Вступ предмет топографії і геодезії. Поняття про топографічну карту

Топографія (грец.  — місце, місцевість і  — пишу, креслю, зображую) — наука, яка вивчає гео­метрію земної поверхні та розробляє методи її зображення на площині (нагадаємо, що геометрія як наука вивчає просторові форми і відношення реального світу). Земну поверхню, що є предметом вивчення в топографії, ро­зуміють при цьому як фізичну поверхню Землі з усіма об’єктами природного та антропогенного поход­ження, що формують зовнішній вигляд кожної ділянки цієї поверхні (місцевості). До природних об’єктів відносять рельєф, гідрографію, рослинний покрив і грунти, до об'єктів, які виникли внаслідок функціонування суспільства (їх ще називають соціально-економічними) — населені пунк­ти, промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об'єкти, шляхи сполучення, гідротехнічні споруди тощо. Всі ці об'єкти є загальногеографічними складовими суші, яка традиційно вивчається топографією. В наш час топографічному вив­ченню внаслідок інтенсивного освоєння підлягає також дно мілководних ділянок океанів і морів (шельфу) та великих внутрішніх водойм.

Основний метод топографічного вивчення земної по­верхні - топографічне знімання. Воно складається з комплексу вимірювальних, обчислювальних, графічних та інших робіт, зміст і послідовність виконання яких залежать від особливостей місцевості, яка є об’єктом знімання, і технічних засобів, що застосовуватимуться.

До основних наукових та практичних завдань, що їх вирішує топографія, слід віднести розробку і вдосконалення методів створення топографічних карт, способів зображення на них властивого їм змісту, способів та правил застосування карт у розв'язанні різноманітних питань науки і практики.

Топографія розвивається спільно з геодезією (грец.  – земля, ί – поділяю) – наукою, яка вивчає форму та розміри Землі, розробляє методи створення коорди­натних систем для детального вивчення земної поверхні і про­ведення на ній різних вимірювань (лінійних, кутових та ін.) з урахуванням кривизни земної поверхні. Координатні системи, якість яких залежить від точності визначення параметрів нашої планети, потрібні для визначення планового положення об'єктів (точок) земної поверхні (тобто їхнього місцезнаходження на поверхні) і висотного положення (тобто розміщення їх над вихідною поверхнею). Сукупність таких об’єктів, закріплених на земній поверхні, складає геодезичну основу (геодезичну опорну мережу) топографічних знімань – своєрідний каркас, що забезпечує потрібну точність топографічних знімань та дозволяє легко звести результати знімальних робіт на окремих ділянках в єдине ціле. Геодезія розробляє та­кож методи вимірювань на земній поверхні, потрібні для спостережень за рухом і деформаціями земної кори, змінами берегової лінії морів та океанів, для встановлення висот рівнів морів, вивчення руху земних полюсів, а також для вирішення численних завдань цивільного, промислового, сільськогос­подарського, транспортного та іншого будівництва.

Результатом топографічного вивчення поверхні Землі є то­пографічна карта – зменшене, узагальнене, математично визначене, плоске зображення ділянок суші або шельфу, що з міні­мально можливими спотвореннями за допомогою певної сис­теми умовних позначень показує розміщення, стан і взаємозв'яз­ки загальногеографічних складових (елементів) земної поверхні. Стандартне визначення засвідчує, що топографічна карта - це детальне зображення місцевості, яке дозволяє визначити як планове, так і висотне положення точок земної поверхні. Виходячи із сучасних уявлень топо­графічну карту слід розглядати як просторову образно-знако­ву модель земної поверхні з притаманними їй властивостями.

Топографічне зображення місцевості без врахування кривизни поверхні землі називають планами (див. також 1.5).