Бертинські аннали

Західноєвропейська пам’ятка ХІ ст., що змальовує події 830 – 882 рр. Вона є продовженням франкських королівських анналів, а назву дістала від абатства св. Бертина, звідки походить найстарішій список. Згадка про Русь помічена 839 р. Йдеться про посольство ромейського імператора Феофіла (829 – 842 рр.) до франкського імператора Людовика Благочестивого (814 – 820 рр.).

…839. Прибули також грецькі посли, відправлені імператором Феофілом… Він також послав з ними якихось [людей], котрі казали, що їх, тобто їхній народ, звуть рос, що їхній король, по імені хакан, послав їх до нього [Феофіла], як вони заявили, дружби ради. Він [Феофіл] просив…, щоб, наскільки можна, вони з милості імператора мали б дозвіл і допомогу безпечно вернутися через його імперію, тому що шлях, яким вони прибули до Константинополя, вони проробили серед варварських племен, дуже жахливих, безмірно диких, і щодо їх він, побоюючись, не хотів би, щоб вони вертались через їхні країни, піддаючи себе випадковим небезпекам.

Окружне послання

(ЕНЦИКЛІКА)

SLAVORUM APOSTOLI

ПАПИ ІОАННА-ПАВЛА ІІ

ЄПИСКОПАМ, СВЯЩЕНИКАМ, РЕЛІГІЙНИМ СІМ’ЯМ, УСІМ ХРИСТИЯНАМ

У ЗВ’ЯЗКУ З ОДИНАДЦЯТИМ СТОЛІТТЯМ

СПРАВИ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СВЯТИХ КИРИЛА ТА МЕФОДІЯ

ВСТУП

1. Апостоли слов’ян, святі Кирило та Мефодій залишаються в пам’яті Церкви пов’язаними з великою справою євангелізації, яку вони здійснили. А можна навіть сказати, що згадка про них стала особливо живою і актуальною в нашу епоху.

Беручи до уваги сповнену поваги пошану, якою обидва Солунських брати (зі стародавнього міста Фесалоніки) користуються впродовж багатьох віків, особливо серед слов’янських націй і, зберігаючи в пам’яті неоціненний вклад, який вони внесли у сповіщення Євангелія цим народам, і в той самий час у справу примирення, дружнього співіснування, людського розвитку та повагу гідності, яка притаманна кожній нації, я проголосив святих Кирила та Мефодія со-патронами Європи апостольським Посланням Egregiae virtuis¹, від 31 грудня 1980 року. Я продовжив, таким чином, перспективу моїх попередників, а саме Лева ХІІІ, який понад 100 років тому, 30 вересня 1880 року, розповсюдив на усю Церкву культ обох Святих Окружним Посланням (Енциклікою) Grande munus², і Павла VI, який своїм апостольським Посланням Рasis nuntius³, від 24 жовтня 1964 року проголосив святого Бенедикта патроном Європи.

2. Даний документ п’ятилітньої давності мав на меті оживити пам’ять цих урочистих актів Церкви, щоб привернути увагу християн і тих людей доброї волі, які приймають до серця благо, злагоду та єдність Європи, до постійно живої актуальності видатних особистостей Бенедикта, Кирила і Мефодія, конкретних взірців і духовних стовпів сучасних християн і особливо для націй європейського континенту, які віддавна, та особливо завдячуючи молитві і справі цих святих вросли в Церкву та християнську традицію з повною свідомістю та самобутністю.

У 1980 році, опублікування вищезазначеного мого апостольського Послання, продиктованого у твердій надії на постійне подолання в Європі і у світі всього того, що розділяє Церкви, нації і народи, надихалося трьома подіями, які були предметом моєї молитви та моїх роздумів. Першим було одинадцяте століття Папського послання Industriae tuae⁴, яким Іоанн VIII, у 880 році, схвалив уживання слов’янських мов у богослужінні, котре й переклали обидва святі. Другим було вже згадана Енцикліка Granderice munus. Третім – був початок, саме у 1980 році, вдалого та багатообіцяючого діалогу між Католицькою Церквою та Православними Церквами на острові Патмос.

3. В цьому документі я особливо хочу послатися на вищезазначену Енцикліку, якою Папа Лев ХІІІ бажав нагадати Церкві та світові апостольські заслуги обох братів. Не тільки Мефодія, який згідно давніх переказів закінчив своє життя у Велеграді Великої Моравії у 885 році, але також й Кирила, розлученого смертю зі своїм братом у 869 році у Римі, місті, яке прийняло і береже донині з милостивою пошаною його мощі у древній базилиці Святого Климента.

Нагадуючи про святість та апостольські заслуги обох Солунських Братів, Папа Лев ХІІІ встановив шанування їх пам’яті 7 липня. Після ІІ-го Ватиканського Собору, унаслідок реформи богослужіння, це свято було перенесене на 14 лютого, дата, якою історично відзначається народження на небі святого Кирила⁵.

Через більше ніж сто років після опублікування енцикліки Лева ХІІІ нові обставини, підчас святкування одинадцятого сторіччя блаженної кончини Святого Мефодія, закликають до того, щоб знову висловити те, що Церква згадує у цю важливу річницю. І перший папа, призваний з Польщі і, отже, з центру слов’янських націй займає престол святого Петра, відчуває себе особливо подвигнутим на цю справу.

Події минулого століття і особливо цих останніх десятиліть надавали наснаги Церкві разом зі спогадами про них духовного характеру та ще й історичного і культурного інтересу до обох Святих. Значення їх особливих харизм стало ще більш яскравішим у світлі ситуацій та досвіду нашої епохи. Це витікає з багаточисельних подій, які, як взірці знамення часу, належать до історії ХХ сторіччя, і, особливо, ІІ Ватиканського Собору – цієї великої події, яка відбулася у життя Церкви. У світлі навчаючої влади та пастирської орієнтації цього Собору, ми можемо розглядати по-новому, більш, зріло і глибоко ці дві святі особистості, від яких нас тепер віддаляють одинадцять віків, а також і розшифрувати через їх життя і апостольську діяльність вписані в них Мудрістю Божественного Провидіння уроки, щоби вони розкрили себе у новій повноті в нашу епоху і принесли нові плоди.

ІІ