Заключення

28. Таким чином, належить, щоб уся Церква урочисто і радісно святкувала одинадцять віків, які проминули з кінця апостольської справи першого архієпископа, хіротонісаного у Римі для слов’янських народів – Мефодія і його брата Кирила, згадуючи вихід цих народів на сцену історії спасіння і входження їх в число європейських націй, вже отримавших євангельське благословення впродовж попередніх віків. Усі можуть зрозуміти, з яким глибоким захопленням перший син слов’янського племені, покликаний, опісля майже двох тисячоліть обіймати єпископську кафедру, яка була кафедрою святого Петра у цьому місті Римі, бажає взяти участь у цьому святкуванні.

29. “В руки Твої передаю дух Мій”: ми вітаємо одинадцяте століття після смерті святого Мефодія тими ж словами, які він вирік перед смертю – як про це повідомляє його “Житіє” старослов’янською мовою, - момент, коли він ішов з’єднатися зі своїми отцями по вірі, надії і любові з патріархами, пророками, апостолами, учителями, мучениками. Свідоцтвом свого слова і свого життя, підтримуваного харизмою Духа, у якому він дав приклад плідного покликання століттю, у якому жив, як і наступним століттям, і особливо – нашому часові.

Його блаженний “перехід” весною 885 року від втілення Христа (згідно візантійського відліку часу – в 6393 році від створення світу) відбувся в епоху, коли тривожні хмари збиралися над Константинополем і напруга ворожнечі все більше загрожувала спокою і життю націй і навіть священним узам християнського братства і спілкування між Східною і Західною Церквами.

У своєму кафедральному соборі, вщерть наповненому різноплемінними віруючими, послідовники святого Мефодія воздали урочисту пошану покійному пастиреві, заради благовісті спасіння, миру і примирення, яке він приніс і якому присвятив своє життя: “вони здійснювали богослужіння латинською, грецькою і слов’янською мовами»⁴⁷, вклоняючись Богу і згадуючи першого архієпископа Церкви, яку він заснував у слов’ян, возвістивши їм, разом зі своїм братом, Євангеліє їхньою рідною мовою. Ця Церква стала ще більш сильною, коли за спеціальною згодою Папи, вона отримала місцеву ієрархію, засновану на апостольському спадкоємництві і перебуваючи в єдності віри і любові з Церквою Римською і Церквою Константинопольською, тою самою, звідкіля відправилася слов’янська місія.

Тепер, коли минуло ХІ століть з моменту його смерті, я хотів би опинитися, крайньою мірою, духом у Велеграді, де напевне Провидіння дозволило Мефодію завершити своє апостольське життя:

– я бажаю також зупинитися у Базиліці святого Климента Римського, на місці, де був похований святий Кирило;

– і біля гробниць цих двох Братів, апостолів слов’ян, я хотів би ввірити Пресвятій Трійці їх духовий спадок у особливій молитві.

30. “В руки Твої передаю...”

О, Боже, великий, єдиний в Трійці, я ввіряю Тобі спадок віри слов’янських націй; бережи і благословляй Твою справу!

Пом’яни, о Всемогутній Отче, той момент, коли по Твоїй волі, настала для цих народів і націй “повнота часу і коли святі Солунські Місіонери виконали вірно заповідь, яку Твій Син Ісус Христос дав Своїм Апостолам; по їх слідах і по слідах їхніх наступників вони донесли світло Євангелія, добру звістку спасіння в землі, населені слов’янами і засвідчили,

– що Ти є Творець людей, що Ти – наш Отець і що ми, люди, в Тобі всі браття;

– що через Свого Сина, Твоє Вічне Слово, Ти дав усім речам існування і прикликав людей взяти участь у Твоєму житті назавжди;

– що Ти так полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного нас людей заради і нашого ради спасіння, зійшовшого з небес, утіленого натхненням Святого Духа у лоні Пресвятої Діви Марії і олюднілого;

– і, що, насамкінець, Ти послав Духа сили і розради щоби кожна людина, спокутувана Христом, змогла отримати у ньому синівську гідність і стати спадкоємцем непорушних обітниць, які Ти дав людству!

На Твій творчий задум, о Отче, так увінчаний спокутою, дивиться жива людина; вона охоплює все своє життя і історію усіх народів.

