Тема: шкільна драма XVII – першої половини XVIII століть

План

1. Теорія шкільної драми.

2. Розвиток драми в другій половині XVII ст. (різдвяні, великодні теми, драми типів мораліте, міраклі).

3. Трагедокомедія „Владимир” Ф.Прокоповича: новаторство, сюжет, образна система.

4. Історична тема у драмі „Милость Божія”.

5. Місце шкільної драми у системі загальноосвітніх закладів.

Література

1. Білецький О. Українська драматургія XVII – XVIII cт. // Матеріали. – Т.1.

2. Грицай М. Українська література XVI – XVIII cт. – К., 1969.

3. Грицай М. Українська драматургія XVII – XVIII cт. – К., 1974.

4. Миленька Г. Український шкільний театр XVII – XVIII cт. // Дивослово. – 1994. - №12. – С. 50 – 51.

5. Мишанич О. Українська література XVIII cт. – К., 1983.

6. Сафронова С. Київський шкільний театр і проблеми українського бароко // Українське літературне бароко. – К., 1987.

7. Сивокінь Г. Схоластика Феофана Прокоповича // Урок української. - №6. – С.56 - 57.

Розвиток шкільної драми пов’язаний із посиленням культурно-освітнього руху, спричиненого національно-визвольними змаганнями в Україні. Справі становлення театру передував складний і тривалий процес. Першими в Україні виникли прості види драматичного мистецтва – декламації і діалоги. Вчитель Львівської братської школи Памва Беринда написав один з перших зразків різдвяного діалогу ”На Рождество Господа Бога и Спаса нашего вірш”, поставивши собі за мету заохотити учнів до вдосконалення сценічної майстерності. Близьким за спрямуванням став великодній діалог Іоаникія Волковича”Размышлян’є о муцh Христа Спасителя нашего...”. Шкільна драма базувалася на біблійних сюжетах, темах і є своєрідним відгомоном літургійної відправи.

Доцільно припуститися думки про те, що сценічне дійство за участю студентів тогочасних шкіл мало місце ще й ранішого часу. Про це можна довідатися, зокрема, із писань І.Вишенського, який, відвідуючи братські школи Львова, з невдоволенням застерігав від надмірного захоплення спудеїв різного роду театральними видовищами, що суперечило необхідності досконалого вивчення Святого Письма.

Інтенсивно шкільна драма починає розвиватись у ІІ половині XVII ст. у стінах Києво-Могилянської академії. Професори, викладаючи такі навчальні дисципліни як піїтику і риторику, постійно вдосконалювали ці предмети, створювали підручники із поєднанням теоретичних вимог до драми, а також складали тексти драматичних творів з їх подальшим інсценізуванням вихованцями. Ролі виконували хлопці, незважаючи на стать дійової особи, а глядачами були професори, запрошені та прибулі з певної нагоди поважні особи.

Шкільна драма ІІ половини XVII ст. була досить різнорідною, дослідники ділять її на такі теоритичні групи: вистави різдвяного та великодного циклів, драми типів міраклі та мораліте. Твори різдвяного та великодного циклів були найпопулярнішими в шкільному репертуарі. Виконувалися вони під час різдвяних та великодних свят і відтворювали народження, муки, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Автори-викладачі, використовуючи біблійні сюжети, вносили кожен на свій розсуд морально-етичні акценти у драму. Програма лекційних занять пропонує для вивчення анонімну драму великодного циклу „Слово про збурення пекла”, п’єси із житія святих, розповіді про їхні чудеса, подвиги, терпіння за віру Христову, а також драму про Олексія, чоловіка Божого.

Вчителями шкільної драми та авторами підручників були Ф.Прокопович, Л.Горка, М.Довгалевський, Г.Кониський та ін. (XVIII ст.). Зокрема Кониському вдалося створити „Воскресіння мертвих” драму типу мораліте есхатологічного характеру, побудованій на християнській ортодоксії. Головними дійовими особами виступили тут реальні прототипи світу багатих і бідних (образи Гіпомена і Діоктита).

На лекційних заняттях студенти ознайомлюються з процесом розвитку української драми, а плани практичних занять пропонують текстуальне вивчення драм „Владимир” Ф.Прокоповича та „Милість Божія” невідомого автора.

