Література

1. Гетьманець М. Велике і вічне ”Слово о полку Ігоревім”. – Суми, 1998.

1. Гетьманець М. ”Слово о полку Ігоревім” у школі. – Суми, 2001.

3. Ковальчук О. Вивчення “Слова...” у школі. – К., 1964.

4. Лозко Г. „Слово о полку Ігоревім” – видатна пам’ятка української культури // Дивослово. – 1995 . - № 9. – С. 21 – 27.

5. Охріменко П. Хронологічні проблеми “Слова...”// Укр. мова і літ. в школі. – 1989. - № 7. – С.68 – 73.

6. Слово о полку Ігоревім” та його поетичні переклади та переспіви. – К., 1967.

7. ”Слово о полку Ігоревім”: Посібник для вчителів. – К., 1990.

8. Полєк В. Історія української літератури Х – ХУІІІ ст. –К., 1994.

9. Степанишин Б. Давня українська література в школі. – К., 2000.

10. Яценко Б. Похід Ігоря Сіверського в 1185 році: політичні й літературні аспекти// Слово і час. - 2000 . - № 6. – С. 24 – 30.

Завдання: 1. Вивчити напам’ять перший абзац від слів “Не лhпо ли ны бяшеть…” до слів “...славу рокотаху” // Хрестоматія. – С. 86.

2. Плач Ярославни // Хрестоматія. – С. 95 – 96.

У 1792 р. збирач старовини граф О.Мусін-Пушкін придбав у бібліотекаря Спасо-Ярославського монастиря Іоїля Биковського рукописний збірник ХVІ ст., у якому містився текст “Слова”. Знахідка викликала до себе жвавий інтерес, що спричинив довгочасну полеміку з питання автентичності чи підробки твору.

Робиться копія рукопису для цариці Катерини ІІ, а у 1800 р. з’являється першодрук „Слова”, який вийшов тиражем 1200 примірників у Москві під назвою „Ироическая пhснь о походh на половцов удhльнаго князя Новагорода-Сьверскаго Игоря Святославича, писанная старинным русским языком в исходh ХІІ столhтія с переложеніем на употребляемое нынh нарhчіє”.

У 1812 р. під час війни Росії з Наполеоном стародавній рукопис і основна маса друкованих примірників „Слова” згоріли. Інших рукописів пам’ятки досі знайти не пощастило. Тому дослідження тексту твору здійснюється на основі першого його видання 1800 р. і “катерининської копії”.

До цього часу залишається нез’ясованим питання авторства „Слова о полку Ігоревім”. Воно навряд чи буде розв’язане. Деякі дослідники вказують на співця Митусу, згадуваного в літописі. Є версія, що автором ”Слова” міг бути тисяцький князя Ігоря Рагуїл, який брав разом з ним участь у поході. Висловлюються найрізноманітніші припущення, але все це тільки здогади.

Найпоширеніша гіпотеза розроблена Л. Махновцем. На підставі багатьох досліджень він дійшов висновку, що автором твору міг бути князь Володимир Ярославович, син Галицького князя Ярослава Осмомисла, брат дружини князя Ігоря. Сучасники відгукуються про нього, як про людину, обдаровану винятковими талантами, блискуче освічену, справжнього інтелектуала. Чи остаточно розгадано цю загадку „Слова” покаже час і подальші пошуки вчених.

Для створення „Слова” послужили конкретні історичні події – невдалий похід князя Новгород-Сіверського Ігоря проти половців у 1185 р. Половці наскоками з придонських степів на Русь завдавали великої шкоди. Вони руйнували руські міста і села. Особливо небезпечними стали нападники у другій половині ХІІ ст., коли їхні орди об’єднувалися для спільних походів. Перед князівською знаттю постає питання захисту руської землі, яка погрузла у міжусобицях. Колишня міцна економічна держава занепадає через внутрішні чвари, зовнішні вороги завдають їм нищівних ударів. Феодальна роздробленість руських земель приводила до того, що кожен князь прагнув для себе слави.

Половецькі набіги частішають, що змушує князів задуматись над долею країни. Блискучі походи проти половців організував київський князь Святослав. Літом 1184 р. воєнний похід закінчився успішно. Половці були розбиті, решта потрапили в полон, серед них хан Кобяк. Ігор не брав участі у військових переможних походах 1183 і 1184 рр., перемоги Святослава спонукали його виступити проти половців власними невеликими силами. (Із досліджень про ті далекі часи маємо відомості про те, що хан Кобяк і князь Ігор здійснювали спільні військові походи. І одного разу під час переправи через багатоводну річку хан почав тонути, а його врятував Ігор. З вдячністю про це хан Кобяк пообіцяв віддати заміж свою малролітню дочку за Ігоревого сина, що потім і відбувається у полоні і проявляється у викладі твору).

