3.8. Окомірні визначення

Вміння окомірно визначати за картою відстані, напрямки, площі, стрімкість схилів, перевищення та інші характеристики об'єктів сприяє виробленню навичок правильного розуміння картографічного зображення. Природно, що окомірні визна­чення дають приблизні результати. Ступінь точності під­вищується з набуттям досвіду. Окомірні операції попереджу­ють грубі прорахунки у вимірюваннях приладами.

Основою окомірних дій є здатність людини добре уявляти, як правило, величину лінійних одиниць вимірювання (1 мм, 1 см, 1 дм), а також величину прямого кута (90°), його полови­ни (45°), третини (30°), чверті (22°30'). В оформленні топо­графічної карти є елементи, які можна використовувати як еталони при порівняльній оцінці об'єктів: лінійний масштаб; сторона квадрата кілометрової сітки, його площа; прямий кут, створений сторонами сітки; шкала закладання; мінутні та се­кундні відрізки на рамці карти.

Для визначення довжини доріг, річок, каналів та інших лінійно витягнутих об’єктів слід окомірно порівняти їх з по­ділками лінійного масштабу або відрізками кілометрової сітки, подумки прокласти відрізки відомої довжини уздовж об'єкта, що вимірюється.

Для визначення площ об’єктів як своєрідну палетку вико­ристовують квадрати кілометрової сітки карти, площу яких потрібно визначити попередньо, адже вона змінюється із зміною масштабу карти; наприклад, на картах масштабу 1:10 000 - 1:50 000 – це 1 км², а в масштабі 1:100 000 –

4 км².

Орієнтувати напрями простіше за допомогою румбів спосо­бом порівняння кута, що визначається, з прямим кутом кілометрових ліній. Одночасно відмічається положення напря­му відносно сторін світу (ПнСх, ПдСх, ПдЗх, ПнЗх).

Стрімкість схилів визначають за такою залежністю: на кар­тах зі стандартною висотою перерізу величині закладання в 1 см., відповідає стрімкість схилу 1,2° (округлено 1°), закладанню 1 мм – стрімкість 10°, тобто стрімкість схилів обернено про­порційна закладанню. Якщо, наприклад, закладання у 2 рази менше сантиметрового відрізка (0,5 см), то стрімкість становити­ме приблизно 2°, і навпаки, при збільшенні закладення у 2 рази порівняно із сантиметровим відрізком стрімкість зменшується до 0°30. Контролювати визначення стрімкості схилів можна шляхом порівняння закладання на певних ділянках з відрізками шкали закладання.

Для того, щоб визначити перевищення між окремими точками рельєфу, потрібно підрахувати кількість за­кладань схилу і помножити це число на висоту перерізу. На довгих і крутих схилах для вирішення завдання використову­ють потовщені горизонталі з відповідною висотою перерізу між ними.

Точність кількісних визначень за картою у разі розвинутого окоміру становить 10 - 15 % величини, що вимірюється.

3.9. Географічний опис місцевості

Географічний опис місцевості складається на підставі попе­реднього вивчення її за картою, яке при необхідності супро­воджують різними вимірюваннями та обчисленнями.

Звичайно опис будується за схемою: перша частина - загальна характеристика місцевості, друга - конкретний опис кожного елемента місцевості, важливого для напрямку дослідження. Основний принцип опису - від загального до ча­сткового. Характеристика місцевості повинна бути конкрет­ною і стислою. Для зазначення положення об'єктів на карті да­ються скорочені координати. Схожі об'єкти об'єднуються в групи і описуються в цілому, але із зазначенням відмітних особливостей.

У першій частині опису вказують: 1) дані про карту (номенк­латура, масштаб, рік видання тощо); 2) відомості про межі ділянки (географічні або прямокутні координати точок, через які вона проходить), геодезичну основу (види опорних пунктів, їх кількість); 3) загальну характеристику місцевості (тип рельєфу, основні населені пункти, головні шляхи сполу­чення, наявність лісів тощо). У другій частині з потрібною детальністю описують: 1) рельєф ділянки (форми рельє­фу, площа, яку вони займають, протяжність, позначки абсолютних і відносних висот, головні вододіли, форму і стримкість схилів, наявність яруг, урвищ, вимоїн із зазначенням їх протяжності та глибини, штучні форми рельєфу тощо); 2) гідрографію (назви окремих об'єктів; протяжність, ширину, глибину, напрям і швидкість течії річок, похил, типи берегів, заплави; транспортне значення, наявність гідротехнічних спо­руд тощо; площу, типи берегів, якість води озер; канали, кана­ви, джерела, колодязі та ін.); 3) рослинність (тип, склад порід, площу, розміщення); 4) населені пункти (назву, тип, людність, адміністративне значення, структуру й планування, об'єкти промисловості, комунального господарства, зв'язку тощо); 5) шляхи сполучення (тип; для автогужових доріг – назву до­роги або пунктів, що вона з'єднує, характер покриття, ширину тощо; для залізниць - кількість колій, вид тяги, назву станцій, вокзалів тощо; споруди на дорогах); 6) інші елементи місцевості: ґрунти, границі, межі, і т. ін.

Опис, складений за топографічною картою, може бути до­повнений даними про природу (клімат та його особливості) і господарський розвиток району (економіку, трудові ресурси тощо), одержані з інших джерел.