8.4. Види земель і їх призначення

Як відомо, у повсякденній життєдіяльності суспільства голов­не місце завжди посідала земля, а тому в житті людини і науковій літературі (в тому числі і юридичній) поняття «земля» вживаєть­ся в різних значеннях.

Правове позначення землі зводиться, як правило, до визначен­ня її поверхні, складовими частинами якої є територіальний простір і ґрунтовий шар. Саме з верхнім шаром поверхні землі і пов'язані основні функції життєзабезпечення окремої людини і суспільства загалом (зокрема такі як поселенські, економічні, екологічні, комунально-побутові, соціально-культурні, лікуваль­но-оздоровчі та ін.).

За законодавством України, до її земель належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та зайняті водними об'єк­тами. За своїм цільовим призначенням землі поділяють на такі категорії:

а) сільськогосподарського призначення (надані для виробницт­ва сільськогосподарської продукції, здійснення науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення визначальної інфраструктури і т. ін.);

б) житлової та громадської забудови (які в межах населених пунктів поділені на земельні ділянки для розміщення об'єктів житлової забудови та громадських будівель комунально-побуто­вого і соціально-культурного призначення);

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призна­чення (це землі, що мають статус території чи об'єкта природно-заповідного фонду, на які відповідно до глави 7 ЗК поширюються три правові режими:

• режим земель заповідного фонду;

• режим земель водно-болотних угідь, які не внесені до земель лісового і водного фонду;

• режим земельних ділянок з наявністю на них природних об'єктів, що мають особливу наукову цінність);

г) оздоровчого призначення (які мають природні лікувальні властивості та використовуються чи можуть використовуватися для профілактики захворювань та лікування людей);

д) рекреаційного призначення (до яких відповідно до ст, 50 ЗК віднесені землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туризму і проведення спортивних заходів);

є) історико-культурного призначення (на яких розміщені історико-культурні заповідники з наявними на них об'єктами та місцями, пов'язаними з історичними подіями; архітектурні ан­самблі і комплекси і т. ін.);

є) лісового фонду (вкриті лісовою рослинністю та нелісові землі, що надані для використання потреб лісового господарства).

При цьому, виходячи з поняття лісів, наведеного у ст. З Лісо­вого кодексу, та керуючись положеннями ч. 2 ст.55 ЗК, необхідно підкреслити, що до лісового фонду не належать землі, які зай­няті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, що не віднесені до категорії лісів; полезахисними лісовими смугами; захисними насадженнями на смугах відведення залізниць, авто­мобільних шляхів, каналів, гідротехнічних споруд і водних об'єктів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках;

ж) водного фонду (до яких відповідно до глави 12 ЗК і глав 1 і 18 Водного кодексу належать землі, безпосередньо покриті водою – внутрішніми і територіальними морями, озерами, водоймищами, річками, каналами та іншими водними об'єктами, та прилеглі до водойм – призначені для використання й охорони вод);

з) промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (якими послуговуються для здійснення діяль­ності, що обумовлена і пов'язана з розташованими на них об'єктами).

Кожна з категорій земель України має особливий правовий режим; їх розподіл і віднесення до тієї чи іншої категорії здійснюються за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування; ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність чи користування фізичних або юридичних осіб, перебувають у запасі; зміна цільового призначення земель здійснюється органами державної влади та місцевого самовряду­вання, а тих земельних ділянок, які перебувають у приватній власності фізичних і юридичних осіб,- з ініціативи власника.