13.2. Бусольне знімання

Бусольне знімання — це знімання, в якому кутомірним приладом є бусоль. Знімання називають напівінструментальним, оскільки під час його проведення використовують тільки ручні бусолі та землемірні стрічки (рулетки). За результатами бусольного знімання складають план місцевості без зображення рельєфу. Цей вид знімань застосовують у географічних дослідженнях для одержання планів малонаселених та лісових територій.

Бусолі дають можливість вимірювати магнітні азимути напрямків на місцеві предмети. Доцільно використову­вати бусолі з удосконаленою системою відліку та пристроєм для візування, якою є бусоль Стефана (БС). Як видно з рис. 13.2, вона обладнана для візування двома складними діоптрами 1 і 3, закріпленими на виступах ос­нови алідади, яка має два верньєри 4 на протилежних кінцях. Конструкція приладу забезпечує вільне обертання алідади з бусоллю відносно лімба 5. На кільцевій поверхні корпусу бу­солі нанесено шкалу румбів 2. Прилад нагвинчують на втулку 6. Під час знімання прилад тримають за втулку в руці або надівають втулкою на кілок.

Рис. 13.2. Бусоль Стефана

Для приведення бусолі в робочий стан відкріплюють аретир, дають заспокоїтись магнітній стрілці, потім сумішують з її кінцями нульовий діаметр румбів. Вимірювання слід починати з нульового відліку по лімбу, тоді процес визначення магніт­ного азимуту зводиться до візування на місцевий предмет крізь проріз очного діоптра 3 ниткою предметного діоптра 1 і взяття відліків по верньєрах.

Вимірювання довжин ліній за допомо­гою землемірної стрічки докладно розглянуто у 5.3.

Бусольне знімання розпочинають з побудови робочої основи у вигляді бусольного полігона або ходу, з точок якого викону­ють знімання. У процесі рекогносцировки ділянки місцевості, яку зніматимуть, намічають і закріплюють точки полігона кілочками та віхами для забезпечення видимості кінців ліній. Точки вибирають з таким розрахунком, щоб з'єднуючі їх лінії проходили поблизу меж ділянки.

Магнітні азимути й довжини ліній полігона вимірюють у прямому і зворотному напрямках, результати записують у журнал. Одночасно з вимірюванням ліній та азимутів з точок і ліній полігона проводять знімання місцевих предметів. З точок полігона знімання виконують способом азимутальних (кутових) засічок, а з ліній полігона (у процесі вимірювання довжин ліній) — способом перпендикулярів (див. 10.3). Під час роботи на аркуші креслярського паперу ведуть абрис, де схематично зображують місцеві предмети і підписують виміряні відстані до них та магнітні азимути.

Рис. 13.3. Побудова полігона за румбами і довжинами ліній

Для складання плану бусольного знімання спочат­ку на аркуші цупкого паперу наносять точки робочої основи (точки полігона). Полігон будують у масштабі плану за маг­нітними румбами і довжинами ліній. Щоб не допустити великої похибки під час побудови полігона, роблять так. Посередині ар­куша проводять вертикальну лінію, яка утворює напрям магнітного меридіана. Звіряючись з абрисом, визначають по­ложення точки 1 (рис. 13.3, а) з таким розрахунком, щоб увесь полігон розмістився посередині аркуша. Для побудови напряму 1-2 позначають посередині вертикальної лінії точку 0, прикладають до лінії транспортир так, щоб його центр припав на точку 0, повер­тають транспортир навколо точки 0 доти, доки відлік за його дугою, що відповідає значенню румба лінії 1—2, не збіжиться з вертикальною лінією. За допо­могою лінійки та косинця, який пересувають уздовж неї, пере­дають визначений напрямок до точки 1 (з положення І у положення II на рис. 13.3, а, б) і про­креслюють його олівцем. На побудованій лінії відкладають у масштабі плану від точки 1 довжину сторони 1-2 і отримують положен­ня точки 2 (рис. 13.3, в). Потім аналогічно наносять лінію 2-З (рис. 13.3, г, д) та решту сторін полігона.

Рис. 13.4. Розподіл графічної нев’язки полігона способом паралельних ліній

Похибки у проведенні напрямів і відкладанні довжин ліній можуть призвести до незбігу початкової (1) та кінцевої (1′) то­чок полігона. Величину незбігу називають графічною нев'язкою. Нев’язку вважають допустимою, якщо її величина в мас­штабі побудови не перевищує 1/200 — 1/300 периметра полігона. Наприклад, при побудові полігона периметром 940 м у масштабі 1:1000 графічна нев'язка була 2 мм. У масштабі це становить 2 м, або у відношенні до периметра — 1/470 (2 м: 940 м), що не перевищує допустиму величину.

Виправлення положення точок полігона (розподіл графічної нев'язки) проводять способом паралельних ліній. Для цього на прокресленій горизонтальній лінії у довільному масштабі відкладають відрізки сторін полігона (рис. 13.4). На перпенди­кулярі до лінії в точці 1 (кінцевій) відкладають відрізок, до­вжина якого відповідає нев’язці у масштабі побудови полігона, тобто відрізку 1-1′. Сполучають початкову точку 1 і точку 1′ прямою, одержуючи таким чином прямокутний трикутник 111'. У кожній позначеній точці прямої 1-1 будують перпен­дикуляри до перетину з лінією 1-1′ .Відрізки між прямими 1-1 і 1-1′ є графічними поправками до положення відповідних точок полігона на плані. Потім через кожну точку полігона проводять лінії, паралельні нев’язці 1-1′. На цих лініях від нанесених то­чок полігона відкладають відповідні графічні поправки у на­прямі, за яким слід змістити точку 1′ до її з’єднання з точкою 1. Нові положення точок полігона приймають за остаточні й ви­конують чистове оформлення побудови (на рис. 13.4 виправлений полігон зображено потовщеною лінією). Потім за допомо­гою транспортира наносять на план елементи ситуації, які виз­начені азимутальними засічками. При цьому центр транспор­тира прикладають до точки полігона, з якої виконували засічку, а ребро транспортира розташовують паралельно вер­тикальній лінії, прокресленій посередині аркуша паперу. Місцеві предмети, зняті способом перпендикулярів, наносять на план за допомогою вимірника і масштабної лінійки.