Ф.Прокопович – надзвичайно талановитий представник давнього українського письменства. Автор шкільких поетик, ректор Київської академії, він зіграв важливу роль у культурно-освітньому житті тогочасного суспільства. Палкий поборник православ’я, Ф.Прокопович не піддався впливу католицизму, хоч і навчався у Римі в єзуїтському колегіумі. Повернувшись до Києва, став займатися просвітницькою діяльністю, і слава про його освіченість ширилася далеко за межі України. В часи наступу колонізаторської російської агресії він був відкликаний царем Петром І до імперської столиці Петербургу, де продовжував духівничо-просвітницьку діяльність, підтримуючи петрівські реформи.

Найвизначнішим твором Ф. Прокоповича є його трагедокомедія „Владимир”, написана у 1705 р. і того ж часу апробована учнями Києво-Могилянської академії. П’єса побудована за зразками теоретичних положень драми Ф.Прокоповича і складається з прологу, п’яти дій, епілогу та завершується хором апостола Андрія з ангелами. Жанр твору визначений драматургом як трагедокомедія, що поєднує трагічне і комічне, а отже, це дало вченим підстави вказати на можливу відсутність інтермедій до п’єси.

„Владимир” – твір цілком новаторський. За основу свого сюжету автор взяв не традиційну біблійну тему для шкільної драми, а історичне прийняття хрстиянства, хрещення Русі-України князем Володимиром. В образі князя проглядаються реформаторські діяння Петра І, якому письменник симпатизував.

Щоб студенти краще збагнули конфлікт твору, треба звернути увагу на його висвітлення. У п’єсі простежується боротьба двох протидіючих сил – в образі Володимира і його соратників з одного боку, а з іншого – жерців і їх поплічників. Вчення в творі перемагає неуцтво; автор свого героя змальовує у психологічних роздумах, переживаннях, переконливо підводить до висновку щодо переваги християнства над язичництвом та іншими віруваннями, доцільності охрестити Русь. На зміну алегоричним образам, якими досі була переобтяжена шкільна драма, приходять реальні історичні постаті з властивими їм рисами характеру та прагненнями.

Аналізуючи твір, студенти відшукують ознаки новаторства в ньому, дають характеристику героям.

Анонімна драма під назвою „Милость Божія, Украину от неудоб носимих обид лядских чрез Богдана Зиновія Хмельницкого...свободившая” написана і поставлена на сцені Києво-Могилянської академії у 1728 р. Присвячена вона 80-тій річниці початку визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Твір написаний в умовах глибокої національної-політичної кризи, зумовленої цілковитою втратою Украї ною незалежності. Крізь призму часу автор робить свідомий екскурс у героїку буднів доби козаччини з метою пробудити дух народу, показати силу і єдність українців у вирішальний момент визволення від польсько-шляхетського поневолення. Автор свідомо акцентує на подіях війни та переможних битвах з метою провести своєрідні паралелі між епохами, зіставити минулі події і сьогодення та довести, що тільки в єдності і організованості українців є спроможність вибороти свою державу. Твір пройнятий глибоким патріотичним спрямуванням. Композиційно п’єса складається з п’яти дій, хору та епілогу, що і вимагала теорія шкільної драми. Джерелами до його написання послужили козацькі літописи, історичні драми та пісні, свідчення очевидців, що вказує на фольклорне підгрунтя твору. Основні події фокусуються навколо постаті гетьмана Б.Хмельницького. Автор розмірковує, чому у нього виникла потреба організувати військо і дати відсіч полякам. Він бачить всебічну підтримку війська Запорізького, що вселяє надію на переможні битви, які невдовзі відбулися під Корсунем, Жовтими Водами і Пилявцями тощо. Важливою деталлю п’єси є те, що події в ній відтворюються сценічно. Крім гетьмана, дійовими особами тут епізодично виступають Кошовий, кияни, Мати-Україна та ін. Головним героєм твору дослідники визначають український народ. Драма ”Милість Божія” створена на вимогу часу і є свідченням переживання невідомого автора за майбутнє України, її долю.

* * *

Під час практичних занять, користуючись наведеними текстами драм, студенти вичленовують цитати з них, зосереджують увагу на провідних мотивах творів з метою подання характеристик персонажів та зображуваних подій.