Продовження хроніки Реґінина

… 959. Посли Олени (Helenae), королеви Руґів (Rugorum), що охрестилася в Константинополі, за Романа, імператора константинопольського¹², – нещиро, як потім показалось, прибувши до короля, просили, щоб поставити тому народу єпископа і священиків.

960. Року 960 король святкував Різдво в Франкфурті, де всечесний єпископ Адальтаг посвятив Либуція, з монастиря св. Альбана, єпископом для народу Руси.

961. Либуцій, задержаний минулого року деякими перешкодами щодо дороги, вмер 15 дня мартовських календ (15/ ІІ) сего року. На його місце ординовано для заграничної місії Адальберта, з монастиря св. Максиміна, підступом і заходом архієпископа Вилігельма, хоч той мав добру віру до нього і ні в чому перед ним не завинив. Побожнійший король, з звичайною ласкою, спорядив його щедро всім, чого той потребував, і з повагою вирядив його до народу Руси.

962. Того ж року Адальберт, висвячений на єпископа для Руґів, вернувся, не змогши пробити нічого з того, задля чого його послано, і побачивши, що даремно трудився; деяких, що були з ним, при повороті вбито, і сам він з великою трудностию ледве спасся; коли ж прибув до короля, ласкаво його прийнято, і богоулюблений архієпископ Вилігельм, як брата приймає його й усяким добром і вигодами наділяє, щоб нагородити за таку тяжку дорогу, що він йому вигадав.

Стефан Сурозький

Подвижник віри й місіонер, народився у 700 чи 701 р. За свої благочестиві діяння був прозваний сучасниками Сповідником. Рятуючись від репресій (час правління імператора Костянтина Копроніма), у 767 р. прибув у Сурож (Судак), де активно діяв у справі прилучення місцевого населення до церкви тп розбудови Сурозької єпархії. Як її єпископ брав участь у VІІ ВХС (ІІ Нікейському) у 787 р. Через деякий час помер.

Його літопис-житіє зазначає, що руський князь Бравлін прибув з Новгорода, а навіть, як фіксує заголовок, – з «Великого Новгорода». Але останнє рже сумнівне і може бути пояснене часом створення давньоруської версії «Житія», коли Великий Новгород був гідним слави княжого Києва. У VІІІ ж столітті треба шукати інший Новгород, який був би добре відомий таврійським християнам. Це міг бути і колишній Неаполь Скіфський, і столиця Таврійської Руси – Артанія, з якою саме й пов’язувався етнонім «рос-рус», відомий ще з ІV ст. Якщо це так, то нічого дивного у «Сурозькому хрещенні» князя Бравліна немає, адже він і його країна на той час уже давно знаходились у сфері християнського впливу.

Житіє Стефана Сурозького

Про прихід війною до Сурожа князя Бравліна з Великого Новгорода

Мало років минуло після смерті святого, коли прийшла велика рать руська з Новгорода – князь Бравлін з великою потугою охопив терени від Корсуня і до Корча і з численною силою прийшов до Сурожа. 10 днів люто билися між собою, і через 10 днів увірвався Бравлін, силою порушивши залізні ворота, й увійшов у город, і запіхвив свій меч. І увійшов він у церкву, у святу Софію і розтрощив двері й побачив гроб святого. А на гробі царське покривало і перлини, і золото, і дорогоцінне каміння, і золоте кадило, і посуду золотого багато, – і все це пограбували. І в той же час розболівся [князь] і лице його обернулось назад і запінилося. І заволав: «Це великий святий чоловік, який тут, і вдарив мене по лиці й обернулося лице моє назад».

І каже князь своїм боярам: «Поверніть назад усе, що взяли». Вони повернули все назад і хотіли князя забрати. Князь же закричав, кажучи: «Не зачіпайте мене, нехай лежу, бо хоче зламати мене один святий муж, притиснув мене і рша моя хоче вийти». І каже їм: «Хутко виведіть рать з цього міста, і нехай військо не візьме нічого». І вийшовши з града, і ще не вставши, каже князь боярам: «Поверніть всі ці, скрізь пограбовані священні посудини церковні в Корсуні і в Корчові, і скрізь. І принесіть все це, й покладіть на гробі Стефановім». І повернули вони все, й нічого собі не залишили, а все принесли та поклали на гробі святого Стефана.

І збуреному Бравліну каже святий Стефан: «Якщо не охрестися в моїй церкві, [то] не повернешся і не вийдеш звідси». І заволав князь, мовлячи: «Нехай прийдуть попи і хрестять мене, коли встану і лице моє обернеться, то охрещуся». І прийшли попи, і Філарет архієпископ, і сотворили молитву над князем. І хрестили його в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. І обернулося лице його назад. І охрестилися його бояри всі, але шия його ще боліла. І кажуть попи князю: «Обіцяй Богові, що всіх бранців, яких полонив від Корсуня до Корча, і чоловіків, і жінок, і дітей, вели повернути всіх». Тоді князь повелів всім своїм усіх відпустити й кожен пішов самохіттю. І тиждень не виходив з церкви, приносячи дар великий святому Стефану; й від’їхав, пошанувавши і град, і людей, і попів…