3.1. Аналіз карт

Аналіз топографічних карт проводять насамперед для вив­чення території досліджень, її особливостей, закономірностей розміщення, взаємозв'язку об'єктів та явищ, динаміки їхнього розвитку тощо. Аналіз дає можливість зробити правильний вибір карт залежно від мети їхнього використання: для первісного ознайомлення з місцевістю або детального її вив­чення; для складання плану польових робіт, вибору маршрутів польових досліджень, місць зупинок; для орієнтування на місцевості; як основи для прикладних робіт, в тому числі скла­дання ландшафтних карт, карт ґрунтів тощо; для наукового аналізу природних і соціально-економічних явищ та ін.

Вибір карт супроводжується оцінкою ступеня придатності їх для конкретних робіт за точністю і детальністю відомостей, які передбачається одержати за допомогою карт, а також вста­новленням складності одержання необхідних даних. При цьо­му враховується, що з укрупненням масштабу карт збіль­шується кількість аркушів на одну й ту ж територію, зменшується оглядовість території, ускладнюються умови для встановлення особливостей значних за розміром об'єктів і явищ, закономірностей їх розвитку тощо, зате підвищується точність і детальність одержаної інформації.

Вивчення сучасного стану території та процесів, що на ній відбуваються, потребує карт, найбільш близьких за часом видан­ня до запланованих робіт. Час видання карт значною мірою визначає відповідність їх сучасному стану районів, що вивча­ють, особливо тих, які інтенсивно розвиваються економічно. Динаміку географічних явищ можна простежити шляхом зіставлення карт однієї території, виданих у різні роки. Вимірювальні роботи слід проводити за новими або добре збе­реженими великомасштабними картами.

За допомогою карти можна скласти опис зображеного на ній, тобто зафіксувати у словесній (текстовій) формі ті відомості, які «закодовані» на ній. В роботі з картою застосову­ють: графічні прийоми, які передбачають побудову профілів місцевості, орографічних схем тощо; графоаналітичні при­йоми визначення відстаней, відміток висоти точок, площ, кутів тощо; прийоми математико-картографічного моделювання, які передбачають побудову й аналіз математичних моделей за даними, взятими з карт (докладно ці прийоми розглядаються картографією).

3.2. Вимірювання відстаней

Виміряти довжину l відрізка на карті - це зна­чить знайти довжину горизонтального прокладання відпо­відної йому лінії на місцевості s. Зв'язок між ними визна­чається масштабом карти М і за допомогою формул (1.3) та (1.4) може бути виражений як

s = l:М або s = l m, (3.1)

де m – знаменник чисельного масштабу (див. далі).

Масштаб має форми: чисельний масштаб як відношення одиниці до числа m, що по­казує ступінь зменшення (рис. 3.1, а); іменований масштаб у вигляді іменованих чисел, що позначають довжину відповідних відрізків на карті та місцевості (рис. 3.1, б); графічний масштаб у вигляді викресленого графіка, який спрощує переведення довжин відрізків на карті у відстані на місцевості (він може бути лінійним і попереч­ним).

Лінійний масштаб (рис. 3.1, в) – це пряма, частіше подвійна лінія, яка поділена на рівні частини (поділки) з підписаними значеннями відповідних їм відстаней на місцевості. Величина поділки прямої лінії має назву основи масштабу q. Крайня ліва основа поділяється на більш дрібні частини – найменші поділки масштабу q¢ – які можуть складати 1/5, 1/10 або 1/20 q. Довжина відрізка l, що вимірюється, в поділках лінійного масштабу виражається як

l = n_q + n_q¢ (3.2)

де n_q і n_q¢ - кількість основ q та найменших поділок q¢.

Для того щоб виразити l у масштабі карти, необхідно спочат­ку встановити ціну основи c_q і ціну найменшої поділки c_q¢ лі­нійного масштабу. Ціна основи – це кількість метрів (кіло­метрів) на місцевості, яка відповідає одній основі масштабу.

Рис. 3.1. Види масштабів: чисельний (а); іменований (б);