2.2. Принципи і функції права

В юридичній літературі значна увага приділяється прин­ципам права.

Принципи права – це провідні, основні ідеї, які характеризу­ють зміст і суттєві положення права.

Принципам права притаманні такі властивості як універ­сальність і абстрактність, через які здійснюється засвоєння соціальної дійсності і зумовлюється їх особлива роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідо­мості та ін.

Ними також визначається нормотворча і правозастосовча діяльність держави, формується правове мислення і правова культура, цементується вся система права.

У формально-юридичному аспекті принципи права відобража­ються у нормах права шляхом загального формулювання у норма­тивно-правових актах або деталізуються у певній групі норм пра­ва чи відповідних статтях нормативно-правових актів.

Призначенням принципів права вважається:

1. Здійснення універсального й узагальненого закріплення ос­нов суспільного ладу.

2. Забезпечення одноманітного формулювання норм права та їх впливу на суспільні відносини через правове регулювання та інші види впливу (інформаційний, ціннісно–орієнтаційний, психологічний, систематизуючий).

У сучасній юридичній літературі критерієм класифікації прин­ципів права вважається їх функціональне призначення та об'єкт відображення. На цій підставі принципи права поділяються на дві групи:

1. соціально-правові;

2. спеціально-правові.

Вважається, що соціально-правові принципи відображають властиву суспільству систему цінностей і мають або ж повинні ма­ти правову форму виразу і забезпечення як домінування загально-людських цінностей над інтересами класів, націй, так і єдності суспільних і особистих інтересів.

Через спеціально-правові принципи узагальнюється формування та існування самого права як особливого (специфічного) суспільно­го явища. Ця група принципів права поділяється на такі види:

1)загальноправові;

2. міжгалузеві;

3. галузеві;

4. принципи інститутів права.

До загальноправових принципів права відносять:

а) принцип демократизму, через який воля народу адекватно відображається у праві і законодавстві та формується шляхом безпосередньої і посередньої форм демократії;

б) принцип законності, який проголошує здійснення діяльності держави відповідно до усіх правових форм, функціонування громадянського суспільства, дотримання прав і свобод громадян від­повідно до норм права, природних прав та обов'язків людини;

в) принцип гуманізму, яким у формуванні та функціонуванні правової системи проголошується домінування невід'ємних природних прав і свобод людини;

г) принцип рівності громадян перед законом, який проголошує рівні права всіх громадян незалежно від національності, статевої, релігійної та іншої належності, посадового стану та забезпечення для них рівної відповідальності перед законом;

д) принцип взаємної відповідальності держави та особи, яким проголошується, що держава і особа пов'язані між собою взаємни­ми правами та обов'язками, а тому не тільки особа повинна бути відповідальною перед державою, а й держава має бути відповідальною перед особою.

Оскільки міжгалузеві, галузеві принципи і принципи інститутів права, а також правові аксіоми і презумпції вивчатимуться детальніше в інших навчальних курсах права, наразі ми лише фрагментарно їх окреслимо.

Міжгалузеві принципи діють лише у певних групах права (наприклад, принцип здійснення правосуддя тільки судом, принцип матеріальної відповідальності).

Звичайно, галузеві принципи є характерними для окремих галузей права.

Принципи правових інститутів відповідно обмежені предметом їх регулювання.

Правові аксіоми – це такі правові положення й ідеї, які сприймаються без доведення (закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має; незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності; всяка діяльність, яка не заборонена законом, дозволена).

Правові презумпції – це такі правові ідеї, які припускають їх істинність без доведення, іншими словами – це припущення (ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності інакше як за вироком су­ду; не може бути два покарання за одне й те саме правопорушення; нехай буде заслухана й інша сторона при здійсненні правосуддя).

Необхідно підкреслити, що соціальне призначення пра­ва, його місце і роль у системі соціально-нормативного регулюван­ня визначаються його функціями.

Функції права – це основні напрями його впливу на людину, суспільні відносини та суспільство загалом.

Функції поділяють на дві групи:

1. загальносоціальні;

2. спеціально-юридичні.

До загальносоціальної групи відносять такі функції:

а) гуманістичну, згідно з якою право охороняє і захищає всі без винятку права людини, народу, людства;

б) організаторсько-управлінську, яка забезпечує право суб'єк­тів правовідносин на розв'язання їх певних соціальних проблем і допомагає організувати загальні зусилля для досягнення загальнолюдського ідеалу;

в) інформаційну (комунікативну), через яку право інформує людей про волю законодавця;

г) оцінно-орієнтаційну, за допомогою якої оцінюється поведінка людей із позицій законів держави та визначаються допустимі й бажані шляхи і способи задоволення їх потреб у межах правомірної поведінки;

д) іделогічно-виховну, через яку право формує у людей певний світогляд, виховує в них звичку дотримуватися чинного законодавства, надає зразки правомірної поведінки;

є) пізнавальну, за якою право виступає як джерело знань зако­номірностей розвитку суспільства.

Зважаючи на те що в основному саме через групу спеціально-юридичних функцій здійснюється правове регулювання суспіль­них явищ, до цієї групи відносять такі функції:

а) регулятивну, яка спрямована на врегулювання суспільних відносин і сприяє розвитку найцінніших для держави і сус­пільства соціальних зв'язків;

б) охоронну, яка покликана забезпечувати і здійснювати функціонування встановлених у суспільстві правовідносин за допо­могою правових обмежень: зобов'язань, заборон, покарань і т. ін.