Сприйми, о, Отче, моління, якими звертається сьогодні уся Церква і сотвори, щоб люди і нації, завдяки апостольській місії святих Братів Солунських пізнали Тебе і прийняли Тебе, істинного Бога, увійшли в святе єднання Твоїх синів через Хрещення, змогли б без перешкоди ще продовжити приймати з вірою і ентузіазмом цю євангельську програму і розкрити всі свої людські можливості, спираючись на їхнє вчення!

– Хай простують вони, в узгодженні зі своєю совістю, за своїм покликанням на шляхах, які вперше їм були відкриті одинадцять століть тому!

– Хай зможе їхня належність до царства Твого Сина ніколи не бути ніким поруйнована як супротивна благу їхньої земної вітчизни!

– Хай зможуть вони приносити хвалу, яка Тобі належна, в їхньому окремішньому життя і в житті громадському!

– Хай зможуть жити вони в істині, любові, справедливості і в тому досвіді месіанського миру, який зачіпає людські серця, общину, землю і увесь космос!

– У свідомості людей і синів Божих нехай зможуть вони бути у силі подолати всіляку ненависть і перемогти зло добром!

Однак даруй також усій Європі, о Пресвята Трійця, щоби через посередництво обох святих Братів вона сприймала усі кращі вимоги єднання і братерського спілкування усіх своїх народів, щоби, долаючи взаємне непорозуміння та недовіру й підносячись над ідеологічними конфліктами у загальному усвідомленні істини, вона змогла б бути прикладом для цілого світу справедливого і мирного співіснування у взаємній повазі і непохитній свободі.

31. Тобі, Бог Отець Всемогутній, Бог Син, Спокутувач світу, Дух Святий, Який є Стовп і Учитель всілякої святості, я хотів би ввірити всю вчорашню, сьогоднішню і завтрашню Церкву, яка знаходиться у Європі і розповсюджену по усій землі. В твої руки я вручаю це єдине багатство, що складається з багатьох різних дарів, давніх і нових, включених у загальну скарбницю таких різних синів.

Вся Церква Тобі воздає подяку, Тобі, що покликав усі слов’янські нації до єдності у вірі для спадщини і внеску, який вони внесли у вселенську скарбницю. Особливим чином Папа, слов’янського походження, Тобі дякує за це. Нехай цей внесок не перестає ніколи збагачувати Церкву, Європейський континент і увесь світ! Так нехай не збідніє він для Європи і сьогоднішнього світу! Так не буде в ньому нестачі для свідомості наших сучасників! Ми бажаємо повністю прийняти все те, що слов’янські нації внесли і вносять самобутнього і цінного в духовне надбання Церкви і суспільства. Вся Церква, усвідомлюючи загальне багатство, висловлює свою духовну єдність з ними і повторює, що вона несе власну відповідальність по відношенню до Євангелія, до справи спасіння, яке вона покликана здійснити ще сьогодні у всьому світі, до кінця землі. Необхідно повернутися до минулого, щоб зрозуміти в його світлі теперішню реальність і передбачити завтрашній день. Місія Церкви дійсно завжди спрямована і тягнеться в непохитній надії до майбутнього.

32. Майбутнє! В той час, як воно може по-людському здатися наповненим погрозами і непевністю, ми його вручаємо з довірою в Твої руки, Отець Небесний, закликаючи на нього представлення Матері Твого Сина і Матері Церкви і представлення Твоїх святих апостолів Петра і Павла, і святих Бенедикта, Кирила та Мефодія, Августина і Боніфація, і всіх інших євангелізаторів Європи, які сильні у вірі, в надії, і в любові, возвістили нашим Отцям Твоє спасіння і Твій мир і які, в трудах духовного сіяння, почали будувати цивілізацію любові нового порядку, заснованого на Твоєму святому законі і на допомозі Твоєї благодаті, яка в кінці часів оживить усе і усіх в Небесному Єрусалимі. Амінь.

Вам усім, возлюблені брати і сестри, моє апостольське Благословення.

Дано в Римі, біля святого Петра, 2 червня 1985 року, у свято Пресвятої Трійці, в сьомий рік мого понтифікату.

Іоанн Павло пп. ІІ