2.4. Картографічні умовні позначення для зображення об’єктів місцевості і рельєфу земної поверхні

Картографічні умовні позначення, або просто умовні позначення, - це зображення на карті різних об'єктів, їхніх кількісних та якісних відмінностей. Знання умовних позначень та їх власти- востей – необхідна умова розуміння змісту карти, основа вміння “читати” карту, одержувати за її допомо­гою потрібні відомості, правильно проводити вимірювальні ро­боти.

Умовні позначення для карт є системою графічних, колірних і буквено-цифрових знаків, особливості яких виз­начаються призначенням і змістом конкретної карти або групи карт.

Графічні знаки – це різноманітні елементи карти у вигляді фігур (значків) і ліній, що відрізняються між собою за формою, розмірами, кількістю складових елементів, орієнтуванням тощо (рис. 2.14).

Колір як умовний знак застосовується для відображення якісних відмін об'єктів місцевості за видовими ознаками (на­приклад, синій колір традиційно використовується для об’єктів гідрографії, зелений – для рослинності), а також внутрішньо­видовими (наприклад, природні форми рельєфу зображуються коричневим кольором, а штучні – чорним).

Рис. 2.14. Графічні знаки: лінійні (а); заповнювальні (б);

Позамасштабні (в); однорідні (г)

Буквені позначення (слова) використовуються на­самперед у вигляді географічних назв зображених на карті об'єктів; При цьому смислове навантаження мають накреслен­ня букв (шрифт), їхній розмір, колір. Наприклад, різними шрифтами виділяють типи населених пунктів (місто, сільське поселення), їх адміністративну функцію (столиця, обласний центр тощо), а розмір букв відповідає кількості жителів у кожному пункті. За допомогою скорочених буквених позначень дається також додаткова характеристика об'єктів, які передані на карті графічними та колірними засобами. Так, біля значка заводу або фабрики вказується галузь промислового виробництва (цег. – цегельний завод, шкір. – шкіряний завод тощо). Зоб­раження цивільних споруд, однакових за рисунком з іншими будівлями, супроводжуються відповідними поясненнями (шк. – школа, лік. – лікарня тощо). Окремими буквами може бути позначений, приміром, вид штучного покриття шляхів сполучення (А – асфальт).

Цифрові позначення передають кількісні показники, наприклад, ширину дороги, позначки висот окремих точок земної поверхні, висоту, середню товщи­ну стовбура та середню відстань між деревами тощо.

Основні вимоги до розробки умовних позначень - простота рисунка, наочність, що дозволяє швидко й однозначно сприй­мати і запам'ятовувати зміст графічних, колірних, буквених, цифрових по­значень. Умовні позначення повинні також забезпечувати потрібну точність картографічного зобра­ження.

Застосування умовних позначень дозволяє: 1) відобразити на карті особливості місцевості із збереженням об'єктів, які не­обхідні для її характеристики, але не можуть бути показані че­рез малі розміри у масштабі карти (наприклад, окрема будівля, колодязь); 2) виділити об'єкти та їх групи за зовнішніми озна­ками (скажімо, населені пункти, дороги, річки) або якісними відмінностями (автостради, шосе, поліпшені дороги); 3) пере­дати кількісні показники об'єктів, яких немає на місцевості, але які можна одержати внаслідок цілеспрямованого вивчення (позначки висот точок рельєфу, ширина доріг, кількість жи­телів у населених пунктах тощо); 4) відобразити на двомірній поверхні (площині), якою є карта, тривимірність рельєфу місцевості тощо.

Властивості умовних позначень залежать від того, які елементи місцевості вони зображують на карті. Населені пункти, про­мислові об'єкти, річки, озера, лісові масиви, штучні нерівності земної поверхні та ін., які в топографії об'єднуються назвою місцеві предмети, або ситуація, мають відносно обмежені (скінченні) розміри. Рельєф, створений нерівностями земної поверхні, має необмежену просторову протяжність. Тому й умовні позначення для місцевих предметів мають чітко виражений обмежений за розміром рисунок, а розміщення цих предметів на карті відповідає встановленим координатам кожного з них на місцевості. Для зображення рельєфу використовують умовні позначення, в яких взаємне розміщення елементів змі­нюється залежно від форми рельєфу, крутості схилів тощо, а їх просторова протяжність на карті обмежується лише рамками аркуша. Однак зображення деяких елементів рельєфу, наприк­лад ярів, обривів, має такі ж властивості, як і умовні позначення для си­туації.

Умовні позначення для місцевих предметів поділяють на три основні групи: лінійні, заповнювальні та позамасштабні знаки.

