Навчальний матеріал

Загальне завдання: вивчаючи тему, накопичуйте матеріал щодо головних ФАКТІВ, ПОНЯТЬ, ЗВ’ЯЗКІВ І СЕНСІВ, щоб у кінці зробити структурно-методичний аналіз матеріалу.

4.1. Могилянська доба в історії українського православ’я.

Прочитайте й виділіть основні риси)

Після 1632 р., коли Річпосполита вступила в період правління короля Володислава ІV, а Київську митрополію очолив нащадок роду молдавських господарів, лицар Петро Могила (1632 – 1647 рр.), Православна церква теж вступила в нову добу свого існування.

Польський уряд узяв новий курс на вирішення релігійного питання, активність православної спільноти виросла значно – це й давало Київській митрополії можливість відновити правовий статус, впорядкувати стосунки з державою та суспільством, внутрішньоцерковне життя. Але потрібно було зміцнити й саму церкву, зробити її здатною жити повнокровним життям цілісного організму, здійснювати повноцінно свої функції. Тому для Петра Могили впорядкування внутрішнього життя церкви стало чи не найголовнішим завданням.

Відновлена у 1629 році православна ієрархія на чолі з Іовом Борецьким не могла здійснювати свою юрисдикцію повною мірою через своє напівлегальне становище. А прагнення ставропігійних братств до автономії, а також владність патронів теж не зміцнювали єдності церковного організму, роблячи можливими зловживання та порушення канонів, зокрема в обійманні церковних посад. Тобто – тут наявно виявилися все ті ж старі болячки Православ’я, через які, власне, й пішли на унію з Римом ті руські єпископи, які на неї пішли.

Щоправда, ієрархія посвяти 1620 року намагалася впорядкувати стосунки церкви з мирянами, зміцнити єпископський авторитет та владу, відновити традиції церковних соборів. Тут варто згадати рішення скликаного нею собору 1621 р. («Совітування про благочестя»), видання кількох «Номоканонів» – підручників для духовенства у 20-х рр. ХVІІ ст., проведення деяких заходів у 1624 – 1626 рр., що обмежували ставропігії на терені Київської митрополії. Але сильна слабкість тодішнього ієрархічного елементу церкви перед патронатом та братським рухом не лише заважали встановленню нормального церковного впорядкування, а й схиляли ієрархію до пошуку різного роду релігійно-політичних компромісів поза православною спільнотою, що, безумовно, тільки підривало їх і без того невисокий авторитет (миряни ще й боялися того, що зроблять усе для висвяти нових ієрархів, а ті візьмуть та й подадуться теж на поклін до Риму, тому не дуже їм довіряли).

Отже, перед Київським митрополитом Петром Могилою встало питання про справжнє відновлення єдиної системи церковно-адміністративного управління та ефективного механізму здійснення церковної юрисдикції. Сюди включалися розподіл владних функцій Предстоятеля церкви та ієрархії, визначення статусу та повноважень різних церковних осередків тощо. Діяльність у цьому напрямку вважається дослідниками найважливішим з аспектів церковних реформ Петра Могили. Вона протікала на основі нового суспільного статусу, здобутого Митрополитом від короля Володислава та Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, та на певних ідеологічних засадах. Ідеологія митрополичого та й загалом єпископського служіння, на яку опирався Петро Могила, була в досить систематизованому вигляді викладена у передмові Митрополита до Требника 1646 р.

У своїй митрополичій діяльності Петро Могила прагнув піднести матеріальне й суспільне становище Православної церкви, зрівняти її з костьолом. Було збережене й примножене майно, що належало митрополії та монастирям, насамперед Києво-Печерській лаврі. Впорядковуючи внутрішнє життя церкви, Петро Могила запровадив постійний нагляд за дисципліною духовенства, порядком Богослужінь тощо. Церковна юрисдикція була зміцнена шляхом ведення консисторських судів. Митрополит досить успішно порозумівся з братствами й козацтвом.

У процесі реформ Могилянської доби відбувалося узгодження принципів соборності та єпископської влади, народоправства та централізації управління як засад церковного устрою та церковно-адміністративної організації. Але Петро Могила здійснював модель соборного устрою церкви, яка відрізнялася від моделі соборноправства, що здійснювалася у попередні роки в діяльності світського елементу, особливо в межах братського руху. Його модель відзначалася передовсім визнанням владних повноважень та сакрального авторитету єпископату й духовенства. Пріоритет ієрархії у церковному житті був для Митрополита умовою канонічності церковного устрою, навіть на засадах соборності; умовою, яка запобігала б конфліктам у церковному середовищі. Досягнення цілісного функціонування православного церковного інституту – головний результат реформи в Православній церкви Могилянської доби. Завдяки цьому вона змогла виконувати різноманітні духовно й соціально значущі функції.

Оновлюючи духовні святині православ’я, Могила реставрував храм Св. Софії Київської, Трьохсвятительську церкву та церкву Спаса на Бересті, Михайлівський, Видубицький монастирі в Києві; було також відновлено церкву на місці славетної Десятинної – першого кам’яного храму Руси Київської. Видно, що Митрополит орієнтувався на давню Київську церкву та її спадок, що, на наш погляд, і забезпечило успіх його діяльності.

Особлива увага приділялась культурно-освітній справі та впорядкуванню богословсько-культової діяльності церкви. Петро Могила створив у Києві колегію на зразок західноєвропейських вищих шкіл з викладанням грецькою, латинською та слов’янською мовами. Найбільшою ж богословською заслугою Митрополита Петра Могили було написання у співпраці з ученими київського гуртка Православного Сповідання віри, підтвердженого собором 1640 р. Згодом саме ця праця стане символічною книгою світового православ’я, загальновизнаним викладом віровчення. Очолюване Петром Могилою українське православ’я своїми культурно-духовними впливами випромінювало вже на всю Північно-Східну Європу. Рання смерть Митрополита перервала головну справу його життя – досягнення встановлення й розбудову в світі канонічного Київського патріархату.

Саме за часів Петра Могили – видатного богослова та просвітителя, енергійного реформатора – Київська митрополія була найбільш самостійною та авторитетною в світі за всю історію свого існування.