Тема: вірші климентія зіновієва

План

1. Біографічні відомості про Климентія Зіновієва.

2. Проблематика циклу віршів про бідних і багатих.

3. Художньо-побутове спрямування віршів про хліборобів, ремесла і ремісників.

4. Літературна та історико-побутова цінність віршів поета.

5. Збірник українських прислів’їв та приказок Зіновієва.

Література

1. Шолом Ф. Соціальні елементи у віршах Климентія Зіновієва сина // Матеріали. - Т.1. – С. 363 – 366.

2. Перетц В. Вірші ієромонаха Климентія Зіновієва сина // Матеріали. - Т.1. – С. 366 –376.

3. Колосова В. Климентій Зіновієв. Життя і творчість. – К., 1964.

4. Зіновій Климентій. Вірші. Приповісті посполиті. – К., 1971.

5. Полєк В. Історія української літератури Х – ХУІІІ ст. –К., 1994. – С.119 –123.

6. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. – Львів, 1994. – Кн. 2. – С.29 –38.

Серед тематичного розмаїття української поезії другої половини ХVII ст. виокремлюється творчість Климентія Зіновієва. Як зазначають дослідники, його поетична спадщина є своєрідною поетичною енциклопедією трудової зайнятості людей того часу. Біографічних свідчень про поета збереглося дуже мало. Єдиним джерелом, з якого вчені черпають відомості про нього є рукописна збірка його віршів. В ній автор дещо згадує про окремі епізоди зі свого життя. Припускають, що життя Зіновієва датується 40-50 рр. XVII ст. – 1712 р. Точного місця народження поета не встановлено. Змалку зазнав поневірянь, рано втратив батьків, мав потяг до знань, освіту здобував у дяка, ймовірно, пізніше навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Заробляв на прожиття писарством, згодом став священником, а після смерті дружини постригся у ченці, дослужившись до сану ієромонаха.

Студентів цікавитиме, чому в довідковій літературі трапляються різні варіанти прізвища поета. Викладачеві доречно пояснити, що це питання остаточно не з’ясовано. У мезовірші №284 він називає себе ієромонахом Климентієм Зіновієвим сином. Припускають, що в чернецтві його ім’я Климентій, а прізвище успадковане від батькового імені – звідсіля зустрічаються різні його варіанти – Зиновієв, Зиновій, Зінов’єв.

З творчого доробку поета сучасному читачеві доступна лише рукописна збірка, яка налічує 369 віршів і близько 1600 прислів’їв і приказок, віднайдена у 50-х рр. XIX ст. українським етнографом О.Шишацьким-Іллічем і зберігається нині у відділі рукописних фондів Центральної наукової бібліотеки Академії наук.

Вперше творчістю Климентія Зіновієва зацікавився П.Куліш, відгукнувшись про нього статею спочатку в російському журналі „Русская правда” у 1859 р., а згодом у січневій книзі журналу „Основа” за 1861р. Його оцінка спадщини Зіновієва була різко негативною. Підходячи до аналізу творчості поета позаісторично Куліш виніс Климентієві суворий присуд „як чужому народному духові і смакові живописцю”. Наступні дослідники (С.Маслов, В.Перетц та ін.), охопивши весь доробок творчості , прийшли до висновку, що Климентій Зіновієв є представником не тільки талановитої когорти давніх віршописців, а й знавцем рідної традиційної матеріальної і духовної культури.

Після з’ясування біографічних відомостей про поета студенти вдаються до осмислення жанрово-тематичних особливостей його творчості. Більшість віршів поета написані на соціально-побутові теми. У його творах висвітлено життя майже усіх соціальних прошарків тогочасного суспільства, побут та звичаї українського народу. Як зазначає дослідник В.Полєк, „головним героєм його віршів уперше в історії давньої української книжної поезії став трудовий народ”.

Соціальна нерівність є провідною темою у творчості поета. Такі вірші поет групує у циклі „О богатствах и о нищетах”. Їхній мотив – викриття класових суперечностей у суспільстві, тяжке становище трудящих, зажерливість багатіїв. Щоб краще розуміти ідейно-художній зміст творів про бідних і багатих, студенти аналізують вірші Климентія Зіновієва „О убогих людях”, „О мятежном житіи человhческом и о убожествh”, „О богатствh и нищетh”, „О убогих и о богатых”.

Іншу тематичну групу становлять вірші К.Зіновієва про хліборобів, ремесла та ремісників. Автор оцінював ремесла, виходячи з того наскільки вони задовільняють потреби усього суспільства. В повсякденні простого народу поет прагнув побачити цінність людської праці і прославити її у своїх творах. Автор створив 76 віршів про ремесла, в яких оспівав хліборобів, женців, косарів, шевців, кравців, друкарів, бондарів, слюсарів, теслярів, гончарів, представників інших ремесел, опоетизувавши красу і важливість праці трудового народу.

Є в К.Зіновієва вірші, присвячені духовенству, проте в них автор вкладає інший зміст і картає духовних владик за користолюбство і хабарництво вже з позицій людини, причетної до духівничої справи.

