2.9. Законність і правопорядок, принципи і гарантії законності

Законність є одним із основоположних принципів пра­ва. На сучасному етапі державотворення дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави.

Практика здійснення і регулятивної, і охоронної функцій пра­ва доводить, що сама наявність законів ще не вирішує питання їх ефективності. Для досягнення цього треба точно і неухильно дот­римуватися й виконувати закони і органам державної влади і уп­равління, і установам, і організаціям, і громадянам, а в державі і суспільстві має панувати режим законності.

Отже, законність – це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне і неухильне дотримання та виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, поса­довими особами і громадянами.

Законність нерозривно пов'язана з демократією і є невід'ємним її елементом. У свою чергу, демократія справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності.

Уся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на принципи законності, їх практичну реалізацію. Основними принципами законності є:

а) нерозривний зв'язок законності з режимом демократії;

б) обов'язковість вимог законності для всіх суб'єктів політич­ного життя;

в) забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

г) зв'язок законності з правовою та загальною культурою;

д) неприпустимість протиставлення законності і доцільності; є) єдність законності та справедливості;

є) встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;

ж) участь народних мас у діяльності щодо забезпечення законності;

з) невідворотність відповідальності за правопорушення та будь-які порушення законності.

Дотримання законності гарантується такими юридичними за­собами, як:

• чіткість і конкретність норм чинного права;

• підвищення ролі судів у суспільному і державному житті;

• здійснення ефективного нагляду з боку органів прокуратури;

• удосконалення діяльності державних інспекцій та контроль­но-ревізійного апарату.

Правопорядок визначають як результат дотримання за­конності. Тому зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку.

Правопорядок передбачає закріплення справжнього демокра­тичного правового статусу особи, неухильне втілення в життя де­мократичних прав і свобод особи, гарантованість від свавілля. Поряд із цим, такий порядок неможливий без найсуворішого ви­конання кожним громадянином своїх обов'язків, закріплених у нормах права.

Зміцнення правової основи державного та громадського життя передусім залежить від стану законності і правопорядку в роботі державного апарату та дотримання дисципліни.

Дисципліна і правопорядок взаємопов'язані і характе­ризують у суспільстві взаємозв'язок людини зі своїм трудовим ко­лективом, суспільством, масою інших спільнот.

Таким чином, дисципліна – це певний порядок поведінки лю­дей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, державному та суспільному житті.

Є такі різновиди дисципліни:

• державна;

• громадська;

• партійна;

• трудова;

• договірна;

• технологічна;

• військова;

• фінансова та ін.

Державна дисципліна – це дотримання всіма організаціями і громадянами встановленого державою порядку діяльності ме­ханізму держави (апарат держави, державні підприємства, дер­жавні установи, інші державні організації) щодо виконання пок­ладених на нього обов'язків і повноважень. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановле­ного правопорядку і є важливою формою виявлення соціальної відповідальності особи. Саме в дотриманні державної дисципліни і виявляється політична, правова і моральна культура громадян.

При цьому не слід ототожнювати державну дисципліну з за­конністю, оскільки обсяг їх нормативної основи різний. Якщо перша (як і решта видів дисципліни) спирається як на правові ак­ти загального характеру, так і на конкретні індивідуальні акти, то друга – лише на правові акти загального характеру.

Серед інших видів дисципліни важливе місце займає трудова дисципліна, що полягає у виконанні правил внутрішнього трудо­вого розпорядку.

Чинним трудовим законодавством обумовлені загальні вимо­ги до трудової дисципліни, а саме: вчасний прихід на роботу; дотримання встановленої тривалості робочого дня; використан­ня робочого часу для продуктивної праці; вчасне і точне вико­нання розпоряджень адміністрації та ін., однак ці норми і вимо­ги не охоплюють всі сторони виробничого процесу. На цій підставі в трудовому законодавстві і визначається додаткове ко­ло обов'язків працівників, які називають технологічною дис­ципліною, що полягає у дотриманні встановлених способів і по­рядку виробничої діяльності.

Військова дисципліна – це неухильне дотримання військовослуж­бовцями правил поведінки, встановлених відповідними закона­ми, воїнськими статутами, наказами.

Фінансова дисципліна – це дотримання бюджетних, податко­вих та інших фінансових приписів.

Договірна дисципліна – це обов'язкове виконання сторонами умов договору.

Таким чином, головна вимога будь-якого виду дисципліни – це найсуворіше виконання законів, підзаконних нормативних актів та інших індивідуальних актів, що відповідають законам. Оскіль­ки основою дисципліни є законність, між ними існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. А тому зміцнення державної дисципліни означає і зміцнення законності.