Графіка закладань

На відміну від кута нахилу  , який має градусний вимір, ухил місцевості і виражають у відсотках (%). При цьому замість h беруть різницю висот двох віддалених точок місцевості Н₁ і Н₂, а замість d – горизонтальне прокладання s між обраними точками, тоді

tg  = i = (Н₁ - Н₂) : s

Приклад: і = 0,023 = 2,3 % = 23 _{0 .}

Залежність між крутістю схилів і густотою горизонталей легко дозволяє визначити мінімальне й максимальне значення кутів нахилу на заданому напрямку: максимальні значення їх будуть на ділянці з найбільш густим розміщенням горизонталей, мінімальні - там, де відстані між горизонталями найбільші.

Точність визначення стрімкості схилів за кар­тою залежить головним чином від того, наскільки схил крутий, бо чим крутіший схил, тим більша похибка у висотному положенні горизонталей. Встановлено, що за допомогою графіка закладань стрімкість схилів до 5 визначається з точністю до 30, 5-10 – з точністю до 1. Стрімкість понад 20 рекомендується обчислювати за тан­генсами кутів нахилу.

Орографічна схема рельєфу місцевості – це результат прокреслення на карті ліній вододілів і тальвегів. Для опанування навичками цієї роботи корисно навчитися визначати точки, че­рез які можуть бути прокреслені вказані лінії. Вододіли прохо­дять через точки, від яких лінії схилу розходяться у різні боки, тальвеги – через точки, в яких лінії схилів сходяться (рис. 3.18, а). Розміщуються такі точки в місцях найбільшої кривизни горизонталей. Після набуття пев­ного досвіду потреба про­ведення великої кількості ліній схилів відпадає. Приклад орографічної схеми пода­но на рис. 3.18, б.

Рис. 3.18. Положення вододілів і тальвегів, що їх визначають за горизонталями (а), та орографічна схема, яку вони утворюють (б).

Профіль місцевості – це зображення її вертикального розрізу. Він характеризує по­ложення точок місцевості як на горизон­тальній площині в певному на­прямку, так і над нею. Профіль будують у двох напрямках: го­ризонтальному і вертикально­му. Роботу починають з прокреслювання на карті лінії профілю, уздовж якої вивча­тимуть особливості рельєфу. У разі необхідності відмічають вододіли і тальвеги, що перетинають лінію профілю. Визначають позначки всіх горизонталей по цій лінії та намічених додатково точок (якщо горизонталі розміщуються по лінії профілю густо, можна обмежитися позначками точок перегину схилу). На ар­куші паперу проводять горизонтальну лінію - основу профілю, уздовж якої відмічають положення точок, потрібних для побудови профілю. Масштаб, в якому визначають відстань між точками профілю — горизонтальний масштаб профілю, може дорівнювати масштабу карти або відрізнятися від нього. При рівності масштабів для нанесення точок на основу профілю можна скористатися аркушем паперу, край якого прикладають до лінії профілю на карті, помічають на ньому потрібні точки, потім суміщають цей край з основою профілю і переносять на нього намічені точки. Якщо масштаби різні, відстані між точками профілю збільшують або зменшують відповідно співвідношенню масштабів профілю і карти. Відмітки точок підписують під основою (рис. 3.19).

Рис. 3.19 Побудова профілю за топографічною картою.

Щоб показати на профілі положення то­чок за висотою, будують шкалу висот, для чого прокреслюють перпендикуляр біля лівого кінця основи, ділять його на рівні відрізки відповідно прийнятого вертикально­го масштабу профілю. Цей масштаб, як правило, у 5-10 разів більший від горизонтального, що зумовлено малими величина­ми відносних висот точок профілю в порівнянні з плановими відстанями між ними, внаслідок чого при збереженні рівних масштабів побудови профілю в горизонтальному і вертикаль­ному напрямках різниці у висотах точок мало помітні (винят­ком є гірські райони). Цифрові значення поділок шкали висот починають визначати від абсолютної позначки основи профілю – точки (лінії) умовного горизонту. Її значення повинно бути меншим від мінімальної абсолютної відмітки уздовж лінії профілю і виражене круглим числом, кратним висоті перерізу рельєфу (таким обирають і значення всіх інших поділок шкали). Висота шкали повинна забезпечити нанесення всіх точок вздовж лінії профілю.

За допомогою шкали висот на перпендикулярах, проведених із кожної точки на основі профілю, відмічають їхнє висотне положення (це перетин перпендикулярів і горизонтальних ліній, що проведені паралельно основі профілю через межі поділок шкали висот). Точки профілю з'єднують плавною кривою (рис. 3.19). Зручно будувати профіль на міліметровому (масштабно-координатному) папері.

Рис. 3.20. Визначення меж водозбірної площі (І) і площі затоплення (ІІ) за картою (водозбірна площа заповнена крапками, площа затоплення заштрихована)

Межі водозбірної площі (басейну) водотоку або водойми визначають за вододільними лініями. Водозбірною називають площу, з якої вода стікає в річку чи річкову систему (водотоки) або в озеро, море (водойми). Приклади див. на рис. 3.20.

За картою визначають також площу затоплення, тобто те­риторію, яку заллє вода внаслідок будівництва греблі штучної водойми. Робота починається з нанесення на карту місце­положення греблі з урахуванням рівня води в майбутньому во­досховищі. Завдання буде виконане, якщо з'єднати на проти­лежних схилах водотоку однойменні горизонталі із заданою висотою. Площа затоплення буде обмежена горизонталлю, що замикається греблею (див. рис. 3.20). Якщо відмітки горизон­талей не відповідають рівню майбутньої водойми, то для визначення її меж користуються методом інтерполяції для знаходження точок на карті із заданою висотою, які і з'єднують плавною кривою. Слід звер­нути увагу на особливості окреслення водозбірної площі річки і водосховища: для річки межа площі замикається біля її гирла, для водосховища – біля греблі.