Лінійні знаки - це символи, за допомогою яких зобра­жуються лінійно витягнуті об'єкти, при цьому їхня довжина виражається в масштабі карти, а ширина може бути збільшена (рис. 2.14, а). Такими знаками показують, наприклад, річки, шляхи сполучення, лінії зв'язку, межі адміністративно-тери­торіального поділу тощо. Положення відповідних об'єктів на місцевості визначають за осьовою лінією знака на карті. Цими знаками наносять також контури місцевих предметів, що вира­жаються в масштабі карти, тобто розміри об'єктів дозволяють передати їх на карті із збереженням подібності до дійсних об­рисів та орієнтування відносно сторін світу.

Заповнювальні умовні знаки застосовують для заповнення контурів, що окреслюють площу об'єктів, які вира­жені в масштабі карти. Такими знаками є, наприклад, позна­чення лугу, саду (рис. 2.14, б).Роль такого знака може викону­вати колір, коли ним зафарбовують той чи інший контур, скажімо, озера, лісу тощо.

Позамасштабні умовні знаки - це символи, що зображують предмети, площа яких не може бути виражена в масштабі карти, приміром ок­ремі будівлі, дерева, пам'ятни­ки, кілометрові стовпи. Такі знаки мають вигляд різних гео­метричних фігур визначеного розміру або спрощених ри­сунків (рис. 1.14, в). Положен­ню предмета на місцевості відповідає певна точка знака (рис. 2.15).

Рис. 2.15. Визначення положення предметів на місцевості за їх зображенням на карті позамасштабними умовними знаками:

за центром геометричної фігури (а); - за серединою широкої основи (б); - за вершиною прямого кута біля основи знака (в);

- за центром нижньої фігури складного знака (г)

Рис, 2.16. Зображення рельєфу: горизонталями (а);

додатковими умовними знаками (б);

за допомогою позначок висоти (в)

Загальна властивість умо­вних позначень - однорідні гру­пи об'єктів відображуються однотипними умовними знаками, а внутрішньогрупові відміни передаються за до­помогою деяких доповнень до основного умовного знака (див, рис. 2.14, г).

Основним способом зображення рельєфу на топографічних картах є спосіб ізоліній. Ізолінії - це криві, що з'єднують на карті точки з однаковими кількісними значення­ми. Для зображення форм рельєфу потрібна не одна, а су­купність таких ліній, кожна з яких відповідає встановленим позначкам висоти рельєфу. На топографічних картах ізолінії мають назву горизонталей. Але не всі форми рельєфу можна зобразити за допомогою горизонталей, тому застосовують до­даткові умовні знаки, а також цифрові позначення окремих то­чок рельєфу (спосіб абсолютних відміток), як показано на рис. 2.16.

В окрему групу виділяють пояснювальні знаки, за допомогою яких передаються додаткові якісні та кількісні характеристики об'єктів. Ними можуть бути буквені та цифрові позначення, про які йшлося вище, а також деякі графічні знаки, наприклад зображення напряму течії річки стрілкою. В окремих випадках пояснювальними можуть бути графічні знаки, що застосовуються як позамасштабні. Достат­ньо порівняти знаки дерев, що розташовані окремо (як у верх­ньому лівому кутку рис, 2.21) або всередині контуру лісу (як у нижній частині рис. 2.21). У першому випадку розміщення знака відповідає розташуванню дерева-орієнтира на місцевості, а тому не може бути довільно змінене, в другому - характеризує тільки переважаючу в цьому лісі породу дерев і його положення залежить від розмірів та конфігурації контуру лісового масиву, тобто може бути довільно змінене.

Умовні позначення топографічних карт всього масштабного ряду стандартні. Це забезпечує однаковість їх оформлення і полег­шує роботу з ними. Умовних позначень багато, однак для роботи з картами на конкретні території достатньо знати кілька їх де­сятків. Знання позначень на картах певного масштабу забезпечує розуміння змісту карт всього масштабного ряду.

Умовні позначення топографічних карт і планів видаються у виг­ляді збірних таблиць, які зброшуровані. В них подано не тільки графічну форму знаків, але й пояснення до них, що розкривають їхній зміст. У таблицях також вміщені вказівки до застосування позначень і перелік умовних скорочень. Для зруч­ності всі позначення у таблицях розподілені на групи за спо­рідненими ознаками.

Відомості, які подаються за допомогою умовних позначень на топографічних картах, формуючи їх зміст, розглянуто у підрозділах 2.5 – 2.12.