитку правової думки до розуміння права ставилися по-різному. Але спільним для усіх досліджень є те, що за правом визнається роль регулятора поведінки лю­дей у суспільстві, за допомогою якого визначається її правомірність чи неправомірність.

Разом з тим, в абсолютній більшості вітчизняних джерел сутність права визначалась як воля панівного класу, і тому право і наглядалося виключно як класовий регулятор суспільних відносин, як таке явище, що утворилося і розвивається виключно завдяки її існуванню класів і боротьби між ними за владу в суспільстві.

Звичайно, цей марксистсько-ленінський підхід не узгоджується з принципом необхідності різнобічних підходів до визначення сутності будь-яких соціальних явищ. Саме тому розглядати право як виключно класове явище є неправильним. Його слід розглядати як загальнолюдське надбання, як явище всієї цивілізації, яке нормативно об'єктивує і реагує на глибинні, визначальні підвалини цивілізації і соціального процесу та яке є явищем культури, завдання якого – фіксувати в нормативній формі не тільки цінності, що виробляються людством, а й демократію, права і свободи людини і т. ін.

Цим і підтверджується той факт, що право, хоч і породжується державою, але існує в певному протиборстві з державою оскільки:

а) обмежує певною мірою сфери та підстави діяльності держав­ної влади;

б) встановлює для діяльності державних органів послідовно дозвільний порядок (дозволено лише те, що прямо дозволено законом);

в) упорядковує цю владу через відповідні процесуальні форми.

Таким чином, сутність права – це соціальний регулятор, по­ниження якого ґрунтуються на надбаннях розвитку людської цивілізації та культури і який виступає критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об’єднань.

Питання про сутність права і його зміст тісно пов’язані між собою. Якщо сутність права відповідає на питання про його найважливіші ознаки і властивості, то зміст права визначає, у чому конкретно ці ознаки і властивості знаходять свій об'єктивний вираз. А тому визначення змісту права озна­чає., що необхідно визначити також і ті його елементи і властивості, які тільки у своїй сукупності утворюють право як соціальне явище. Отже, сутність права матеріалізується через його зміст.

У спеціальній літературі існують різні погляди як щодо сут­ності права, так і щодо його змісту. Ці погляди умовно можна поділити на дві групи:

а) моністичні, що змістом права визнають якийсь один його елемент, наприклад, державну волю панівного класу;

б) плюралістичні, які змістом права вважають його багатоеле­ментний склад.

Переважна більшість учених віддає перевагу саме плю­ралістичним поглядам на зміст права. В основу цих поглядів пок­ладений той незаперечний факт, що визначена вище сутність пра­ва як соціального регулятора зводить його найсуттєвіші ознаки і властивості до двох взаємопов'язаних між собою складових час­тин змісту права: а) матеріального; б) функціонального.

На цьому підґрунті стверджується, що:

а) матеріальний зміст (аспект) права – це вся сукупність існую­чих приписів, правил поведінки нормативного характеру;

б) функціональний зміст права – це здатність права впливати на поведінку людей та їх об'єднань через використання його як критерію визначення дозволеної або недозволеної їх поведінки.

Із цього і визначається зміст права. Отже, зміст права – це всі нормативні приписи про можливу і обов'язкову поведінку суб'єктів (матеріальний зміст), а також нормативні приписи про способи виконання та юридичні наслідки негідної поведінки або невиконання встановленої можливої чи обов'язкової поведінки суб'єктів (функціональний зміст).