Студентам пропонується завдання за власним бажанням проаналізувати вірші цієї тематичної групи.

Першокурсникам необхідно знати, що крім поетичного доробку Климентій Зіновієв залишив нащадкам збірник прислів’їв та афоризмів. За це вчені вважають його одним із перших етнографів і дослідників народного життя. Йому вдалося зібрати і скласти в алфавітному порядку більш як півтори тисячі прислів’їв і приказок. Поет часто застосовує їх у своїх творах з метою підсилити ідейне звучання вірша. Зібрані К.Зіновієвим прислів’я і приказки пізніше у своєму доробку використовували його наступники.

Поетична спадщина К.Зіновієва належить до кращих здобутків давньої української літератури. Йому першому вдалося возвеличити людську працю, показати роль індивідума в тогочасному середовищі. Одночасно він відобразив життя феодальної України кінця XVII - початку XVIII ст. якраз у побутовому аспекті на тлі класово-антагоністичного розшарування її населення.

* * *

Наведені нижче тексти творів К.Зіновієва необхідно читати вголос, вдаючись до коментування, пояснень із зазначенням специфіки і важливості видів трудової діяльності населення України другої половини XVII ст.

О убогих и о богатых

Що далhй на свhтh горш бhда наставает:

же убогий человhк во всем погибает.

Хоч может бhдный в людей що й заробити:

то богатый не хочет слушне нагородити.

I що им за корист іж мзды удержавают:

а зь того удержанья пожитков не мают.

Бо стокротный им зато ущербок бывает:

кгды за слезы убогих бог таких карает.

Альбо громовым огнем, або теж водою:

аж выходят им тые вдержанья зь бhдою.

Зачим работникам прошу нагорожайте:

И едным шелягом гды заробят не вкривжайте.

Бо за милостыню и тое ся вмhняет:

кто трудникам як слушне годным заплачает.

А написавшаго мя се слово простhте:

и здраво и спесенно в долгий вhк живhте.

Бо написах укор, їж небо вам прїяю:

и паки милость вашу о ласку впрашаю.

О убогих людех

О горе бhдным людем убогим на свhтh:

же не могут скутечно радости имhти.

А богатому аще и скорб часом ткнеться:

то в том же ему часh рыхло и минеться.

Бо багач судам очи мздою забивает:

и тоею до конца оных ослhпляет.

А убогий неборак хоч мало споткнется:

певне побhденному дармо не минется.

Або будет к здоровью бhдный шанковати:

или которым іным лихом торговати.

І если от богатых милости не получит:

то хоч рад або не рад з душею розлучит.

О, боже, чему ж то ты вбогих опущаеш:

на скорб и на слезы их оком не сматряеш.

Чи тым же богач царство может куповати:

а ты яко бог можеш и нендзному дати.

А поневаж судія естес справедливый:

сотвори ж и на земли в панов суд правдивый.

Аби тя судію болш юж не оскорбляли:

ї жебы безвинне душ болш не погубляли.

Але даруй властем мир и любов вь їх сердца:

молим ти ся господи наш от всего сердца.

О ратаях: або теж о пашущых хлhб людех

Над всh ремесла потребнhшое подобно

пахарство: же тое всему свhту выгодно.

Бо хоч бы хто срhбро и злото могл робити,

а не мhючи хлhба злота не вкусити.

Мовленна тая реч, же хлhб сердце укрhпит,

если хлhбом животы человhк покрhпит.

И без хлhба немощно всяким пробувати,

бо без него з голоду могут умирати.

I не тылко убогий хлhба потребует,

але и богатому оный не попсует.

Богатый еще болшей хочет его мhти,

жеб по смерти его ужывали и дhти,

А так хлhб святый всюда всhм не безпотребен,

але и невhрным он на свhтh потребен.

А ты, господи, безъпреч хлhба людям умножай

и доволно на ввес свhт его урожай.

Нищенский вhрш

Осеж, панове, пришов до вас и я,

що мhю собh хорошое имя.

А хорошое так, же есмо Свырид,

и сам так же хороший, глядhтес мнh на вид.

А правда гречный естем и хороший

и богатий, же много мhю воший.

Звол сяж, славная мhщанко, мнh в голову пойскат,

то можеш от мене тогож скарбу ся набрать.

А ты мнh за той скарб ничого не дай,

тылько за мене дочку свою отдай.

I еще минh дай много и вhна:

хочай принамнhй из вязочку сhна.

Або найдорожшую рhчь, мhх половы,

и додатку к тому добрый кул соломы.

А тепер буд собh так велми здорова:

и товста, як яловая корова.

А дочка нехай ростет, як телица,

жеб хорошая була молодица.

Бо я на еи давно ся залецаю

и уже и на весhлье ся прибираю.

О православных людех воинcкіе службы отправуючих: іменно о козаках

И козаки на свhтh всh велми ся труждают:

поневаж перси свои на войнах выставляют,

Боронячи отчизни и добра христіян,

жебы непреодолhв нечестивый басурман.

