ЛЕКЦІЯ 7. ВИНИКНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ОКРЕМОЇ ГАЛУЗІ ЗНАНЬ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ КОНЦЕПЦІЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

1. Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень ХVІІІ-ХIX ст. 2. Створення Д. Локком першої світської системи виховання та концепції усунення бідності. 3. Ідея вільного та природовідповідного виховання в творчості Ж.-Ж. Руссо. 4. Соціально-педагогічна діяльність із створення філантропічних навчально-виховних закладів (філантропіни Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховне товариство дворянських дівчат Бецького). 5. Характеристика соціально-педагогічних експериментів Й.Г. Песталоцці. 6. Реалізація Ф. Фребелем ідей соціалізації дитини в умовах дитячого саду. 7. П.Наторп як засновник соціальної педагогіки. Історичні аспекти виникнення терміну. Література до теми

1. Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень ХVІІІ-ХІХ ст.

      У другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. у державах Західної Європи відбулися важливі соціальні зміни, обумовлені стрімким розвитком виробництва, утвердженням ринкових стосунків, прогресом науки і техніки. У таких умовах виник попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника. Просування суспільства вперед стало можливим при певному рівні освіти не тільки забезпечених верств населення, але й робітничих і селянських сімей. Традиційна школа, яка за своєю суттю була школою учення, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників. Загальноосвітні знання, що давались нею, були вкрай обмеженими і догматичними. Школа не виконувала завдань підготовки учнів до життя.       Ця прогалина стала відчутнішою при утвердженні в свідомості людей думки про те, що навчання і виховання є саме тим фактором розвитку суспільства, який здійснює його творчу перебудову. При цьому наголошувалось, що особистість повинна бути завжди метою, а не засобом реформування держави у відповідності з цінностями свободи, рівності і братерства.       Ще однією причиною, що викликала потребу кардинальних змін в освіті, стала дестабілізація західного суспільства через класову боротьбу, яка посилилася під впливом марксистських ідей, національно-визвольний рух та ін.       Отже, невідповідність у провідних державах традиційної організації шкільної справи рівню економічного і суспільного розвитку цих держав, а також напруженість соціальних відносин (революційна боротьба, міграційні процеси) викликали гостру критику педагогічних концепцій, що вже існували.       У якості альтернативи традиціоналізму з’явились нові реформаторські ідеї (вільне виховання, педагогіка прагматизму, експериментальна педагогіка та ін.). Завдяки педагогам-реформаторам виникли нові галузі знань: педологія, порівняльна педагогіка, експериментальна педагогіка тощо. Названі вище чинники сприяли також оформленню соціальної педагогіки. До розроблення її проблем були залучені фахівці різних галузей наук. Результатом спільної діяльності науковців стало формування у соціальній педагогіці важливих шкіл та напрямів, серед яких провідними є наступні:       - розроблення теоретичних основ соціальної педагогіки, що неминуче спрямовувало її до становлення як науки. До даного напряму можна віднести і педологію як “рідну сестру” соціальної педагогіки;       - соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Мова йде про вплив соціальної педагогіки на зміст освіти, мету і характер виховання, а також про проблеми формування особистості;       - соціально-педагогічна діяльність зі створення благодійницьких (або близьких до них) навчально-виховних закладів (“філантропіни” Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховні заклади Бецького та ін).       - розширення сфери дії соціальної педагогіки. Крім дітей обездолених, “вибраних” і всіх інших, у неї попадають і різні категорії дорослих.       Треба мати на увазі, що перераховані вище напрями не були ізольованими один від одного, а кожний соціальний педагог не представляв тільки один із них. Всі спеціалісти різних спрямувань і течій тісно взаємодіяли між собою, брали участь і в розробленні теоретичних основ соціальної педагогіки, і в практичному застосуванні надбань. Такі взаємозв’язки у значній мірі обумовлювались прагматичними тенденціями, характерними для нового способу виробництва. Саме вони стимулювали збільшення кількості прикладних галузей соціальної педагогіки. Слід відзначити, що з чотирьох названих напрямів три мали переважно прикладний характер.       Усі течії та школи соціальної педагогіки об’єднувала основна функція захист дітей і дитинства. В якості орієнтирів виступали загальнолюдські цінності та їх пріоритет над рештою.       Іншою важливою ідеєю, що зближує всіх соціальних педагогів, стало розуміння необхідності зв’язків між вихованням і освітою та соціальним середовищем.       Залежно від шляхів і методів реалізації висунутих завдань, педагогів досліджуваного періоду можна умовно віднести до буржуазно-демократичної і ліберальної або до революційно-демократичної педагогіки.       Педагоги буржуазно-демократичного або ліберального напряму шукали розв’язок педагогічних проблем на шляхах співробітництва з громадськістю. Вони прагнули до впливу на державні структури в межах законодавства. Згодом буржуазно-демократична педагогіка трансформувалась у “просто” демократичну і сьогодні є пріоритетною у світовому педагогічному співтоваристві.       Радикальна, в тому числі революційно-демократична педагогіка, закликала розв'язувати питання виховання разом з перетворенням суспільства (покінчити з деспотизмом, наділити всіх однаковими правами, зробити всіх вільними).       Виникненню соціальної педагогіки як науки передував тривалий процес створення концепцій соціалізації особистості. Окремі педагогічні системи, як, наприклад, Ж.-Ж. Руссо ігнорували чи прямо заперечували роль суспільства у формуванні особистості, пропагували незалежність виховання від політики й життя держави. Проте всі концепції збагатили соціальну педагогіку як науку цінними надбаннями ( теорія вільного виховання, принцип природовідповідності тощо).

