Слово о плъку игореВh, игоря, сына святославля, внука ольгова

Не лhпо ли ны бяшеть¹, братие, начяти старыми словесы трудных повhстий² о пълку Игоревh, Игоря Святъславлича? Начати же ся тъй пhсни по былинамь сего времени, а не по замышленію Бояню. Боян бо вhщій, аще кому хотяше пhснь творити, то растhкашется мыслію по древу, сhрым вълком по земли, шизым орлом под облакы. Помняшеть бо, рече³, първых времен усобицh. Тогда пущашеть 10 соколовь на стадо лебедhй: которыи дотечаше⁴, та преди⁵ пhснь пояше старому Ярославу ^а, храброму Мстиславу ^б, иже зарhза Редедю пред пълкы касожьскыми, красному Романови Святъславичю ^в. Боян же, братіе, не 10 соколовь на стадо лебедhй пущаше, нъ своя вhщиа пръсты на живая струны въскладаше; они же сами князем славу рокотаху.

Почнем же, братіе, повhсть сію от стараго Владимера ^г до нынhшняго Игоря, иже истягну⁶ умь крhпостію своею и поостри сердца своего мужеством, наплънився ратного духа, наведе своя храбрыя плъки на землю Половhцькую за землю Руськую.

О Бояне, соловію старого времени! Абы ты сиа плъкы ущекотал⁷, скача, славію, по мыслену древу, летая умом под облакы, свивая славы оба полы⁸ сего времени, рища в тропу Трояню ^д чрес поля на горы.

Пhти было пhснь Игореви, того внуку: «Не буря соколы занесе чрез поля широкая,— галици стады⁹ бhжать к Дону великому». Чи ли въспhти было, вhщей Бояне, Велесовь ^е внуче: «Комони¹⁰ ржуть за Сулою, звенить слава в Кыевh; трубы трубять в Новhградh, стоять стязи въ Путивлh!»

^а Ярослав Мудрий, великий князь київський (1019 – 1054)

^б Брат Ярослава Мстислав Володимирович, князь тмутораканський і чернігівський (пом.1036 р.). Про його перемогу над Редедею, князем касозьким розповідає „Повhсть временных лhт” під 6530 (1022 р.).

^в Роман Святославович, внук Ярослава Володимировича, князь тмутороканський (пом. 1079 р.).

^г Володимир Святославович, великий князь київський з 980 р. (помер 1054 р.).

^д Тропа Трояня – мабуть, шлях римського імператора Траяна. Особа Траяна була обожествлена в Римі; з його ім’ям пов’язувалось уявлення і про слов’янське божество. Дехто з дослідників пробував пояснити це місце, вважаючи написання „Троян” перекрученням слова „Боян”.

^е Велес, або Волос – староруський бог скотарства, багатства, достатку.

Игорь ждет мила брата Всеволода. И рече ему буй тур¹¹ Всеволод: «Один брат, один свhт свhтлый ты, Игорю, оба есвh Святъславличя! Сhдлай, брате, свои бръзыи комони, а мои ти готови, осhдлани у Курьска напереди. А мои ти куряни свhдоми къмети¹²: под трубами повити, под шеломы възлhлhяни, конець копія въскръмлени, пути имь вhдоми, яруги им знаеми, луци у них напряжени, тули ^І3 отворени, сабли изъострени; сами скачють, акы сhрыи влъци в полh, ищучи себе чти¹⁴, а князю славh».

Тогда Игорь възрh на свhтлое солнце и видh от него тьмою вся своя воя прикрыты. И рече Игорь к дружинh своей: «Братіе и дружино! Луце ж бы потяту быти¹⁵, неже полонену быти; а всядем, братие, на свои бръзыя комони, да позрим синего Дону». Спал князю умь похоти¹⁶ и жалость ему знаменіе заступи искусити Дону великаго¹⁷. «Хощу бо, рече, копіе приломити конець поля половецкаго, с вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону».

