Тема: інтермедії

План

1. Поетика інтермедій ХУІІ століття.

2. Інтермедії Дернівського збірника.

3. Зміст і художня специфіка інтермедій до п’єс ХУІІІ століття:

а) М.Довгалевського “Комическое действие”;

б) М.Довгалевського “Властотворний образ”;

в) Г.Кониського “Воскресение мертвих”.

Література

1.Возняк М. Історія української літератури: У 2-х кн. – Львів, 1994. –

Кн. 2. – С. 232 – 237.

2. Грицай М. Українська драматургія ХУІІ – ХУІІІ ст. – К., 1960.

3. Гудзій М. Українські інтермедії ХУІІ – ХУІІІ ст. // Українські інтермедії ХУІІ – ХУІІІ ст. – К., 1960. – С. 3 – 29.

4. Степанишин Б. Давня українська література в школі. – К., 2000. – С.487 – 490.

5. Українські інтермедії ХУІІ – ХУІІІ ст. – К., 1960.

Помітним явищем у розвитку давньої української драматургії та театру були короткі одноактні сценки, за характером наближені до анекдота, що виконувалися між актами шкільної драми і ставили собі за мету розважити глядача, відволікти його від сприймання складного драматичного твору на відому біблійну тему. Такі вистави були названі інтермедіями або інтерлюдіями (міждіями). Авторами інтермедій в переважній більшості були студенти-пиворізи, які добре зналися на народному житті та звичаях, орієнтувалися на тогочасній історичній обстановці. Часто їхні твори були довершенішими, ніж шкільна драма, до якої вони були написані.

Ці твори не мали розгорнутого сюжету, побудовані були на гостроті конфлікту, їм властивий швидкий розвиток дії, простота композиції, комічність ситуації та персонажів, запозичених з фольклорних джерел та повсякденного життя. Головними дійовими особами тут виступали прототипи з широких верств українського населення, здебільшого представників соціальних низів – селянин, козак, корчмар, жид-орендар, циган, шляхтич, німець, москаль тощо. Їх сценічний вияв окреслює соціальний зріз суспільства, прагнення і сподівання народу, його боротьбу із всякимипоневолювачами-зайдами.

Розглядаючи сутність українських інтермедій, необхідно наголосити на важливих засобах їх творення - гуморі та сатирі, що використовуються в залежності від персонажів. У дохідливому плані з явною симпатією змальовуються селянин, козак, литвин, трудовий люд. У негативному показані поневолювачі – орендарі, корчмарі, шляхтичі та ін. – і зображуються вони з сарказмом. Характерною деталлю інтермедій є діалог, який ведуть між собою герої. Мова поневолювачів брутальна, почасти незрозуміла, а діалог селян перейнятий народним гумором та дотепністю. Комізм ситуацій створюється такими засобами виражальності, як вживання специфічних мовних ненорм, дій, зовнішності дійових осіб.

Найбільш популярними були інтермедії, написані до драм Я.Гаватовича, М.Довгалевського, Г.Кониського.

На практичному занятті з них розглядаємо інтермедії із Дернівського рукописного збірника, до драм М.Довгалевського „Комическое действие” і „Властотворний образ” та Г.Кониського „Воскресіння мертвих”.

Студентам для вивчення пропонуються інтермедії Дернівського збірника. Віднайдений у 1930 р. у церкві с.Дернове Кам’янсько-Бузького району Львівської області, з того часу він носить таку назву. Збірник вперше надрукований Я.Гординським у Львові цього ж року. У ньому налічується дев’ять інтермедій, проте й досі невідомо, до яких драм вони були написані. Вони побудовані на комічності сюжету, крізь який проглядається атмосфера соціально-політичного життя в Україні у другій половині XVII ст. На практичному занятті студенти розглядають „Інтермедію на дві персони: син з татом”, „Німець і хлоп” та ”Інтермедію на три персони: хлоп, поляк і німець”.