2. Створення Джоном Локком першої світської системи виховання та концепції усунення бідності

      Джон Локк (1632-1704), англійський філософ, просвітитель і державний діяч. Досліджуючи проблеми формування особистості, відзначав негативний вплив суспільства на молоду людину.       Життя і діяльність Д. Локка співпади з епохою Англійської революції ХVП ст. У своїх філософських і соціально-педагогічних творах він намагався теоретично осмислити корінні зміни, що відбувались у суспільному житті.       Більше 30 років життя Д. Локка були пов’язані з Оксфордським університетом, де він у різні роки викладав грецьку мову, риторику, етику. З 1667 р., поселившись у Лондоні, став домашнім лікарем і вихователем у сім’ї графа Шефтсбері, прилучився до політичної діяльності. У педагогічних поглядах Джона Локка знайшли відображення його соціально-політичні та філософські переконання, а також немалий педагогічний досвід викладача і домашнього вихователя.       Д. Локк розробив філософсько-психологічну теорію “чистої дошки”, яка полягає у запереченні існування в свідомості людини “вроджених” ідей і уявлень. Психіка людини від народження подібна до чистої дошки, або чистого аркуша, де ще нема ніяких записів.       Теорія “чистої дошки” привела Локка до визнання вирішальної ролі виховання у розвитку дитини. Він вказував, що на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню.       Його концепція виховання і освіти детально викладена у творі “Думки про виховання” (1693 р.), де міститься програма виховання джентльмена. Джентльмен – це дворянин за походженням, ділова людина, яка уміє розумно і вигідно вести свої справи, має хорошу фізичну підготовку та відрізняється “витонченістю” манер поведінки у товаристві. Віддаючи данину традиціям світського виховання навчанню танцям, фехтуванню, верховій їзді і т.д. Д. Локк послідовно наполягав на практичній спрямованості навчання, так як це необхідно “для ділових занять у реальному світі”.       Виходячи з практики тогочасного дворянського виховання, Локк відстоює домашнє, індивідуальне виховання дітей і категорично виступає проти шкільної освіти, оскільки остання є відбитком суспільства, яке за своєю суттю аморальне.       Реалізацію своєї виховної програми Локк пропонує починати з фізичного виховання, яке повинно сприяти зміцненню здоров’я дитини, її загартуванню: “Здоровий дух у здоровому тілі”.       У творі “Думки про виховання” розкрито цілу систему фізичного виховання джентльмена, яка передбачає ряд цікавих та ефективних, а інколи і суперечливих прийомів. Локк рекомендує привчати дітей до холоду і спеки, носити простий і вільний одяг, мити ноги холодною водою тощо.       Такі позиції Локка щодо фізичного виховання не випадкові, адже тогочасна Англія вела активну колоніальну політику, і людям, які завойовували нові території, часто доводилось жити в складних умовах.       Головне місце у педагогічній концепції Локка належить моральному вихованню. Моралъ виводить не з релігійного вчення, а з інтересів окремої особи, керуючись принципом вигоди “все, що приносить особисту користь, є моральним”.       Для джентльмена, на його думку, найважливіше виробити характер і волю. Морально вихована людина це та, якій вчинки диктує розум, і яка вміє діяти всупереч своїм почуттям і бажанням. У самообмеженні і самодисципліні Д.