Саги про апостола Андрія

Пам’ятки давньоісландської агіографічної літератури ХІІ ст., складені в бенедиктинських монастирях Тінґейрара та Мункатаера у Північний Ісландії. В обох сагах ідеться про подорож апостола Андрія у Північне Причорномор’я.

Перша сага – один з найдавніших агіографічних творів Ісландії (ХІІ ст.). Для нас уявляє особливу цінність згаданий у сазі географічний термін «Велика Швеція», або «Велика Свитьод», адже відомо, що давні автори позначали так саме терени Руси княжих часів, тобто терени сучасної України.

Ще цікавіша друга сага, створена також у ХІІ ст., але дещо пізніше від першої. Вона опирається вже на інше джерело – на апокрифічну «Книгу Св. Андрія» Псевдо-Абдія Вавилонського і є більш докладною. Ісландський автор проводить маршрут апостола через Азовське море. Цікаво, що в сазі воно назване Геллеспонтом, назвою, яким у давнину називали Мармурове море чи принаймні протоку з нього в море Середземне. Всі інші феномени з того фрагменту саги, який ми подамо нижче, традиційні: «Велика Свитьод» – княжа Русь-Україна (термін М.Грушевського); Танаїс або Танаквісл – ріка Дон. Слідом за античними авторами давньоісландський автор проводив кордон між Європою й Азією через Азовське море й Дон.

Цікавим є застереження автора про те, що апостол Андрій мандрував не один, а «зі своїми людьми» (що збігається з інформацією Нестора про те, що на місії апостол подорожував не один, а з учнями). Отож, тут ідеться про організовану місію християн у країні язичників. Тому цілком можливо, що автори саг, як і Нестор, спиралися в своїх описах на спільне чи ідейно подібне джерело.

Сага про апостола Андрія (І)

І коли апостоли розійшлися

до народів, то апостол Андрій

вирушив спершу до Великої Швеції,

щоб там вознести Богові умножений

плід його проповіді.

Сага про апостола Андрія (ІІ)

Святий Андрій вирушив з Нікеї

до моря і мав намір

перепливти море, що

звалося Геллеспонтом. Це море

розколює дві з трьох частин

світу – Азію і Європу,

бо на північ [від нього]

знаходиться Греція, а на південь

– Велика Азія.

Це море завершує

Середземне море

затокою у Великій Швеції

(Азовське море. – прим. укладача). До цієї затоки

у Великій Швеції впадає

річка, що має назву Танаїс, або

Та[на]кві[с]л, і в це місце

течія зносить воду

з третини світу.

Отож, апостол Андрій зійшов

на корабель зі своїми

людьми; вони мали намір пливти до

Міклаарда (Константинополя. – прим. укладача.

Уточнюємо: не було його ще. А тому це може бути

назвою якогось іншого міста, яке виконувало функції

Цесарограда. – О.Б.),

Котрий у ті часи називався Візантією

(увага! Не Візантієм, як це було з відомим нам

Константинополем, а саме Візантією.

Явно – натяк на існування апостольської Візантії. – О.Б.).

Климент Римський

Климент Римський (св. Климент) – напівлегендарна постать ранньохристиянських часів, апологет і мученик християнства. Агіографи вважають, що Климент був єпископом (патріархом) Риму після апостола Петра. Церковний історик Євсевій зазначає час його єпископства у 92 – 101 рр. н.е. В будь-якому разі наведений нами нижче фрагмент узятий з однієї з найстарших християнських пам’яток.

Існує переказ, що мощі св. Климента перевіз до Києва князь Володимир Великий після того, як сам охрестився в Корсуні, що є важливим свідченням апостольського чину українського християнства. Св. Климент шанований українським народом здавна.