Тема: вірші хvіі століття на соціально-політичні та історичні теми План

1. Відображення боротьби міських низів Острога з католицькою верхівкою (“Лямент о утрапеню мещан острозьких...”).

2. Соціальна критика морального обличчя панства у вірші Кирила Транквіліона-Ставровецького “Лькарство раскошником того свhта”.

3. Конкретні історичні події та фольклорна основа (проблема історичної та художньої правди) у віршах:

а) “Про Жовтоводську битву”;

б) “Полонення Потоцьких”;

в) “Дума козацька о Берестецькім звиченстві”.

4. І.Величковський і його барокова поезія.

Література

1. Грицай М. Давня українська поезія. – К., 1972. – С. 8 – 35.

2. Грицай М., Микитась К., Шолом Я. Давня українська література. – К., 1989. – С. 241- 250, 173 – 187.

3. Возняк М. Історія української літератури: У 2-х кн. – Львів, 1994. – Кн. 2. – С. 404 – 415.

4. Полєк В. Історія української літератури Х – ХУІІ ст. –К., 1994. – С.109 –113.

У другій половині XVII ст. інтенсивно розвивається віршова література. Власне, техніці віршування студенти навчалися у тогочасних навчальних закладах за спеціальними підручниками піїтики. Вірші того часу мали свої специфічні осоливості і суттєво відрізнялися від попередньої поетичної практики. Характерною ознакою українського віршування була його багатомовність. Вірші писалися церковнослов’янською та народною українською мовою, окрім того поети використовували польську, латинську, грецьку та ін. мови.

Вчений-методист Ф.Поліщук радить вивчати поезію XVII ст. із з’ясування загальних закономірностей розвитку віршової літератури, вважаючи „характерною рисою літературного процесу цього періоду багатство тематики та ідей, демократизація оригінальних поетичних творів, тяжіння представників різних напрямів до певних видів віршування: духовної лірики, панегіриків, любовної лірики, віршів на історичні та публіцистичні теми, епіграм, ситуацій тощо”.

Важливе місце серед поезії ІІ п. XVII ст. займають вірші на соціально-політичні та історичні теми. Вивчаючи їх, викладач актуалізовує увагу студентів на їхній ідейно-естетичній значимості та поетичному новаторстві.

Яскравим зразком віршів на історичну тематику є поетичне оповідання „Лямент о утропеню мещан Острозких”, написаний у 1636 р. Його тематика відображає боротьбу міських низів Острога з католицькою верхівкою. Автором твору був учень однієї з убогих шкіл міста Рівне. Щоб не зазнати переслідування, він заховався під криптонімом М.Н.

Приводом до написання твору послужили конкретні історичні події: конфлікт між міщанами Острога і слугами Анни-Алоїз Ходкевич, онуки палкого поборника православ’я князя К.Острозького. Ставши католичкою, Анна зненавиділа православну віру, почала будувати католицькі храми. ЇЇ людиноненависницька діяльність сягає апогею, коли велить своїм слугам викрасти із церкви труну з тілом свого батька Олександра Острозького, який помер православним, і перенести до новозбудованого костьолу. На Великдень між слугами та мешканцями Острога спалахує спровокована Ходкевич сутичка, що мала сумні наслідки: міщан було жорстоко покарано, а непокірних забито у колодки. Автор, співчуваючи постраждалим, насамперед переймається суспільно-політичною обстановкою в Україні в умовах шляхетсько-католицької експансії . Вірш пройнятий співчуттям до православних верств міського населення, сповнений відчуття, що відплата обов’язково прийде до тих, хто чинить зло і насилля бідним. „Лямент” написаний у руслі народнопоетичних традицій. У цьому переконують ліричні відступи, які часто зустрічаються у творі і свідчать про його громадянське звучання.

