5.3. Поняття і форми власності в Україні

Серед правових інститутів системи цивільного права центральне місце належить інституту права власності. В літе­ратурі цивільного права власність визначається як ставлення особи до речі, яку вона вважає своєю, але за умови, що всі інші особи, які не є її власниками, ставляться до неї як до чужої. Та­ким чином, власність означає відносини між людьми з приводу речей (майна). Зміст права власності як суспільного явища розкри­вається через зв'язки і відносини власника з іншими людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання ма­теріальних благ.

Отже, право власності – це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, які вини­кають з присвоєння матеріальних благ фізичними і юридичними особами та державою, з наданням їм рівних прав та обов'язків во­лодіння, користування та розпорядження майном.

У теорії цивільного права одні цивілісти відносини влас­ності поділяють на економічні і юридичні, хоча більшість з них розглядає право власності в об'єктивному і суб'єктивному ас­пектах.

В об'єктивному аспекті право власності розуміють як систему правових норм, що регулюють відносини власності. Правовою осно­вою права власності в Україні є: Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р. з відповідними доповненнями і уточненнями та інші законодавчі та нормативні акти.

Суб'єктивний аспект права власності – це сукупність повно­важень власника речі з володіння, користування та розпоряд­ження нею.

Володіння – це юридично забезпечена можливість власника бу­ти в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю (майном) та впливати на неї. Воно може бути законним (наявність в особи май­на за правом власності) та незаконним (набуте майно злочинним шляхом, привласнення знахідки), яке, у свою чергу, поділяється на добросовісне (особа не знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном) і недобросовісне (особа знала чи повинна була зна­ти про те, що володіння є незаконним).

Користування – це право власника вилучати корисні влас­тивості майна для задоволення своїх потреб (використання майна для господарської або іншої, не забороненої законом, ді­яльності).

Розпорядження – це право власника визначати долю майна (переробляти, дарувати, заповідати, обмінювати, продавати).

Щодо питання про форми власності, то в цивілістиці є різні підходи до трактування цього питання. На наш погляд, у відповідності з узагальненими положеннями Конституції Ук­раїни (статті 13, 14, 41, 138, 142) та Цивільного кодексу (статті 324-327) можна виділити такі форми права власності:

а) власність українського народу (земля, її надра, атмосферне повітря та інші природні ресурси);

б) приватна власність (майнові та немайнові особисті блага як конкретних фізичних, так і юридичних осіб);

в) державна власність, яка поділяється на:

• загальнодержавну (майно та кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій);

• комунальну (власність адміністративно-територіальних оди­ниць).

Суб'єктами права власності є:

а) народ України;

б) фізичні особи;

в) юридичні особи;

г) Україна як держава загалом;

д) Автономна Республіка Крим; є) територіальні громади;

є) іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.