І види горизонта­лей на топографічних картах (б)

Горизонталі добре передають непорушені задерновані схи­ли, стрімкість яких не перевищує 40° (стрімкість - це кут між поверхнею схилу і горизонтальною площиною в даній точці). У місцях з великою стрімкістю горизонталі зливаються, тому їх викреслюють пунктиром, зменшуючи кількість між потовще­ними горизонталями. Рисунок горизонталей супроводжується покажчиками схилу (бергштрихами) у вигляді коротких перпендикуляр­них до горизонталей рисочок, вільний кінець яких направлено у бік зниження схилу (порівняйте зображення гори та улогови­ни на рис. 2.17, б).

Порушені оголені схили і деякі форми рельєфу (наприклад, яри) погано передаються горизонталями, тому для їх зоб­раження застосовують спеціальні умовні знаки (див. рис. 2.17, б).

Для підвищення наочності карти горизонталі та інші умовні знаки природних форм рельєфу друкуються коричневим ко­льором. Винятком є умовні знаки каменів-орієнтирів, гряди і скупчення каменів, що різко виділяються на загальному фоні місцевості. Їх, а також штучні форми рельєфу, зображують чор­ним кольором.

На картах масштабу 1:500 000 та 1:1 000 000 для кращої на­очності застосовують відтінення сіро-коричневим кольором нерівностей схилів. Цей прийом називають відмиванням рельєфу. Відтінюють ділян­ки, що розташовувались би у затінку при певному спрямуванні світла. Для топографічних карт основний напрямок світла північно-західний, тому затіненню підлягають південні та східні схили. Зображення гірського рельєфу доповнюється та­кож оранжевим забарвленням висотних шарів, при якому кож­ний наступний шар (проміжок між сусідніми горизонталями) фарбується більш насиченим кольором, ніж попередній (це створює додатковий ефект об'ємності). Такий спосіб зобра­ження рельєфу називають гіпсометричним.

На картах вказують позначки абсолютної висоти характе­рних точок рельєфу (вершин гір чи горбів, дна улоговин, сідловин, тальвегів, перегинів схилів тощо), а також відносної висоти обривів, схилів ярів, могил, улоговин, виїмок, насипів тощо. Підписують позначки горизонталей, причому підпис розміщується так, щоб верх цифр був спрямований у бік підвищення схилу. Це також служить покажчиком напрямку зміни висоти рельєфу.

2.10. Зображення рослинності та ґрунтів

Рослинність і ґрунти – елементи місцевості, від яких значною мірою залежить її господарське використання, можливість вільного пересування нею, умови видимості (ог­ляду місцевості). Рослинність поділяється на природну (дерев­ну, чагарникову, трав'яну, мохову, лишайникову) і культурну (парки, сади, ягідники, виноградники, різні плантації).

Деревна рослинність класифікується залежно від порід де­рев, висоти деревостану. На зайнятих лісом ділянках позначаються переважна порода, середня висота й товщина дерев, відстань між ними. На великих масивах показують просіки.

Чагарники характеризують за породою та іншими ознака­ми, виділяючи колючий чагарник, саксаул, бамбук, стелюх тощо.

Трав’яну рослинність передають на тих ділянках, де вона є основною характеристикою місцевості або її ландшафтних особливостей (лучна, степова, мохова та ін.).

При зображенні ґрунтів виділяють ділянки з різко відмін­ними поверхнями: тверді, пухлі ґрунти, ділянки з мікроформами, що зумовлені особливостями рослинності та ґрунту (купинясті, горбисті, полігональні тощо). Деякі ґрунти пода­ються з більш детальною класифікацією.

Окрему групу становлять болота і солончаки, що пов'язано з особливостями їх утворення. Характеристика цих елементів місцевості відображує ступінь її прохідності. Для боліт вка­зується вид рослинності та глибини в місцях промірювань.

Істотною особливістю рослинності й ґрунтів є, як правило, значна просторова протяжність. Тому на картах для них вико­ристовуються заповнювальні умовні знаки, якими можуть бу­ти різні графічні елементи (точкові, лінійні та ін.), а та­кож кольорові відміни: зелений колір для лісів, світло-зелений - для культурних насаджень, синій – для боліт і со­лончаків, коричневий та оранжевий – для ґрунтів.

Об'єкти, що не відображаються в масштабі карти, але мають суттєве значення для характеристики місцевості, показують позамасштабними умовними знаками (окремий кущ, дерево чи група дерев тощо) або лінійними (наприклад, вузька лісосмуга).