Після вступної бесіди переходимо до порівняльної характеристики Київського літопису та „Слова о полку Ігоревім”, в яких розповідається про похід Ігоря на половців. Пропонується завдання - скласти порівняльну таблицю і визначити спільне та відмінне в обидвох пам’ятках, звернути увагу на такі ключові моменти, як жанр пам’яток, композицію, провідну ідею твору та манеру розповіді про події. Користуючись нижчеподаними текстами та порівняльною таблицею, студенти вдаються до зіставлення пам’яток.

У вступі твору автор розмірковує, в якій манері буде описувати події.

Основна частина – оповідання про головні події походу - збір дружини, хід битв, “золотий сон” Святослава, плач Ярославни, втеча з полону.

Кінцівка – величання Ігоря та його дружини.

Особливістю композиції є те, що автор не дотримується хронологічної послідовності в розповіді.

У „Слові” помітні елементи кількох жанрів: ораторського твору, воїнської історичної повісті і героїчної пісні.

Основне спрямування твору – заклик руських князів до об`єднання перед навалою зовнішніх ворогів.

Характеризуючи систему образів-персонажів поеми, дати детальну характеристику образу Руської землі, яка є центральною в творі і присутня у різних проявах. У „Слові” часто згадуються географічні назви: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Чорне, Азовське моря; міста: Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль. Автор бачить величезні простори рідного краю. І чим ширше охоплено землю зором оповідача, тим вона конкретніша, життєвішим стає її образ: оживають і розмовляють річки, звірі, птахи. Князь Ігор відчуває тісний взаємозв’язок з рідною землею. Дружинники, перебуваючи у поході, постійно згадують свою батьківщину („О Руська земле уже за шеломянем єси”). Повернення князя Ігоря з полону ознаменоване не тільки допомогою сил природи, а й радістю, вираженою піснями („Дhвици поютъ на Дунаи, вьютса голосы чрезъ морє до Кієва”).

Аналізуючи образи-персонажі князів у „Слові”, необхідно з’ясувати, чим зумовлене ставлення автора до кожного князя зокрема. Звернути увагу на доцільність тих художніх засобів, якими послуговується автор, даючи оцінку діяльності певного героя.

Ігор - головний персонаж твору. Він любить свою батьківщину і готовий віддати за неї життя. Він чесний, відкритий, мужній, відважний. Полон для нього – найвища ганьба. “Луче жъ потяту быти, нєжє полонєну быти”, - вислів цей став крилатим. Мужність Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а нехтування лиховісним віщуванням природи.

Воєнну хоробріть Ігоря відзначають Всеволод і Святослав, називаючи “сміливим соколом”. Ігор – вольова натура: він один зумів повернути воїнів, які відступали, назад, на допомогу Всеволодові, що знемагав, оточений половцями. Ігор не мислив себе окремо від дружини: “Съ вами, русици, хошу главу свою приложити, а любо испити шєломомъ Дону”.

Ці риси князя викликають симпатію і певне засудження до нього. Він запальний, тому й по-своєму поступає. Його поспішність призвела до трагедії всієї держави - військова дружина розгромлена, і, що важливо, відкрилися ворота для нових нападів половців на Русь.

Симпатизує автор брату князя Ігоря Всеволоду. Наділяючи епітетом буй-тур, захоплюється його сміливістю і відвагою в ході битви. В бою він невтомний і завзятий, через що його подвиги змальовані в „Слові” у патетичному звучанні.

Київський князь Святослав зображений піклувальником рідної землі. Він видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. Картаючи Ігоря за свавілля він звертається із закликом до інших князів помститися за руську землю. Цим він прагне об`єднати усіх князів, щоб зміцнити Київську державу.

Ярославна – один з найприваблівиших жіночих образів у світовій літературі. Він є одним із перших за часом створення досконалим художнім образом жінки. Дізнавшись про поразку русичів, поранення і полон чоловіка, вона ладна полинути до нього, щоб втерти криваві рани. На світанку вона виходить на путивльський вал і докоряє вітрові за те, що він хмарами посилав стріли на воїнів її лада, дорікає сонцеві, яке своїми гарячими променями „въ полh безводнh жаждєю имь лучи съпражє, тугою имъ тули затчє”; а Дніпра-Славутича просить злілеїти (донести) його, щоб порятувати від ран. Варто акцентувати увагу студентів - Ярославна, благаючи порятунку своєму чоловікові, просить сили природи послабити муки руських воїнів. Вона не лише вірна дружина, а й свідома громадянка, патріотка. Ярославна – величальна пісня про моральну красу жінки (вона історична особа, справжнє ім`я її Єфросинія і доводиться донькою галицького князя Ярослава Осмомисла). Образ Ярославни започаткував мотиви материнства, жіночості, кохання у слов’янських літературах.

* * *

Далі подається уривок із Київського літопису про похід князя Ігоря на половців і текст за першодруком „Слова о полку Ігоревім”, що допоможе при їх коментованому читанні з’ясувати сутність питань, винесених у план практичного заняття із зазначеної теми.