9.4. Стадії вчинення злочину, їх поняття, види та співучасть у вчиненні злочину

Як показує досвід боротьби зі злочинністю, особам, які вчиняють злочини, не завжди вдається довести до кінця замисле­ний (підготовлений) і розпочатий ними злочин з причин, що не за­лежать від їх волі. У таких випадках теорія кримінального права послуговується поняттям «стадії вчинення злочину».

Стадії вчинення злочину – це певні етапи певних дій з підготов­ки та здійснення умисного злочину, які різняться між собою мо­ментом його закінчення. При цьому слід зауважити, що скоєний із необережності злочин стадій не має. Також треба брати до уваги той факт, що думки, наміри і їх формування про скоєння злочину, які плекає особа у своїй свідомості, хоча б вони і стали відомі пра­воохоронним органам, не можуть розцінюватись як стадії вчинен­ня злочину, оскільки це ще не те діяння, в якому об'єктивується умисел.

Кримінальним кодексом України визначаються зло­чинними, а отже, і карними, три стадії вчинення злочину:

а) готування до злочину;

б) замах на злочин; г) закінчений злочин.

Готуванням до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) є пошук або пристосу­вання засобів чи знарядь, пошук співучасників або змова про вчи­нення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створен­ня умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин (ч. 1 ст. 15 КК) є вчинення особою з прямим умислом дії або бездіяльності, спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не зале­жали від її волі.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 15 КК, замах на злочин розділяють на закінчений і незакінчений. До першого виду відносять та­кий замах, при якому особа здійснила все, що вважала за потрібне, але злочинні дії не були доведені до кінця з причин, які не залежали від її волі. До другого – коли особа хоча і спрямувала свої зусилля на вчинення злочину, але з причин, які не залежали від її волі, все ж не здійснила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Разом з тим ч. 2 ст. 14 КК встановлено, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. Водночас слід мати на увазі, що, у відповідності до ч. 2 ст. 11 КК, вик­лючається кримінальна відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формально і містить ознаки будь-якого передбаченого КК діяння, але через малозначність не становить суспільної небез­пеки, тобто коли не заподіяли і не могло бути заподіяно істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільним і державним інтересам.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і за за­мах на злочин (ст. 16 КК) кваліфікується за двома статтями. Наприклад, готування до вчинення розбою кваліфікується вод­ночас за ст. 14 і ч. 1 ст. 187, а замах на розбій - за ст. 15 і ч. 1 ст. 187 КК.

Необхідно брати до уваги і таке. Добровільна відмова особи від доведення злочину до кінця є підставою для її звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо ж злочинну діяльність вда­лося перервати на стадії готування до злочину чи замаху на зло­чин попри волю злочинця, він не звільняється від покарання.

Як відомо, у скоєнні злочину може брати участь двоє і більше осіб, дії яких є узгодженими і спрямованими на досягнення єдиного результату. Саме в таких випадках і виникає питання про співучасть у вчиненні злочину. З урахуванням того, що співучасть має велике значення в кримінальному праві, норми, що регулюють поняття співучасті, її форми, відповідальність її співучасників виокремлені в самостійний правовий інститут. Цей інститут призна­чений також і для того, щоб на його підставі можна було визначи­ти, як і за що відповідають ті особи, які не брали безпосередньої участі у вчиненні об'єктивних ознак злочину (об'єкт і об'єктивна сторона).

Відповідно до ст. 16 КК співучасть у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Статтею 27 КК визначені чотири види співучасників, до яких віднесені:

а) виконавець;

б) організатор;

в) підбурювач;

г) пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа (ч. 2 ст. 27 КК), яка без­посередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єкта­ми злочину (неосудні, малолітні), вчинила конкретний злочин.

Організатором є особа (ч. З ст. 27), яка організувала вчинення злочину (злочинів), чи керувала його (їх) здійсненням або підго­товкою, або створила організовану групу чи злочинну організацію і керувала ними, або забезпечувала фінансування чи організоване приховування злочинної діяльності організованої групи чи зло­чинної організації.

Підбурювачем є особа (ч. 4 ст. 27), яка підмовленням, підкупом, погрозами, примусом чи іншими засобами, наприклад, вказівка­ми, наказами і т. ін., схилила інших співучасників до вчинення злочину.

Пособником є особа (ч. 5 ст. 27), яка порадами, вказівками, на­данням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчи­ненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка зазда­легідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придба­ти чи здобути такі предмети, або іншим чином сприяти прихову­ванню злочину.

Призначаючи покарання співучасникам, суд завжди враховує характер і ступінь участі у скоєнні злочину кожного із них. Зви­чайно, що за інших рівних умов найбільш небезпечними співучас­никами вважаються виконавець і організатор.

Нерідко виникають випадки, коли один із співучасників вчиняє діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Такі ви­падки в теорії кримінального права іменуються ексцесом виконав­ця. За їх наявності інші співучасники не несуть відповідальності за ексцеси виконавця, а відповідають лише за ті діяння, на які був спрямований їхній умисел.