Історичні вірші [Про Жовтоводську битву]

Висипався Хміль из міха

И наробив ляхам лиха,

Показав им розуму,

Вивернув дідчу думу.

До Жовтои водиці

Наклав им дуже хмельници.

Не могли на ногах стояти —

Волили утикати.

Гетьманчику-небоже ! ^а

Не туди на Запороже!

Не найдеш гаразд шляху

У Сидоровим байраку.

Чи не ти Степанку-сараче! ^а

Од козаків гарачи,

Не тись брав им хутори.

Єсть инши тепер пори!

Одже побірки прокляти

Під Очаковим взяти

И по пастуши тебунці

Приїхали к вам ординці.

Не утікай же, ляху,

З самого перестраху,

Заждай юнаків в табори,

Готуй деньги за хутори.

Юж не будеш их хаты

Поганцям оддавати,

Не будеш пересудів брати,

А ні их воювати...

Хочь же маєте кримчухи,

Дайте им тепер кожухи.

Отже Хмельницкій може,—

Поможи ему, боже! —

Тих куркоідів бити...

Юж утікають з валів:

Бояться самопалів,

Волять татарскои юки,

Ніж козацкої руки.

______________________________________________________________

^а „Степанко-гетьманчик” – Стефан Потоцький, син коронного гетьмана, поранений і полонений, вмер після бою.

[Полонення Потоцьких під Жовтими Водами і Корсунем]

Он глянул як звір, он крикнув як лев на жолнірскії слова.

Острая як міч, грубая як піч була там тая мова.

Зараз синачка свого єдиначка шлеть на Жовтую Воду.

Там на большую и на горшую собі и всім шкоду.

Бо скоро стали ляхи подле Плавли, зараз поскочили,

Хмельничики, ординчики обоз заточили.

А скоро привернули, зараз огорнули, роскопали моцнии вали

Одних постреляли, других порубали, третіх живцем в орду

пооддавали.

На тім не досить; миру не просить Потоцький здумалий¹

На войну встає, штурми готує, бо мів встид немалий

Хочеть битися, кривди мститися, під Корсунь вступає,

А за собою, як за свою волю запорозьців потягає,

Там же на полю всім своим силу желнерским утрачає,

Стрельбу ий штуки и всі ринштунки запорозьцям нажичає

Турецькій коні, дрогии убори оддає по неволі.

А сам иде и инших веде до татарськои неволі!

¹гордий

[Полонення польських гетьманів]

От так пиха наробила лиха коронному Потоцькому.

От так була и тобі скрута польному Калиновському.

Отам жолніре ідіте сміло на зимовиско,

В Білогороді в загороді майте становиско.

Нехай, христіяне ваші подоляне, не роспложують кури,

Що виловили виносили ваші дьзюри¹.

А ви в татарах в тяжких кайданах до смерти сідите;

Як ми од вас, так ви од нас тепер потерпіте.

¹джури

Дума козацька о Берестецькім звиченстві 1651 31 іюля

О ріко Стирю, що Хміль за віру

Скажи ти всьому миру,

Гди в Дніпр впадаєш, оповідаєш

Радость з війни чи з миру? ^а

Хан наступає і помагає

Козакам ляхів бити

Під Берестечком, малим містечком,

Міл оних кров пролити.

На перевозі, чилі¹ в дорозі

Короля погромити.

Ляцкими пани да і гетьмани

Татарам заплатити.

Хан згоду радив, да не порадив.

Козаки війну люблять.

Ой Казіміру, юж тобі миру

З козаками не будеть.

В тім хутнесенько Хміль ранесенько

Ку королю приближаєть.

Била погода, да воєвода

Руський знать війську даєть,

То єсть о хані і о гетьмані

Королю ознамляєть.

А лях не дбаєть, не утікаєть,

К війні ся приближаєть.

Середа пришла, вся Орда вишла,

Хан і Хміль з козаками,

Ой не Зборово, війна то нова,

Не як під Пилявцями:

Не утікають, кров проливають

І на татар не дбають:

В крові татарській і бусурманській

Острий меч свой купають.