Тогда въступи Игорь князь в злат стремень и поhха по чистому полю. Солнце ему тьмою путь заступаше; нощь стонущи ему грозою птичь убуди; свист звhрин въста; збися ^а див¹⁸, кличет връху древа: велит послушати земли незнаемh, Влъзh, и Поморію, и Посулію, и Сурожу¹⁹, и Корсу­ню²⁰, и тебh, тьмутораканьскый блъван!^б А половци неготовами²¹ дорогами побhгоша к Дону великому: крычат тhлhгы полунощы, рци — лебеди роспущени.

Игорь к Дону вои ведет! Уже бо бhды его пасет птиць по дубію ^в; влъци грозу въсрожат²² по яругам; орли клектом на кости звhри зовут; лисици брешут на чръленыя²³ щиты.

О Руская земле, уже за шеломянем²⁴ еси!

Длъго ночь мрькнет. Заря-свhт запала²⁵. Мъгла поля покрыла. Ще­кот славий успе; говор галичь убуди ^г. Русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша, ищучи себh чти, а князю славы.

С заранія в пяток потопташа поганыя плъкы половецкыя и, рассушясь²⁶ стрhлами по полю, помчаша красныя дhвкы половецкыя, а с ними злато, и паволокы²⁷, и драгыя оксамиты²⁸. Орьтъмами²⁹, и япончицами³⁰ и кожухы начашя мосты мостити по болотом и грязивым мhстом, и всякыми узорочьи³¹ половhцкыми. Чрьлен стяг, бhла хорюговь, чрьлена чолка³², сребрено стружие ³³ — храброму Святъславличю!

Дремлет в полh Ольгово хороброе гнhздо. Далече залетhло! Не было оно обидh порождено ни соколу, ни кречету, ни тебh, чръный ворон, поганый половчине! Гзак³⁴ бhжит сhрым влъком, Кончак³⁴ ему слhд править к Дону великому.

Другаго дни вельми рано кровавыя зори свhт повhдают. Чърныя тучя с моря идут, хотят прикрыти 4 солнца³⁵, а в них трепещуть синіи млъніи. Быти грому великому! Итти дождю стрhлами с Дону великаго! Ту ся копіем приламати, ту ся саблям потручяти о шеломы половецкыя, на рhцh на Каялh ³⁶, у Дону великаго.

^а Стрепенувся. В архівній копії цього слова і двох попередніх немає.

^б Статуя, ідол. Біля Тмуторакані, на Таманському півострові, стояли величезні статутуї, споруджені богом Санергу і Астарні за 300 р. до н. е. Їх мав мати на увазі автор. Інше тлумаченя – пограничний стовп.

^в Наче сполохані лебеді.

^г Незрозуміле місце. Ймовірний переклад: „птахи по деревах виглядають біду ”.

О Руская землh, уже за шеломянем еси!

Се вhтри, Стрибожи³⁷ внуци, вhют с моря стрhлами на храбрыя плъкы Игоревы. Земля тутнет³⁸, рhкы мутно текуть, пороси³⁹ поля прикрывают, стязи глаголют: половци идуть от Дона, и от моря, и от всhх стран Рускыя плъкы оступиша⁴⁰. Дhти бhсовы кликом поля прегородиша, а храбріи Русици преградиша чрълеными щиты.

Яр туре Всеволодh! Стоиши на борони, прыщеши на вой стрhлами, гремлеши о шеломы мечи харалужными! Камо, тур, поскочяше, своим златым шеломом посвhчивая, тамо лежат поганыя головы половецкыя. Поскепаны⁴¹ саблями калеными шеломы оварьскыя ⁴² от тебе, яр-туре Всеволоде! Кая⁴³ раны дорога, братіе, забыв чти и живота⁴⁴, и града Чрънигова отня злата стола, и своя милыя хоти⁴⁵, красныя Глhбовны⁴⁶, свычая и обычая?

Были вhчи Трояни, минула лhта Ярославля; были плъци Олговы, Ольга Святьславличя.

