Навчальний матеріал

Загальне завдання: вивчаючи тему, накопичуйте матеріал щодо головних ФАКТІВ, ПОНЯТЬ, ЗВ’ЯЗКІВ І СЕНСІВ, щоб у кінці зробити структурно-методичний аналіз матеріалу.

7.1. Поява протестантизму на теренах України.

(Прочитайте і законспектуйте основне)

В українських землях впливи протестантизму були слабшими, ніж у Польщі та Литві, навіть серед місцевої «руської» шляхти. Денаціоналізуючись, вона воліла переходити краще до католицизму, в масі своїй уникаючи релігійного «дисидентства», яким, власне, й був протестантизм. Підтримка міщанства (на відміну від бюргерства Німеччини, Голландії та Швейцарії) тут була також слабкою. Селянські ж маси сприймали протестантизм як «віру панів» та іноземців. Саме тому, на відміну від Західної Європи, ранній протестантизм в Україні не мав сильної підтримки ні в якій із суспільних верств, не став він тут виразником національних інтересів і не взяв на себе функцію національної церкви.

Протестантизм тут опинився в умовах протиборства католицизму й православ’я. Й слід сказати, що православ’я не знало Реформації, а тому ті, хто залишався вірним йому, не могли проявляти великого потягу до його ідей. Він міг цікавити православних українців як послаблювач католицизму, але ніяк не реформатор православ’я. Останнє саме в цей період проводило своє реформування (Могилянська доба), греко-католицтво – теж. В Україні ХVІ – ХVІІ ст. роль національної церкви (всупереч претензіям римо-католицизму) виконали православ’я й уніатство, а не протестантизм.

Визначною подією в розвитку ренесансних та реформаційних процесів у Європі став початок книгодрукування. Наприкінці ХV ст. у Кракові були надруковані перші кириличні книги для православних Польщі. Вагома роль у підготовці Реформації на Сході Європи належить творам видатного білоруського просвітителя Франциска (Юрія) Скорини (бл.1490 – бл.1551 рр.). Його перші видання слов’яно-руською мовою – «Біблія Руска» (Прага, 1517 – 1519 рр.), «Малая подорожня книжка» (Вільно, 1522 р.) та «Апостол» (Вільно, 1522 р.) стали надзвичайно популярними в Україні. Вони вплинули й на Острозьку Біблію.

Праці Скорини мали велике значення для всієї східнослов’янської культури. Використовуючи в перекладі Біблії народну мову (а це було одним з головних вимог протестантизму). наближаючи тим її до кожного віруючого, Скорина утверджував реформаційні принципи особистого розуміння Слова Божого й безпосереднього усвідомлення віри.

З’явилися в українських землях, насамперед – у Галичині, й гусити. Симпатії православних до гуситів – чехів та моравів – мали духовну підвалину. Спільною була Кирило-Мефодіївська християнська традиція, багато засад гуситського «чеського сповідання віри» наближалися до православ’я. Гусити заперечували виключні права Риму на владу в християнському світі, наголошували на засадах ранньоапостольської церкви, виборювали причастя для всіх віруючих, використовували слов’янську мову в Богослужінні та письменстві. Польська влада й Католицька церква боролися проти поширення «єресі Гусової» в Галичині з 20-х рр. ХV аж до середини ХVІ ст.

Виступила як самостійний чинник в українських землях і течія поміркованого гусизму – чеські брати – у середині ХVІ ст., серед керівників яких найвідомішим був видатний педагог і богослов Ян Амос Коменський (1592 – 1670). Він зміцнював школу в Україні, а під час Визвольної війни підтримував Б.Хмельницького своїм міжнародним авторитетом.

З 30 – 40-х рр. ХVІ ст. поширилося в Україні й лютеранство, але воно не мало великої популярності, оскільки було переважно німецькомовним і підтримувало монархію. Але деякі польські й руські шляхтичі навчалися в лютеранських університетах, насамперед у Віттенберзі. Польський уряд увів заборони лютеранської проповіді, здійснював конфіскації літератури, засуджував лютеран.

Кальвінізм (реформатство) в Україні, на відміну від лютеранства, став провідною протестантською конфесією, – з другої половини ХVІ ст. Головним патроном кальвіністів у Річіпосполити була литовська династія князів Радзивіллів. В Україні основна маса кальвіністських громад була зосереджена на західноукраїнських землях. У них входили поляки, литовці, русини. Тому кальвінізм гнучко адаптувався до регіонально-національних особливостей, набув місцевих ознак у культовій практиці, мові проповідей, в літературі, шкільництві.

Кальвіністи писали та поширювали велику масу полемічних творів, катехізиси, біблійні переклади, проповіді тощо, дбали про церковну дисципліну, зміцнення єдиної протестантської церковної організації. Певний час вони, разом з православними, захищали громадянські права не католиків. У періоди особливої небезпеки такі тенденції вітало навіть українське козацтво. Період співпраці тривав до поч. 30-х рр. ХVІІ ст. Але тактичний протестантсько-православний союз тривав недовго – напередодні Визвольної війни культурні та соціальні розбіжності цих двох конфесій стали очевидними.

Проте певний час у Європі Визвольну війну дехто розглядав як частину європейського реформаційного руху. Не випадково гетьману Б.Хмельницькому писав листи і дуже його поважав «залізний диктатор» О.Кромвель.

Однак з поч. ХVІІ ст. діяльність протестантських громад в Україні майже припинилася, а на поч. ХVІІІ ст. остаточно занепала. Поділ України, криза економіки й культури трагічно позначилася й на протестантизмі – він утратив підтримку пануючої верстви. У цей час з’явилася й низка антипротестантських рішень польського уряду, що також сприяло його згасанню.

У протестантизмі існував ще антитринітаризм (соцініанство) – течія, яка становила синтезу протестантської доктрини й релігійного вільнодумства. Одним з перших його ідеологів був іспанський учений Мигель Сервет. Унаслідок переслідувань з боку інквізиції та кальвіністів чимало послідовників Сервета переселилися в середині ХVІ ст. до Польсько-Литовської держави, заснувавши тут громади «польських братів». Соцініанство було релігією інтелектуальної еліти. Головними його особливостями були раціоналізм та етична спрямованість. Соцініани раціонально витлумачували Біблію, відкидали віру в безсмертя душі, в передвизначеність. Заперечуючи божественність Христа, вони витлумачували його місію в етичному сенсі. Відкидаючи ідею безнадійної гріховності людини, висували ідею свободи морального вдосконалення, засуджували релігійні переслідування та війни. Їх культ був сильно спрощений, в ньому головна увага надавалася проповіді й колективному читанню Біблії. Вони мали свої навчальні заклади. Отримуючи освіту в Європі, вони потім працювали вчителями, були письменниками, перекладачами, книговидавцями, активними учасниками громадського життя. Головними центрами соцініанства в Україні були Волинь і Київщина. Серед найвидатніших соцініан-українців були відомі вчені, богослови, суспільні й політичні діячі, як, наприклад, Юрій Немирич та Андрій Вишоватий.

Через вільнодумні погляди соцініанство вважалося небезпечним. Католицька реакція в Польщі та ворожість з боку православних призвели до масових репресій проти соцініан: закривалися школи, відбиралося майно, мали місце й страти. Під час війни зі Швецією в сер. ХVІІ ст. більшість соцініан перейшла на бік шведського короля. Природно, що це було розцінене як державна зрада й польський уряд у 1658 – 1669 рр. вигнав соцініан зі своєї держави. Їх також винищували й повсталі козаки та селяни під час Хмельниччини, не відрізняючи від інших заможних верств.