Локк бачив необхідну умову розумної поведінки і управління людини собою за різних обставин життя. При цьому моральні норми і правила не повинні залишатись чимось зовнішнім, а стати його глибоко внутрішніми особистісними якостями. Тому як головна мета виховання Д. Локком розглядається розвиток в особистості внутрішньої потреби до активного утвердження в собі моральних принципів.       У загальному, можна сказати, що мету і завдання виховання людини Д. Локк трактував у широкому соціальному і філософському контексті взаємодії особистості і суспільства, висуваючи на перше місце становлення громадянина, формування характеру, моральних якостей людини, здатної реалізовувати високі ідеали. Таким чином, у взаємодії особистості і суспільства пріоритетне значення, за Д. Локком, належить індивідуальний основі, яка повинна бути пов’язана із суспільними інтересами.       Розумове виховання по відношенню до морального та фізичного Локк ставить на останнє місце. Він вважає, що джентльмен може обійтися без більшості тих знань, які даються у школі. Мета ж навчання полягає не в тому, щоб зробити юнака вченим, а в тому, щоб підготувати з нього ділову людину, зробити розум його здатним сприймати будь-яке знання, якщо він сам того захоче. За Локком навчання повинно мати практичну спрямованість, кожний предмет, що вивчається, має приносити певну користь.       Він запропонував програму реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до “ділових занять в реальному світі”, до комерційної діяльності; радив вивчати живу мову, замість мертвих: англійської та французької. У число “корисних” для вивчення предметів ввійшли також географія, малювання, математика, астрономія, філософія, історія, право. Сюди ж Локк включив стенографію і бухгалтерію.       Можна стверджувати, що в розумінні завдань освіти він далекий від вузького практицизму, утилітаризму. Його вихованець повинен бути не тільки підготовлений до ведення практичних справ, але і усвідомлювати свою громадянську відповідальність, прагнути до доброчесного життя, проявляти інтерес до навчання того, в чому він буде корисний своїй державі. Таким чином, освіта виступає також засобом розвитку важливих громадянських моральних якостей особистості.       Локк не виділяє окремо трудового виховання, але рекомендує, щоб вихованець займався якимось ремеслом (столярним, токарним, теслярством), садівництвом, сільським господарством чи ін. Д. Локк вважав, що фізична праця знімає втому від навчальних занять, відновлює енергію, стимулює пізнавальні сили, зміцнює здоров’я, дає життєвий гарт.       У Записці “Робітничі школи” (1696 р.) до проекту закону про бідних Джон Локк звертається до проблеми соціального значення дитячої праці. У цьому документі він запропонував створювати у кожній общині виховні заклади, призначені для дітей бідноти від 3 до 14 років, свого роду поєднання дошкільних закладів і елементарних шкіл. Навчаючись тут основам ремесел, поширених у даній місцевості, діти повинні були привчатись до працелюбства, доброчесної поведінки і разом з тим компенсувати витрати на їх утримання. Цей складений Д. Локком документ не був прийнятий, пропозиція про заснування в кожній общині школи для неімущих була на той час занадто смілива; закон про початкове навчання всіх дітей з’явився в Англії лише у останній третині XIX ст.       Філософські, соціально-політичні та педагогічні ідеї Д.Локка склали цілу епоху у становленні педагогічної науки.       Вони виявили значний вплив на розвиток соціально-педагогічної теорії і практики в самій Англії та інших державах.