Тъй бо Олег мечем крамолу коваше и стрhлы по земли сhяше. Ступает в злат стремень в градh Тьмутороканh, той же звон слыша давный великый Ярославь, а сын Всеволожь Владимир по вся утра уши закладаше в Черниговh. Бориса же Вячеславлича слава на суд приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя ^а. С тоя же Каялы Святоплъкь повелh яти отце своего междю угорьскими иноходьцы ко святhй Софии к Киеву ^б. Тогда, при Олзh Гориславличи ^в сhяшется и растяшеть усобицами, погибашеть жизнь Даждьбожа внука⁴⁷; в княжих крамолах вhци человhкомь скратишась. Тогда по Руской земли рhтко ратаевh кикахуть⁴⁸, нъ часто врани граяхуть, трупіа себh дhляче, а галици свою рhчь говоряхуть, хотять полетhти на уедіе⁴⁹.

То было в ты рати и в ты плъкы, а сицей рати не слышано! С зараніа до вечера, с вечера до свhта летят стрhлы каленыя, гримлют сабли о шеломы, трещат копіа харалужныя в полh незнаемh, среди земли Половецкыи. Чръна земля под копыты костьми была посhяна, а кровію польяна: тугою взыдоша по Руской земли.

Что ми шумить, что ми звенить далече рано пред зорями? Игорь плъкы заворочает: жаль бо ему мила брата Всеволода. Бишася день, бишася другый; третьяго дни к полуднію падоша стязи Игоревы. Ту ся брата разлучиста на брезh быст­рой Каялы; ту кроваваго вина не доста; ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую. Ничить трава жалощами, а древо с тугою к земли преклонилось.

^а Говориться, очевидно, про смерть князя Бориса В’ячеславича в бою на Нежатиній ниві біля Чернігова в 1078 р. Князь Борис разом з Олегом Святославичем, дідом Ігоря, вів боротьбу проти Всеволода Ярославича, підтриманого братом – великим князем Ізяславом, сином - Володимиром Мономахом і племінником - Ярополком.

^б Дехто з дослідників вважає, що тут неясна згадка про перевезення до Києва вбитого на Нежатиній ниві (1078 р.) великого князя київського Ізяслава Ярославовича; інші гадають, що йдеться про те, як київський князь Святополк Ізяславич привіз у Київ тіло вбитого під Переяславом (1097 р.) ворога і тестя свого – половецького хана Тугоркана. Мертвих перевозили на дошках, прив’язаних між двох коней. „Повелh яти” – заколисав, обережно перевіз.

^в Князя Олега Святославовича автор називає Гориславичем, бо він приніс усобицями багато горя руській землі.

Уже бо, братіе, не веселая го­дина въстала, уже пустыни силу при­крыла. Въстала обида в силах Дажьбожа внука, вступила дhвою на землю Трояню, въсплескала лебеди­ными крылы на синhм море у Дону плещучи, упуди ^а жирня времена⁵⁰. Усобица князем на поганыя погыбе⁵¹, рекоста бо брат брату: «Се мое, а то мое же». И начяша князи про малое «се великое» млъвити, а сами на себh крамолу ковати. А поганіи с всhх стран прихождаху с побhдами на землю Рускую.

О, далече зайде сокол, птиць бья,— к морю! А Игорева храброго плъку не крhсити⁵²! За ним кликну Карна ^б и Жля ^в, поскочи по Руской земли, смагу людем мычючи в пламянh розh ^г. Жены рускія въсплакашась, аркучи: «Уже нам своих милых лад⁵³ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати, а злата и сребра ни мало того потрепати»⁵⁴.

А въстона бо, братие, Кіев ту­гою, а Чернигов напастьми. Тоска разлияся по Рускои земли; печаль жирна тече средь земли Рускыи. А князи сами на себе крамолу коваху, а поганіи сами, побhдами нарищуще на Рускую землю, емляху дань по бhлh⁵⁵ от двора.

^а Прогнала.

^{б, в} „Карна” і „Жля”, очевидно, персоніфікують поняття плачу („карити” – плакати по померлому) і скорботи.