А Казановський ^б, богатир польський,

Серця всім додаваєть,

Для оборони польськой корони

Голову покладаєть.

Б'ються що живо да вельми диво

Мні на Осолинського ^в.

Що нас воюєть, не наслядуєть²

Канцлежа детка свого.

Он бил спокійний, не іскал війни,

Он на нас натераєть,

Яко лях давній і юнак славний

Для Польщі вмираєть.

Бачил рицера, на подканцлера

Сапіга ^г що зближаєть.

А Вишневенький ^д, хоть не величкий,

Своїх не одступаєть.

- Що, небож хане, як знаєш стане Лях по Пилявецькому:

Не утекаєть, от наступаєть

К бунчуку юж ханському.

- Ой не глядіте, треба ся бити, Хан мурз напоминаєть.

А лях не дбаєть, мурз забиваєть,

В їх крові меч купаєть.

Тричі кланяли і упадали,

Короля сьмо просили,

По Зборовському люб по старому

Щобо сьмо тулько жили.

Мовити не даєть, з очі зганяєть:

- «Видайте мі гетьмана,

Панов слухайте, старшини дайте,

А йдіть бийте хана».

— Хмеля не маєм, панов слухаєм,

Татаров будем бити,

Але старшину, нашу дружину,

Нет вісти, як одступити.

¹чи, а чи ²не наслідує

^а початок заплутаний і темний, може означати: Ой ріко Стирю, що в Дніпр впадаєш. Що робить Хмельницький за віру? Що мирові оповідаєш, радість з війни чи з миру?

^б Каштелян галицький, загинув під Берестечком.

^в Юрій Осолинський, канцлер коронний.

^г Підканцлер литовський, під Берестечком командував полком.

^д Ярема Вишневицький.

ЕХО

Єст вhрш, в котором якобы нhкоє ехо,

то єст одзов,

до кождого стихов конца двh силлябы,

з конечных же лhтер уформованые,

отзываютъся.

- Что плачеши, Адаме: земного ли края?

- Рая.

- Чему в онь не внійдеши, боиш ли ся браны?

- Рани.

- Не м[ожеши] ли внійти внутр єго побhдно?

- Бhдно.

- Или возбранен тебh вход єст херувими?

- Ими.

- Откуду дhєт ти ся сицевая досада?

- С сада.

- Кто ти в садh снhдь смертну подаде от древа?

- Єва.

- Кто же Єву в том прелсти, змій ли вертоградскій?

- Адскій.

- То сhєши слезами не без вины поле?

- Оле.

- Отселh вся будеши со трудом стяжати?

- Жати.

- Отселh тебе, чаю, смерть возмет ко гробу?

- Обу.

- То смерти уже єсте во вhки предани?

- Ани.

- Откуду же жизнь паки начнете взымати?

- Мати.

- Мати, чаю, отродит вас, [як смерть] Христова?

- [О]ва.

- Плодом ли пречистыя матере ожисте?

- Исте.

- О бы и нас спасл тот плод дhвыя утробы!

- О бы.

РАК

ЛhТЕРАЛНЫЙ

Єст вhрш, которого лhтеры,

и вспак читаючися, той же текст выражают.

Мене ради на радость богом міру данна

Анна во дар бо имя ми обрадованна,

Анна дар и мнh сhн мира данна,

Анна ми мати и та ми манна,

Анна пита мя я мати панна.

Знай всяк, аз в небh єсм чиста нива,

А вhдай там я мати а дhва.

Знай о [нас в] небh, чистая ниво,

[О вhдай] тамо мати а дhво.

Тебh силной все небо отверзеся само,

О мати великая аки лев и тамо.

Аки лев и тамо о мати велика

Аки Лот о мати и тамо толика

Лот – з святых чина, ты – з святhйшых лика.

Марія в небh и по смерти жива,

А вhдай тамо то мати а дhва.

Або так:

А вhдай там єст се мати а дhва.

Аще бы под морем могл люд пребывати

И тамо вhдом Ісус ім, о дhво мати.

От гроба Климентіа мощно то познати.