До окремої тематичної групи належить вірш К.Транквіліона-Ставровецького ”Лъкарство роскошником того света”, написаний із соціальною критикою морального обличчя панства у тогочасному суспільстві. Його автор відомий діяч Львівського братства. Вірш входить до збірки „Перло многоценное”. Його основна сюжетна лінія зводиться до сповіді багатого пана, який з жахом чекає неминучої смерті. Він занепокоїний тим, що змушений буде залишити багатство, палати та свавільне товариство. Його не турбує майбутнє дружини та дітей, незавершені справи. Ставровецький викриває представників панівного класу з позицій християнської моралі: своє життя вони проводять в розпусті, облуді, нечестивості, недотримуючись основних біблійних заповідей про сутність людського життя. У фольклорній манері автор вводить у твір алегоричний образ смерті, яка приходить по душу багача. Її присутність у творі символічна і є свідченням справедливого непідкупного судді, що карає грішників. За звучанням вірш наближається до народних дум, про що свідчить вільне інтонування слів у кінці рядка.

Розглядаючи твір, студенти повинні проникнутися вічними моральними цінностями, задуматися над власними вчинками та сутністю свого життя.

Конкретні історичні події, пов’язані з визвольною війною українського народу під проводом Б.Хмельницького, послужили матеріалом для створення низки віршів про зазначені події. Дослідники припускають, що їх авторами були студенти та випускники Києво-Могилянської академії, які брали участь у воєнних походах.

Зазнавши поразки під Жовтими Водами, польське військо відступало. Позбавлені можливості перемогти Богдана Хмельницького за допомогою зброї, польські хроністи почали кепкувати над хмелем, таким чином зневажливо обігруючи ім’я гетьмана. Врахувавши хід Жовтоводської битви, невідомий автор у гумористичному плані змалював перемогу козацького війська, довівши лицарську відвагу Хмельницького. Глузуючи з шляхти, він показав панічну втечу ворога з поля битви, захоплення в полон польських гетьманів Потоцького і Калиновського, які були віддані на розправу татарам. У творі виразно звучить акцент помсти поневолювачам.

Переможна хода гетьманського війська простежується у вірші „Полонення Потоцьких”. У боях під Корсунем шляхта знову зазнала поразки, корінний гетьман М.Потоцький, який мстився за втрату єдиного сина, сам потрапив у татарську неволю. Твір близький за звучанням до попередньої поезії.

Зовсім інші мотиви відчуваються у поезії „Дума козацька о Берестецькім звиченстві”. Йдеться про поразку гетьманського війська в битві під Берестечком у 1651р. В дусі народних голосінь автор починає розповідь про трагічні події, пов’язані з ходом бою та зрадливого воєнного союзу Хмельницького з кримським ханом, втечею татар з поля бою, зговором поляків з татарами, що і призвело до поразки українського війська. Твір переписувався і не дійшов до нас у первісному вигляді, тому й важко визначити у ньому авторські симпатії. Не чіткі висловлюєвання тут про зраду кримського хана, однак з піднесенням говориться про мужність польських полководців. Незрозумілою є кінцівка твору, коли козаки просять короля дотримуватися Зборівських угод, які забезпечували права і вольності українцям, ніж пізніше після битви під Берестечком укладений Білоцерківський мир. Король відмовляється і вимагає видачі Хмельницького, на що козаки не погоджуються, прагнучи справу козацької честі довести до переможного кінця.

Аналізуючи поезії, студентам пропонується визначити провідні мотиви, художні особливості, спільне та відмінне у творах.