^г Вогонь розкидаючи в полум’яному розі. Дослідники зближують це місце з вказівками літопису про „живий вогонь” у трубах або сифонах, вживаний греками і половцями під час воєн.

Тии бо два храбрая Святъславлича, Игорь и Всеволод, уже лжу⁵⁶ убудиста которою⁵⁷. Ту ^а бяше успил отец их Святъславь грозный ^б великый кіевскый грозою: бяшеть притрепал ^в своими сильными плъкы и харалужными мечи; наступи на землю Половецкую, притопта хлъми и яругы, взмути рhкы и озеры, иссуши потокы и болота. А поганаго Кобяка из луку моря от желhзных великих плъков половецкых яко вихр, выторже: и падеся Кобяк в градh Кіевh, в гридницh Святъславли. Ту нhмци и венедици, ту греци и морава ^г поют славу Святъславлю, кають⁵⁸ князя Игоря, иже погрузи жир⁵⁹ во днh Каялы рhкы половецкія, рускаго злата насыпаша. Ту Игорь князь высhдh из сhдла злата, а в сhдло кощиево⁶⁰. Уныша бо градом забралы⁶¹, а веселіе пониче.

А Святъславь мутен сон видh в Кіевh на горах. «Си ночь с вечера одhвахуть мя,— рече,— чръною паполомою⁶² на кроваты тисовh⁶³; чръпахуть ми синее вино, с трудомь⁶⁴ смhшено, сыпахуть ми тъщими тулы⁶⁵ поганых тльковин⁶⁶ великый женчюгь ^д на лоно и нhгуют ^е мя. Уже дьскы без кнhса⁶⁷ в моем теремh златовръсhм. Всю нощь с вечера бусови⁶⁸ врани възграяху у Плhсньска, на болони бhша дебрь кияня, и несошася к синему морю» ^є.

И ркоша бояре князю: «Уже, княже, туга умь полонила; се бо два сокола⁶⁹ слhтhста с отня стола злата поискати града Тьмутороканя, а любо испити шеломомь Дону. Уже соколома крильца припhшали⁷⁰ поганых саблями, а самаю опуташа в путины желhзны.

Темно бо бh в 3-й день: два солнца помhркоста, оба багряная стлъпа погасоста и с нима молодая мhсяца, Олег и Святъслав ^ж, тъмою ся поволокоста и в морh погрузиста, и великое буйство подаста хинови ³. На рhцh на Каялh тьма свhт покрыла; по Руской земли прострошася половци, аки пардуже⁷¹

^а А її.

^б Святослав Всеволодович, великий князь київський (1176 – 1194 р., з перервою), успішно боровся з половцями; незадовго до зображуваних тут подій, у 1184 р., у союзі з деякими князями він розгромив половців, дістав величезну здобич і полонив хана Кобяка.

^в Грозою розбив.

^г Згадуючи про ці народи, автор визначає тодішній культурний світ, де ширилася слава про переможні походи київських князів.

^д Перли уві сні, за візантійськими і староруськими повір’ями, віщували сльози; ці уявлення відбилися в народній пісенній творчості.

^е Ніжили, пестили.

^є ”Плhсньск” – на думку дослідників місцевість біля Києва.

^ж Молоді князі – учасники походу. Але, як відомо, їх імена - Володимир (син Ігоря) і Святослав (племінник його); отже, тут або помилка, або згадка про племінника й малолітнього сина Ігоря – Олега, що міг бути в поході, або, нарешті, згадка про двох менших синів Ігоря: Олега й Святослава.

^з Збірне ім’я для означення „поганих бусурман”.

гнhздо. Уже снесеся хула на хвалу⁷²; уже тре­сну нужда на волю⁷³; уже връжеся дивь на землю. Се бо готскыя ^а красныя дhвы, въспhша на брезh синему морю: звоня Рускым златом, поют время Бусово ^б, лелhют месть Шароканю ^в .

А мы уже, дружина, жадни веселія!»⁷⁴.

