3.5. Визначення кутів орієнтування

Дирекційний кут  певного напрямку зручно визначати способом безпосереднього вимірювання за допомогою транспортира. Простота застосування цього способу зумовлена наявністю вертикальних ліній кілометрової сітки, паралельних осьовому меридіану зони, що слугує абсцисою Х, на всьому картографічному зображенні аркуша.

Перед тим як виміряти дирекційний кут, доцільно уявити його графічну величину (рис. 3.9, а). Для цього в початковій точці заданого напрямку слід провести пряму, паралельну вер­тикальній лінії сітки, і прокреслити олівцем кут, який підлягає вимірюванню. Якщо заданий напрям пересікає яку-небудь лінію сітки, дирекційний кут можна виміряти в точці перетину (на рис. 3.9, а _АВ = _АВ = _АВ). Якщо  більший за 180°, то до встановленого за транспортиром значення кута додають 180° (рис. 3.9, б); спрощує роботу застосу­вання кругового транспортира.

Точність вимірювання кутів геодезичним транспорти­ром (його діаметр дорівнює 20 см) становить приблизно 15', а взагалі дорівнює половині поділки тран­спортира.

З більш високою точністю (до 3-5') дирекційний кут можна визначити графоаналітичним способом за допомогою ліній кілометрової сітки (рис. 3.10). Заданий напрямок АВ продов­жують в обидва боки до перетину з лініями сітки (точки А₁ і В₁), вимірюють довжину відрізків A₁ C та B₁ C і за формулою танген­са кута, яка в даному випадку має вигляд tgr = B₁ C : A₁ C, вира­ховують тригонометричну функцію кута, а потім і сам кут.

Рис. 3.9. Дирекційні кути:

Графічне зображення (а); положення транспортира на лінії ав при вимірюванні кутів до 180° та на лінії cd, якщо кут більше 180° (б)

Рис. 3.10. Визначення дирекційного кута

Графоаналітичним способом

Слід пам'ятати, що при цьому одержують величину румба, яку легко перетворити в дирекційний кут (див. 1.6).

Найбільш точно дирекційний кут визначають рішенням оберненої геодезичної задачі за прямокутними координатами початкової і кінцевої точок заданого напрямку (див. далі 7.3).

Рис. 3.11. Визначення кутів орієнтування за допомогою схеми взаємного розміщення вихідних напрямів

Азимут географічний А (за картою визначається азимут гео­дезичний) і азимут магнітний А_м вираховують після визначен­ня  за формулами, що встановлюють залежність між кутами орієнтування (див, 1.6). Потрібні для цього значення  і _r подано під південною стороною рамки аркуша карти (це алгебраїчний спосіб).

Приклад. На карті М-34-37-В (рис. 3.11)  = 6°15', _r = -2°21' (знак «мінус» додається тому, що зближення меридіанів західне), дирекційний кут напрямку Іванівна-Волкове  = 178°30', тоді А = 178°30' + (- 2°21') = 176°09', А_М = 176°09' - 6°15' = 169°54', або А_М = 178°30' – [6°15' – (-2°21')] = 169°54'.

Визначення азимутів, якщо виміряно , можна провести геометричним (графічним) способом, використовуючи схему взаємного розміщення вихідних напрямків орієнтування (див. рис. 2.21). На рис. 3.11 видно, що графічна величина А менша за  на 2°21', а А_М - на величину (2°21' + 6°15').

Азимут географічний можна одержати безпосереднім вимірюванням по карті, якщо провести за допомогою міток на мінутній рамці меридіан, що перетинає заданий напрямок в якій-небудь точці, зручній для вимірювання кута. Зміна азимута уздовж напрямку при цьому не враховується, оскільки вона менша від точності вимірювання кута.