Вhдай, читателю, иж гроб святого Климентія, папы римскаго, был на днh моря. А кождого року во память єго море уступувало, где правовhрніи при гробh єго славили Іисуса, дивнаго во святых своих.

И се назад чита[ти]:

И ТАМ ІСУС І [МАТ]И.

ЧВОРОГРАНИСТЫЙ

єст вhрш,

в котором так вздлуж,

яко и вшир єден же текст выражаєтъся

Маріє Ты Єдина Мати Богу Сыну

Ты паче всhх вышнему возлюбленна выну

Єдина всhх надеждо творцу ты предстани

Мати вышнему творцу станы присно за ны

Богу [возлюб- ты присно дhво зhло

ленна]

Сыну [в]ыну предстани за ны зhло смhло

ЖАРТОВНЫЙ

єст вhрш,

который, гды читаєтся, як вhрш идет,

жарты тылко строит.

Леч гды в нем кождоє словко першои строки

з словами другои, противо стоячыми,

злучати будеш, зараз іншый сенс,

правдивый, укажет.

Остав молитву, дhвство растли, злых чти, друже,

Лhность люби, сохраняй злость, лай добрых дуже.

Возненавижд трезвенных, пяниц люби зhло,

Гордых почитай, злослов смиренных всецhло.

Сіи вhрши не о пресвятой богородици, тылко для штучки

поетицкои тут ся положили.

МНОГОПРЕМhНИТЕЛНЫЙ

єст вhрш,

который килка десят разый

перем которыйнятися может, яко нижей обачиш.

У римлян называєтъся тот вhрш ПРОТЕУС

Яко ниву рясно плоды украшают,

Тако дhву красно роды ублажают.

Ниву рясно плоды украшают яко,

дhву красно роды ублажают тако.

Рясно плоды украшают яко ниву.

Красно роды ублажают тако дhву

Плодыукрашают яко ниву рясно,

Роды ублажают тако дhву красно.

Украшают яко ниву [рясно пло]ды.

Ублажают тако д[hву красно роды].

Яко плоды рясно ниву [украшают],

Тако роды красно дhву ублажают.

Ниву украшают рясно плоды яко,

Дhву ублажают красно роди тако.

Рясно яко плоды украшают ниву.

Красно тако роды ублажают дhву.

Плоды яко ниву украшают рясно,

Роды тако дhву ублажают красно.

Украшают яко рясно ниву плоды,

Ублажают тако красно дhву роды.

Таковым способом сей вhрш и далей может ся перемhняти до килка десят разый, волно кому досвhдчити. А з мене тепер досыт, же сп[ос]об наменилем.

[СТОЛП]

В сем столпh выражаютъся вhршы

От двох силляб аж до тринадцяти.

2. Дhво,

диво

3. всей земли!

Пріємли

4. cію хвалу,

любо малу,

5. працы моєя

во честь твоєя

6. славы составленну,

тебh освященну.

7. Юже раб твой принесе

не от мудра словесе,

8. но от сердца чиста, права,

Зане твоя права слава.

9. Достойно тя никтоже может

восхвалити, всяк [не возможет].

10. Твоя бо слава вышш [е всhх земных]

И над небесных благопри[ємных]

11. Жителей умы, первая по бозh

Присно блажима в родh вhрных мнозh.

12. Ты єси столп славы, пречистая дhво,

Дивнhйшеє міру над седм дивов диво.

13. Седм дивов погибоша, твоєя , о [мати],

Столп крhпости вовhки будет преб[ывати].

ПРЕСhКАЕМЫЙ

ест вhрш,

который єдни імена пресhкши,

другіє імена посредh их вомhщаєт.

МногАя Із не СУщых Созда сеи твоРенІА

ДаДhм ХеРувИмСкую Тому пhСнь хВАленіа.

[Маю] Миру дАТИ Радость І соДhлоВАти слАдость.

АВТОР ДО ЧИТЕЛНИКА

НАстрОЙ навспак цинобру. Єсли угадаєш,

ГоршЙЙ Кто з Сих? ВОлК? ЧИ ЛЕВ?

То мене познаєш.