Тогда великый Святъслав изрони злато слово с слезами смhшено и рече: «О моя сыновчя ^г, Игорю и Всеволоде! Рано еста начала Половецкую землю мечи цвhлити⁷⁵, а себh славы искати. Нъ нечестно⁷⁶ одолhсте, нечестно бо кровь поганую проліясте. Ваю храбрая сердца в жестоцем харалузh скована, а в буести закалена. Се ли створисте моей сребреней сhдинh ^д! А уже не вижду власти сильнаго и богатаго и многовоя брата моего Ярослава ^д, с черниговьскими былями⁷⁷, с могуты⁷⁸, и с татраны, и с шельбиры, и с топчакы, и с ревугы, и с ольберы ^е. Тіи бо бес щитовь с засапожникы⁷⁹ кликом плъкы побhждают, звонячи в прадhднюю славу. Нъ рекосте: «Мужаимсh ся сами: преднюю славу сами похитим, а заднюю си сами подhлим!» А чи диво ся, братіе, стару помолодити? Коли сокол в мытех бывает⁸⁰, высоко птиц възбивает; не даст гнhзда своего в обиду. Нъ се зло — княже ми непособіе: наниче⁸¹ ся годины обратиша. Се у Рим ^є кричат под саблями половецкыми, а Воло­димир под ранами.

Туга и тоска сыну Глhбову!»

Великый княже Всеволоде! ^ж Не мыслію ти прелетhти⁸² издалеча, отня злата стола поблюсти? Ты бо можеши Волгу веслы раскропити, а Дон шеломы выльяти! Аже бы ты был, то была бы чага⁸³ по ногатh⁸⁴, а кощей⁸⁵ по резанh. Ты бо можеши посуху живыми шереширы⁸⁶ стрhляти, удалыми сыны Глhбовы ³.

Ты буй Рюриче и Давыде ^и ! Не ваю ли вои злачеными шеломы по крови плаваша? Не ваю ли храбрая дружина рыкают акы тури, ранены саблями калеными на полh незнаемh? Вступита, господина, в злата стремень за обиду сего времени, за землю Рускую, за раны Игоревы, буего Святъславлича!

^а Залишки готів, що осіли в ІІ ст. н. е. на берегах Чорного й Азовського морів, зберігалися там до XVII ст. Поразка руських військ, збагачуючи готських купців невільниками, викликала в готів радість.

^б Неясне місце: Бус – відомий перемогами над половецькими ханами, або, за іншими версіями, замучений (у IV ст. н.е.) приморськими готами цар антів-слов’ян – Бооз.

^в Шарукан – половецький хан, що не раз зазнавав поразок від руських князів наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст.

^г Племінники. Святослав, двоюродний брат Ігоря й Всеволода, звертається до них якстарший у роді.

^д рослава Всеволодовича, князя чернігівського (помер 1198 р.).

^е Ратрани, шельбіри, топчаки, ревуги, ольбери – назви племен, що служили у війську чернігівських князів.

^є Місто Римов, зруйноване половцями після невдалого походу Ігоря; незабаром після зайняття Римова в бою з половцями був тяжко поранений князь переяславський Володимир Глібович (помер у 1187 р.).

^ж Всеволод ІІІ Юрійович,”Большое гнhздо” (помер у 1212 р.), відомий своєю могутністю, здійснив за кілька років до зображуваних подій вдалий похід на волзьких болгар.

^з Діти князя Гліба Ростиславовича, рязанські князі, що брали участь у поході Всеволода на болгар і дістали від нього уділи.

^и Рюрик (князь перемишльський) і Давид (князь смоленський) Ростиславичі; брали участь у кривавому бою з половцями при р. Орлі в 1183 р.

Галичкы Осмомыслh Ярославе! ^а Высоко сhдиши на своем златокованнhм столh, подпер горы угорскыи⁸⁷ своими желhзными плъки, за­ступив королеви⁸⁸ путь, затворив Дунаю ворота, меча бремены⁸⁹ чрез облакы, суды рядя до Дуная. Грозы твоя по землям текут, отворяеши Кіеву врата, стрhляеши с отня злата стола салътани за землями⁹⁰. Стрhляй, господине, Кончака, поганого кощея, за землю Рускую, за раны Игоревы, буего Святъславича!