До обидвох драм Довгалевського створено по 5 інтермедій, які за своїм викладом не мають співзвучності зі змістом власне драм, а отже, комічне розмежоване з драматичним. Їх можна поділити на дві групи: побутово-гумористичні та соціальні. Часто вони синкретизуються між собою: в інтермедіях побутово-гумористичного характеру можна простежити соціальний зміст. Прикладом є перша інтермедія до драми М.Довгалевського „Комическое действие”. В ній розповідається про пригоди мандрівного польського астронома в Україні. Опинившись в українському селі, шляхтич із властивою йому пихою хвалиться своїм всезнайством: може передбачити, коли орати на хліб, що робиться на небі тощо. Селяни просять його спрогнозувати побутові явища: якої масті буде теля у Пархімової корови, лоша у циганової кобили, скільки бджіл у вулику литвина. Виявивши його безпорадність, селяни обурюються, вважаючи, що шляхтич прийшов до них, щоб стати орендарем, обіцяють його побити і проганяють геть. Герої в інтермедії змальовані у гумористичному дусі, проте у творі є натяк на історичну обстановку в Україні в умовах польського поневолення.

Виразніше цей акцент звучить у четвертій інтермедії, в якій розповідається про зустріч на ярмарку жида з ксьондзами, які зухвало і зневажливо відгукуються про православну віру і український народ. Підслухавши їхню розмову, москаль збирається усіх запрягти у віз. Інтермедія має виразно окреслене спрямування на відображення тих суспільних умов в Україні, коли її було розшматовано між Польщею і Московією. Твір увібрав заповітну мрію трудового народу здобути свою незалежність.

В циклі інтермедій до драми Довгалевського ”Властотворний образ” найпомітніше вирізняється п’ята. Головним героєм тут виступає козак-запорожець. Він побував у походах, зазнав турецької неволі, а вирвавшись з полону і повернувшись на рідну землю, не знайшов щастя – його батьківщина не виборола волі, лях і жид провадять тут свої порядки. Використаний автором ритмічний жартівливий натяк вказує на складні визвольні процеси після війни 1648-1654 рр. Українці не змогли відстояти козацьку республіку, переяславські угоди не принесли бажаних наслідків. Настрій у козака пригнічений, але він не впадає у розпач, має намір повернутися на Запоріжжя і продовжувати боротьбу з ворогами. У характері козака відчувається волелюбність, сила, мужність, йому властиве почуття власної гідності та зневага до гнобителів.

Інтермедії до драми М.Довгалевського мають тематичну спорідненість з інтермедіями до драм Г.Кониського. За кількістю їх теж налічується п’ять. Співзвучність змісту інтермедій та актів власне драми спостерігаються вже у першій інтермедії, в якій розповідається про спійману селянами у житі бабу, яка чаклувала на неврожай. Забобони, якими жило село, вказують на фольклорно-етнографічну традицію, що передавалася поколіннями, а в глядача викликали сміх. У першому акті драми аналогічно в центрі уваги постає колосисте поле. Селянин, радіючи з майбутнього щедрого урожаю, задумується над тим, як проростає зерно. Пояснення дає священник. Під час практичних занять необхідно здійснити зіставлення змісту інтермедій та відповідних актів драми.

У четвертій інтермедії, зміст якої співзвучний із четвертим актом драми Кониського розповідається про безпричинне вбивство дяка зухвалим шляхтичем, який за свою провину пропонує викуп. Обурені селяни виносять вирок смертної кари свавільному поневолювачу.

Розглядаючи зміст інтермедій, студентам необхідно з’ясувати провідні мотиви, наявні у них, поміркувати над проблемами протесту українців проти соціального гніту та національної самототожності, осмислити характерні риси народного світогляду.

* * *

Коментоване читання вголос текстів наведених інтермедій і особливе акцентування на співзвуччі їх змісту з драмою Г.Кониського „Воскресіння мертвих”.