Суттєво відрізняються від віршів доби козаччини поетичні твори І.Величковського. Автор прагнув, щоб його поезії мали вишукану форму та стиль і намагався вразити читача небаченими досі словесними зовнішностями. Його твори є проявом барокової літератури, головні риси якої В.Соболь визначає так: ”тяжіння до різних контрастів, формальних та смислових, динамізм образів та композицій, алегоризм, емблематичність, ускладнена метафоричність”. Поезії збірок І.Величковського цілком виявляють бароковий характер. Особливо витвори збірки „Млек(о) от овцы пастыр(у) належноє”, де поет розробив різні поетичні форми – „штучки”, ставши предтечею модерних шукань в українській літературі кінця XIX – початку ХХ століття, а також нашого часу. Він пояснює і на прикладі демонструє свої курйозні вірші. Серед них – типу „ехо”, в якому останні склади першого рядка перегукуються з наступними, створюючи відлуння звуків. Інша поетична штучка – „ракоподібні вірші” різних типів, рядки яких читаються зворотньо (справа наліво). Трапляється „чворогранистий вірш”, який читається вздовж і впоперек. Цікаві спроби так званих лабіринтів і фігурних поезій. Однак дослідники вказують на те, що не завжди такі твори мали належну художню вартість: автор радше дбав про форму вірша, менше уваги приділяючи змісту твору.

Завдання студентів – мати уявлення про барокову поезію, навчитися розрізняти види „поетичних штучок” у творчості І.Величковського.

* * *

Відповідно пропонованого плану практичного заняття тексти поетичних творів треба читати вголос і аналізувати їх.

ЛЯМЕНТ

Ту ся починает лямент¹ о утрапеню мещан острозких и о зневазh шляхты преднhйшеи от люду посполитого.

Во имя господне. Аминь.

Дни веселые, дни зацные, дни великои радости

Обернулис в смуток и великие жалости.

Ден той власне, который мhл быти богу на хвалhные,

Обернулся на взгарду през люде зухвалные.

О нензная ваша пасхо, ненъзный ваш обhде,

Прыятелская утhхо горкая пры бесhде!

Єщо то меншая той обhд, который тhлу служыт,

Мовлю я о пожиток, который душы плужит²,

И той вас был омынул. Жался моцный боже!

Чого з вас обжаловати снат³ жаден не може.

Азали то не жалост — на первшом потканю,

На первшом, мовлю, на пляц люду выиханю

На послугу так великую, которая небесного

Монархи великои моци округу земного,

Якая великая поражка и деспект не малый

Поткал оных мещанов, которыи панъскои хвалы

Стерегли з великою охотою, вслhд за нею идучы,

Створытелеви своему звыкле ся молячы.

Который же то так был гордый, же ся вам спротивыл?

Не вам то, але богу самому провиныл,

Же смhл руку подносити на так святые справы,

Чым ся всh щитимо и достаемо славы.

Розсуди, который ту вышhйшый в таковой гордости,

Кто был затвердhлшый в своей злой крънобръности⁴,

Иж под той час таковая справа ся точыла,

А правдh ведлуг свhта неровна прибыла,

Же пани мhста того на той час hхала

И с тою ся процессиею людей оных поткала.

Що в правдh кром похлhбства зступитися годило,

Леч гды бы на увагу мудрых прыходило,

Єслы людей прынамнh бога пошановат,

Постояты было, вшак конh моглы бы загамоват,

Моглыж бы на господы зараня ся ставити,

Гдыж там спона годыны не моглы забавити.

...................................................................................

Щож далей было чынити? Хот бы камhнное было

Сердце в людех, снат бы ся и тое ужалило,

Посмотрывшы на такое сроггое замhшаня,

На такий великий утыск и пренагабаня⁵,

Которого бы не вытръвал снат и святый нынh,

Хиба бы зошол з свhта где в глухии пустынh.

Ач много причын дают нещасным мещаном,

Славным, мовлю, нhколис милым острожаном,

Звлаща тыи, которыи звады таемне вщынают,—

Хоч ся людем на постав святоблывые удают:

Яко бы самы мещане здавна того хотhлы,

Абы деспект таковый им вырядити мhли,—

Єднак латво о лhску, хто хочет песка карати,

И о леда прычыну лацност постарати.

