7. Основи трудового права Матеріали для вивчення

7.1. Поняття, предмет і система трудового права України

Вважається, що трудове право як одна з провідних галу­зей права України є найбільш дослідженим і становить систему правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають на підставі використання найманої праці, тобто трудові відносини. Водночас залежно від підстав виникнення трудових відносин, складу їх учасників та особливостей виконуваних працівниками трудових функцій виділяють кілька видів трудових відносин (наприклад, служба військових і працівників органів внутрішніх справ; праця засуджених до позбавлення волі та ін.). Кожен із цих видів потребує специфічного правового регулювання, яке і забез­печується різними галузями права.

Щодо безпосередньо трудового права, то його норми регулюють лише ті відносини, підставою виникнення яких є укладання тру­дового договору. Нерідко їх називають ще трудовими відносинами найманої праці.

Поряд із цим у теорії трудового права є беззаперечним положен­ня, згідно з яким нормами трудового права регулюються також й інші відносини. Але характерною особливістю цих відносин є те, що вони відіграють допоміжну роль і цілковито залежать від ос­новних трудових відносин (що виникають на підставі укладання трудового договору), тобто забезпечують їх функціонування, а то­му поза ними самостійно існувати не можуть. Саме такі відносини й іменуються у трудовому праві «відносинами, що тісно пов'язані з трудовими».

До їх числа належать відносини, що виникають з приводу:

а) працевлаштування;

б) виробничої підготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації і перекваліфікації;

в) соціального партнерства і встановлення умов праці;

г) нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства;

д) вирішення трудових спорів.

Отже, предмет трудового права - це система суспільних відносин, що виникають на підставі укладання трудового догово­ру, і тісно пов'язані з ними відносини, що забезпечують їх функ­ціонування.

Правове регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відно­син здійснюється поєднанням імперативного (централізованого) і диспозитивного (децентралізованого, автономного) методів.

Центральний (імперативний) метод забезпечує правове регу­лювання основних засад найманої праці, які забезпечують єдиний підхід до охорони трудових прав громадян, незалежно від форм власності і виду підприємництва, у сфері яких і укладається тру­довий договір (наприклад, норми максимальної тривалості робо­чого часу, мінімуму відпусток, мінімальної оплати праці та ін.).

Як зазначається в теорії трудового права, характерною рисою йо­го методу (поряд із комплексністю) є локальне (децентралізоване) правове регулювання основної маси суспільно-трудових відносин. Саме на підставі локального правового регулювання трудових відно­син уповноважені суб'єкти в окремих галузях, на конкретних під­приємствах і установах самі конкретизують і деталізують у відповідних нормах загальні положення трудових правовідносин, які й забезпечують повноту їх прав та обов'язків. При цьому встановлен­ня локальних трудових норм базується на тому обов'язковому прин­ципі трудового права, згідно з яким у встановлених (конкретизова­них, деталізованих) на рівні підприємств і установ нормах не повинні бути погіршені права працівників, визначені на центральному рівні.

Як і в інших галузях права, систему трудового права поділяють на Загальну і Особливу частини. До Загальної частини відносять норми, які характеризують предмет і метод трудового права, його принципи, форми участі трудових колективів в ор­ганізації праці та управлінні виробництвом, а також норми, яки­ми встановлені права та обов'язки суб'єктів трудових відносин. Особливу частину становлять такі основні інститути, як:

а) трудовий договір;

б) робочий час і час відпочинку;

в) заробітна плата;

г) охорона праці;

д) дисципліна праці;

є) матеріальна відповідальність;

є) вирішення трудових спорів.

Норми, що регулюють трудові і тісно пов'язані з ними відноси­ни, кодифіковані у Кодексі законів про працю України. Поряд із цим до джерел трудового права відносять також низку законів, які конкретизують відповідні положення Конституції України, а са­ме: «Про зайнятість населення»; «Про колективні договори і уго­ди», «Про охорону праці»; «Про відпустки»; «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та ін. Як уже зазначалося, до джерел трудового права віднесено і правотворчу діяльність трудових колективів по прийняттю локальних норм (наприклад, укладення колективного трудового договору, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміюван­ня, інструкції, накази і т. ін.).