А ты, буй Романе, и Мстиславе! ^б Храбрая мысль носит ваш ум на дhло! Высоко плаваеши на дhло в буести⁹¹, яко сокол на вhтрех ширяяся, хотя птицю в буйствh одолhти. Суть бо у ваю желhзныи паробци⁹² под шеломы латиньскыми. Тhми тресну земля и многы страны: хинова, литва, ятвязи, деремела, и половци ^в сулици⁹³ своя повръгоша, а главы своя подклониша под тыи мечи харалужныи.

Нъ уже, княже Игорю, утръпh⁹⁴ солнцю свhт, а древо не бологом⁹⁵ листвіе срони: по Рси и по Сули гради подhлиша⁹⁶. А Игорева храбраго плъку не крhсити. Дон ти, княже, кличет и зоветь князи на побhду. Олговичи ^г, храбрыи князи, доспhли на брань...

Инъгварь и Всеволод и вси три Мстиславичи ^д, не худа гнhзда шестокрилци! ^е Не побhдными жребии собh власти расхытисте! Кое⁹⁷ ваши златыи шеломы и сулицы ляцкіи и щиты? Загородите полю⁹⁸ ворота своими острыми стрhлами за землю Рускую, за раны Игоревы, буего Святъславлича!

Уже бо Сула не течет сребреными струями к граду Переяславлю, и Двина болотом течет оным грозным полочаном под кликом поганых. Един же Изяслав, сын Васильков ^є, позвони своими острыми мечи о ше­ломы литовьскыя, притрепа славу дhду своему Всеславу, а сам под чърлеными щиты на кровавh травh притрепан литовскыми мечи и с хотию на кров, а тъи рекь: «Дружину твою, княже, птиць крилы приодh, а звhри кровь полизаша». Не бысть ту брата Брячяслава ^ж,

^а Галицький князь Ярослав Володимирович (помер у 1187 р.),один із найвпливовіших і наймогутніших тодішніх князів. Тесть князя Ігоря.

^б Роман Мстиславич, князь володимир-волинський (помер у1205), Мстислав Ярославич, князь луцький (помер у 1205 р.).

^в Племена, з якими воював Роман Мстиславич.

^г Ольговичі – Святослав, Ігор та Всеволод і сини Святославові Олег та Володимир,яких він послав до Посем’яборонити Русь від половців.

^д На думку більшості дослідників, - це три сини Ярослава луцького: Інгвар, Всеволод і Мстислав, названі Мстиславичами за прадідом князем Мстиславом Володимировичем (помер у 1132 р.); можливо, ті самі Інгвар і Всеволод і їх двоюрідні брати Роман, Всеволод і Святослав Мстиславичі.

^е У трьох соколів-князів – шість крил.

^є Ізяслав, син Васильків, князь полоцький, городенський, потомок Всеслава полоцького, але літопис такого не вказує.

^ж Брячислав Василькович – князь ізяславле-вітебський.

ни другаго Всеволода ^а; един же изрони жемчюжну душу из храбра тhла чрес злато ожерелие⁹⁹. Уныли голоси, пониче веселіе, трубы трубят городеньскии.

Ярославли ^б и вси внуци Всеславли! Уже понизите стязи свои, вон­зите свои мечи вережени¹⁰⁰; уже бо выскочисте из дhдней славh. Вы бо своими крамолами начясте наводити поганыя на землю Рускую, на жизнь¹⁰¹ Всеславлю. Которою ^в бо бhше насилие от земли Половецкыи!

На седьмом вhцh ^г Трояни връже Всеслав^д жребій о дhвицю себh любу ^е. Тъй клюками¹⁰² подпръся о кони¹⁰³ и скочи к граду Кыеву и дотчеся стружием¹⁰⁴ злата стола Кыевськаго. Скочи от них лютым звhрем в плъночи из Бhлаграда, обhсися¹⁰⁵ синh мьглh; утрh же вознзи стрикусы ^є,— отвори врата Новуграду, разшибе славу Ярославу, скочи влъком до Немиги с Дудуток¹⁰⁶.