Бы так мhлы доброго що колвек учиныти,

А тыи звады не взгнhщати, згоршеня не чиныти,

Звhрхности не побужат ку таковой срокости,

Але и овшем научат святой побожности!

Абы ся своим подданым ласкаве ставылы,

Не яко лвы тиранско з ними ся рядилы.

И на щож ся вам зыйшло, презацныи отцеве,

Хотя ж будет з вас который противный моей мови,

Жесте к тому прывелы поцтивую матрону,

Же ест тhло порушеное отца еи з гробу ^а...

Придаток: замкненя той же матерhи

.............................................................................

Як ся тое стало, о боже всемоцный.

В мhстh Острогу на день великоночный,

Гды в понеделок всh выступили,

Бога хвалили,

Та ся споткали с панею мhста того,

Не маючи на сердцу гнhву жадного,

Алеж найперъше им прычыну дали

Зступити казали.

............................................................................

Єднак як ся на мостh споткали,

3 замку выйшовшы, внет⁶ ся замhшали,

Коли возница почал их бычовати,

Казал вступовати.

Що видячы оныи люде нещасливыи,

Будучы с того барзо жалослывыи,

С попудливости всh ся порвали,

Кыи побрали.

Слуги тои панеи и всh дворяне,

Видячы, же не жарт, кинулися на ных едностайне,

Шабел добывшы, внет же по собh:

То мнh, то тобh.

На той час ей милость в каретh сидhла,

«Перестанте»! з обох сторон вшистких гамовала,

Абы тои звады болше понехали,

Далhй ихали.

Леч трудно было: барзо заюшыли,

3 обох сторон битых, раных начиныли,

Єдны с перестрахов в вал з мосту падали,

Шыи ламали.

Хтож що несл в руках, того не жаловали:

Яйца фарбованые тым шаты смаровали,

Не смотрено того, вара кого замhрыл,

Быле бы ударыл.

...................................................................

Внет мещан зацных в колоду посажано,

А найубогшых в темницу загнано,

Абы росправы до часу чекалы

И горло дали.

Хотhлы духовныи в тую справу вложыти

А на их здоровя горло свое положыти,

Але им слова на то рещы не дано,

Преч им казано.

Под час юръмарку нhкгдыс славного,

А тепер, реку, юж занедбалого,

На самую взгарду звести их казано,

Жебы стинано.

Там килку мещан мечем прыкро стято,

Четвертому ушы и носа утято,

А оные трупы ховат заказали,

Псом торъгати дали.

А других еще дано за поруку,

Радячи, що им дадут за муку:

Толко потаемне звады якиесь кнуют⁷,

Що им готуют.

Болше убогих там ест выноватый

И предше згинет, нhжлы богатый,

Хто зась лhпше пhнязми заложит,

Той ся не тръвожит.

Нhмаш ся як розмовити з сусhдами,

Бо потаемнои здрады полно завсhгды,

Там под окнами и в ночи слухают,

Що розмовляют.

О ты, Острогу, мhсто справедливое!

В тобh бывали мешъканцы цнотливые,

Не еден тепер твоеи прыгоды плачет,—

єст кто и скачет.

Тыс было хлhбом завжды прыходневи,

Ты убогому маткою было студентовы,

В тобh хто мешкал, нhгды не шкодовал

Хто ся шановал.

Тераз не стуйте ж! на щож юж прыходыт!

Снат ся юж на тое, подобно, заводыт,

Жебыс юже было в нhвеч оберънено,

З грунъту знищоно.

.....................................................................

¹плач ²плужити – іти на добре, вдаватися ³знати, видно, мабуть ⁴впертості, неслухняності ⁵збудження, намова, спокуса ⁶раптом, відразу, ⁷замишляють

^а Натяк на таємне перенесення з замкової церкви до єзуїтського костьолу праху батька Ганни – Олександра Острозького (помер 1603 р. православним), що сталося напередодні сутички.