6.6. Вимірювання магнітних азимутів

Вимірювання магнітних азимутів теодолітом здійснюють за допомогою орієнтир-бусолі. На відміну від круглої бусолі (див.рис. 3.30) вона має коробчасту форму (рис. 6.11). Бусоль закріплюють у пазу 17 (див. рис. 6.8) або 7 (див. рис. 6.9) приладу закріпним гвинтом 1. Положення магнітної стрілки 4 спостерігають у дзеркальці 3, якому надають потрібного нахилу. Стрілку аретирують (притискують до скляної кришечки бусолі) обертан­ням гвинта 6 аретира (від франц. arrêter – зупиняти). Північний кінець стрілки 5 пофарбовано у синій колір, на південному кінці установлюють пересувний важок 2 для її врівноваження.

Вимірювання магнітного азимута лінії виконують у такий спосіб. Центрують і горизонтують теодоліт над початковою точкою лінії. На лімбу горизонтального круга поворотом алідади установлюють відлік 00 і закріплюють алідаду. Повертають теодоліт так, щоб стрілка бусолі у вільному стані теж показала відлік 00. Відкріпивши алідаду, візують на кінцеву точку напряму, азимут якого визначається. Відлік за горизонтальним кругом дорівнюватиме значенню азимута А_м.

Рис. 6.11. Орієнтир-бусоль

Контрольні запитання:

1. За допомогою яких приладів вимірюють на місцевості горизонтальні ку­ти? Яка частина приладів дає змогу це зробити?

2. Яким геометричним умовам повинен відповідати теодоліт?

3. Яким способом можна виміряти теодолітом горизонтальний кут? Чи до­статньо виміряти кут один раз?

4. Яке призначення орієнтир-бусолі?

Розділ 7 визначення планових координат точок на місцевості

7.1. Загальні поняття

Лінійні та кутові вимірювання на місцевості дають можливість визначити планове положення точок, що зніматимуться в обраній системі координат. На відносно невеликій ділянці місцевості знімання можна провести з однієї знімальної точки, яка слугуватиме за початок полярної системи координат. З цієї точки визначають віддаль r(s) від неї до знімального пікета (пікета), тобто точки, положення якої треба знайти, та кути  від обраного за вихідний напрямку (полярної осі) до напрямків на пікети (див. 1.3). Із збільшенням території знімання додатково використовують перехідні знімальні точки, відносно яких продовжують роботу (рис. 7.1). Вимірювання виконують відносно вихідних, або початкових, точок, координати яких визначені заздалегідь або задані. З віддаленням від знімальних точок накопичуються похибки, які неминуче супро­воджують вимірювання, і, отже, точність визначених коорди­нат точок місцевості знижується. Якщо використовувати декілька незалежних одна від одної знімальних точок, то координати пікетів, отримані з кожної з них, буде важко узгодити між со­бою. Виникає потреба попереднього встановлення плано­вого положення початкових точок в єдиній системі координат. Такою може бути система плоских прямокутних координат, положення точок в якій визначають абсциса x і ордината y. Це дозволяє уникати наростання похибок вимірювань і досить легко звести розрізнені роботи в одне ціле. Зв'язані між собою єдиною системою координат знімальні точки утворюють планову геодезичну основу топографічного знімання.

Рис.7.1. Проведення знімання з однієї знімальної точки 1 з використанням перехідних точок 2 (штриховими лініями