13.3. Окомірне знімання

Окомірним зніманням є спрощене знімання, яке виконують для швидкого отримання наочного, наближеного за точ­ністю плану ділянки місцевості. Такі плани складають у про­цесі географічних обстежень місцевості у разі відсутності сучасної великомасштабної кар­ти, для складання плану виконання робіт на ділянці тощо. Навички окомірного знімання потрібні для складання абрису ділянки під час тахеометричного або бусольного знімання.

Окомірне знімання здійснюють, охоплюючи певну площу з обраної точки місцевості, за маршрутом, «за скелетом» або на чистій основі. «Скелет» знімання складають за старою дрібномасштабною кар­тою; його елементами можуть бути основні шляхи сполучення, межі прямолінійних контурів тощо.

Для знімання потрібні компас або мала бусоль (див. рис. 3.31 і 3.32), візирна лінійка (рис. 13.5), крокомір, екліметр (див. рис. 5.7) та вимірник. Знімання виконують на ар­куші креслярського паперу, закріпленого на планшеті-папці або планшетці з фанери (картону) розміром 30×40 см. Еле­менти ситуації зображують в умовних знаках для планів відповідного мас­штабу.

Рис. 13.5. Візирна лінійка

У процесі підготовки до знімання необхідно:

• прикріпити компас у куточку планшета-папки або планшетки так, щоб діаметр його лімба 0—180° був розташований паралельно одній із сторін аркуша паперу;

• побудувати на планшеті (в його нижній частині) лінійний масштаб та масштаб кроків.

Масштабом кроків є лінійний масштаб, за яким на планшеті відкладають віддаль, виміряну на місцевості кро­ками. В кроках (а не в метрах) виражають ціну основи масштабу. Наприклад, треба побудувати масштаб кроків, який відповідає чисельному масштабу 1:1000. За відсутності крокоміра, кроки для спрощення лічби рахують парами. Пара кроків (п. кр.) людини середнього зросту дорівнює 1,5 м. Якщо прийняти основу масштабу рівною 20 п. к., її метричне значення буде: 1,5м×20п.к.=30м. Отже, на плані масштабу 1:1000 основа масштабу кроків становити­ме 3 см. Ліву основу ділять на 10 менших поділок. Віддаль на місцевості, що відповідає найменшій подільці побудованого масштабу, є його точністю. Основні поділки підписують. Використовують масштаб кроків ана­логічно лінійному метричному масштабу.

Для визначення довжини пари кроків знімальника на рівній місцевості за допомогою рулетки відміряють 100 м і за резуль­татами багаторазового проходження відміряного відрізка виз­начають середню величину пари кроків. Кількість кроків підраховують за допомогою крокоміра або самостійно. Слід пам’ятати, що довжина кроків змінюється зі зміною рельєфу, твердості верхнього шару ґрунту та наявності рослинного покриву (табл. 13.1).

Таблиця 13.1

Зміна довжини кроків зі зміною умов руху

Умова руху	Зменшення довжини кроків, %
	на підйомі	на спуску	зі зміною покриву
Крутість схилу: невелика 10° 20° 30° Грунтово-рослинний покрив: пісок трава	20 35 50	до 2 5 15 35	10 3-7

Кут нахилу місцевості визначають екліметром (див 5.3).

Окомірне знімання починають з рекогносцировки ділянки, в процесі якої намічають точки та лінії робочої основи знімання. Прагнуть намічати лінії уздовж доріг, просік, ліній зв’язку, контурних ліній та інших елементів, а точки — за добре поміт­ними орієнтирами, якими є окремі дерева, кущі, стовпи, пере­хрестя доріг тощо.

Знімання здійснюють у процесі обходу ділянки за наміченими під час рекогносцировки лініями, які називають ходовими. Точ­ки повороту ходових ліній використовують як знімальні, або станції. Положення першої станції намічають на планшеті так, щоб ділянка знімання була розташована на плані найбільш зруч­но. Ходову лінію прокреслюють після ретельного орієнтування планшета за компасом. Довжину ходової лінії вимірюють пара­ми кроків по прямій від станції до станції. Розташовані на лінії елементи ситуації наносять на план за результатами безпосе­реднього проміру, а такі, що знаходяться поблизу від неї, знімають способом перпендикулярів, визначаючи відстань до них на око. Знімання на станції виконують переважно полярним спосо­бом, або способом кругового візування. Роботу починають з орієнтування планшета за ходовими лініями або за компасом, потім приставляють візирну лінійку скошеним краєм до зображення станції на плані і візують за верхнім ре­бром лінійки на предмет. Відстані до елементів ситуації, які визначають на око або парами кроків, відкладають уздовж краю лінійки вимірником, користуючись відповідно лінійним метричним масштабом або масштабом кроків. Елементи ситуації, які правлять на місцевості за орієнтири (високовольтні опори, башти, пункти тріангуляції), знімають з двох-трьох станцій прямою кутовою засічкою. Окремі елементи ситуації можуть бути нанесені на план оберненою засічкою.

У процесі окомірного знімання елементи рельєфу, які є орієн­тирами, наносять на план схематично. Наприклад, вер­шину зображують однією горизонталлю, яка окреслює її фор­му, тальвег і вододіл — лініями, що визначають їх напрям у натурі, сідловину — пунктиром тощо.

Обхід ділянки закінчують у початковій точці. При визна­ченні напряму останньої ходової лінії та прокреслюванні її на планшеті може виникнути графічний незбіг положення першої станції, на­несеної до і після обходу, тобто нев'язка ходу. Якщо нев'язка не перевищує 1/50 довжини ходу, нею нехтують. Якщо нев'язка більша, вводять поправки у положення станцій на планшеті способом паралельних ліній (див. 13.2). Положення знятих на відповідних станціях місцевих предметів також зміщують уз­довж паралельних ліній, але вже на око. На рис. 13.7 пока­зано загальний вигляд робочого планшета окомірного знімання.

Рис. 13.7. Планшет окомірного знімання