I не токмо что перси они ставят у войнh:

але иные кладут и головы на войнh.

Зачим спаси іх, боже, за тую отвагу:

а грhшит богу, хто дает козакам зневагу.

Простый человhк завше у дому пробувает,

а козак, шедши в войско, ввес дом свой оставляет.

А идучи, чи вернет к дому, и сам не знает;

тылко сам бог их нехай от смертей сохраняет.

Зачим не тылко, ховай боже, нагану давать

козакам, але треба их як святых шановать.

Бо на войнах в потребах кров свою проливают

и за православную вhру души полагают.

I даруй, боже, таким небесные короны,

що чинят землh нашой от врагов обороны.

О косарях, що сhно косят

И косарh потребны людям кождого року,

хто мhет сhножати, затягает знароку.

А барзhй в косовицу посред лhтнего часу,

кгды всяк непhшый сhна требует того часу.

I хоч бы нерад,— мусhт косаров затягати,

по пят чехов и по три шаги на ден давати.

А косарh сподарh идут к нему с косами

и косят травы ввес ден, и в порану з росами.

I козба з великою працею вhм походит;

для того недешево и сhно приходит.

А без сhна немощно конным пробувати;

тылко мусят на зыму о его ся старати.

Бо где колвек без сhна кон в зымh ищезает,

а человhк отравою и хлhбом жив бувает.

I так много зазыму сhна кон поядает,

же часом из шкурою сам за то не ставает.

А в кого часом сhна своего переймется,

той по сторонах з денгами куповати товчется.

Гды окаянных коней не хочет поморити,

жеб было чим поhхат, або дрова возити.

А так бhдный человhк о сhно ся старает

и для сhна іногда остатнее збувает.

Зачем же и косаров для прац их похваляем

и доброго мешканя, и здоровя пріяем.

О женцах

И женцh добре працуют на свhтh,

котрые хотят на зыму хлhб мhти.

Тылкож хоч былаб їм часом третына,

але хылячис заболит и спина.

I жегомы теж от солнца бывают,

же аж іногда потом обливают.

I без воды так іный изнеможе,

звлаща, нетерпяч хто, аж ратуй боже.

I руки солнцем тогда присмягают:

а що найгоршей — твары зчернhвают.

I иной втож наберуться знуты¹

и мусят терпhть во мhсто покуты.

Тыж сам, господи, видиш їх страданя:

храни іх прото срогого караня.

¹знеможення

О друкарях, що книги друкуют

Пишу вhршы друкарям ремесникам славным:

которые дрюкуют книги православным

Людем: бо всhм дhло их свято ест й честно:

а барзhй тым, котрые жиют благочестно.

Друкуют же всякіе церковные обрядки:

и всh христіянскіе розные порядки:

На книгах бо вhрные молятся ко богу:

и в книгах обрhтают до неба дорогу.

Кгды убо правылные книги хто читает:

таков бесhду з самым богом отправляет.

Чирство же ся знайдует отных то ремесло:

але ускрутно велми оно и тяжестно.

А особливе ногам ойчам неспокойно:

и не обрhтается в роботh покойно.

Поневаж бо як начнут потягати прасы:

аж на главах их вскорh мокры станут власы.

Зачавши бо мусят ся до поту труждати:

аж развh в нощи могут из мало поспати.

І в великий роботу праздник оставляют:

а тым часом способы впят приготовляют.

I научил так бог их рыхло друковати:

що за ден, то немощно за рок преписати.

Прето як годны они от вhрных похвалы:

так за труды вдостой их боже вhчной славы.

О стрhлниках, що стрhлы козацкіе робят, и о козаках, Похвалное.

И стрhлники козакам потребны бывают:

поневаж до военных справ стрhлы зробляют.

Бо и стрhлою мощно так же поразити:

и як огненною стрhлбою, умертвити.

I дывная рhч стрhлы, гды их вытягают:

в гору: й високо так ничим недосягают.

Же который знайдется козак здоровых рук:

то такий крhпко моцно й добре тягнет лук.

Же аж может на версту воздух зачепити:

й хмуры воздушные стрhлою пробити.

I то по правдh тому тако быти можно:

кгды й было на свhтh тое то неложно.

Іж негдыс стрhла в гору козаком пущенна:

суха: а з высоты вдол мокра возвращенна.

Знат то же скроз дождевну хмуру стрhла пройшла:

тылко що щос облаков небесных недойшла.

Было то на сhверh в писца сего вhку:

при людех многих, а не при едном человhку.

I тогда ж хмуры частка на землю изпала:

величеством яко человhчая глава.

В подобій леда, й там же й ізтаяла:

й водою свhтлою на земли зостала.

Прето дывовати ся й зас стрhлам треба:

же мало самого недосягают неба.

А вы козаки лук здоровы потягайте:

и з огненных оружий смhле выпаляйте.

Бог вам нехай побhждат врагов помагает:

а вас от врагов в войсках й в домах сохраняет.

I всhм милостям вашим сердечно пріяю:

а пришедшых з войска миле поздоровляю.