На Немизh снопы стелют головами, молотят чепи харалужными, на тоцh живот кладут, вhют душу от тhла. Немизh кровави брезh не бологом бяхуть посhяни, посhяни костьми руских сынов. Всеслав князь людем судяше, князем грады рядяше, а сам в ночь влъком рыскаше: из Кыева дорискаше до кур¹⁰⁷ Тмутороканя, великому Хръсови¹⁰⁸ влъком путь прерыскаше. Тому в Полотьскh позвониша заутренюю рано у святыя Софеи в колоколы, а он в Кыевh звон слыша. Аще и вhща душа в дръзh ^ж тhлh, нъ часто бhды страдаше. Тому вhщей Боян и пръвое припhвку, смысленый¹⁰⁹, рече: «Ни хытру, ни горазду¹¹⁰, ни птицю горазду суда божіа не минути».

О стонати Руской земли, помянувше пръвую годину и пръвых кня­зей! Того стараго Владимира¹¹¹ нельзh бh пригвоздити к горам Кыевьским; сего бо нынh сташа стязи Рюриковы, а друзіи — Давидовы¹¹², нъ розно ся им хоботы¹¹³ пашут¹¹⁴.

Копіа поютъ.

На Дунаи ³ Ярославнын глас ся слышит, зегзицею¹¹⁵ незнаема рано кычеть¹¹⁶ : «Полечю,— рече,— зегзицею по Дунаеви, омочю бебрян¹¹⁷ ру­кав в Каялh рhцh, утру князю кровавыя его раны на жестоцhм¹¹⁸ его тhлh!»

^а Очевидно, помилка переписувача „Слова”. Тут автор має на увазі Всеслава Васильковича, князя вітебського і з часом полоцького; „другий” тому, що вище згадувалося про його діда Всеслава Брячиславовича.

^б Мабуть, Ярослав Всеволодович, князь чернігівський (помер у 1198 р.) з роду Ольговичів.

^в Через чвари.

^г Умовне епічне число, що означає давність.

^д Всеслав Брячиславович (помер в 1101 р.), князь полоцький, правнук Володимира Святославича і Рогніди. Далі згадуються пригоди Всеслава, що вперто воював із внуками Ярослава Мудрого: зайняття Новгорода, поразка, якої він зазнав при Немізі від Ізяслава й Всеволода Ярославовичів, захоплення Київського престолу, зустріч з противниками під Білгородом і втеча до схід сонця в Полоцьк.

^е Добування дівиці символізує здобуття міста, в даному разі Києва або Новгорода, які Всеслав ненадовго захоплював.

^є Вранці вдарив сокирами.

^ж Хороброму.

^з ”На Дунаи” – звичайне пісенне, епічне визначення місця, де відбувається дія.

Ярославна рано плачет в Путивлh на забралh, аркучи:¹¹⁹ «О, вhтрh, вhтрило! Чему, господине, насильно вhеши? Чему мечеши хиновськыя стрhлкы на своею нетрудною крилцю¹²⁰ на моея лады вои? Мало ли ти бяшет горh ^а под облакы вhяти, лелhючи корабли на синh морh? Чему, господине, мое веселіе по ковылію развhя?»

Ярославна рано плачеть Путивлю городу на заборолh, аркучи: «О Дне­пре Словутицю!¹²¹ Ты пробил еси каменныя горы¹²² сквозh землю Поло­вецкую! Ты лелhял еси на себh Святославли насады¹²³ до плъку Кобякова ^б. Възлелhй, господине, мою ладу к мнh, а бых не слала к нему слез на море рано».

Ярославна рано плачет в Путивлh на забралh, аркучи: «Свhтлое и тресвhтлое слънце! Всhм тепло и красно еси. Чему, господине, простре горячюю свою лучю на ладh вои? В полh безводнh жаждею имь лучи съпряже, тугою им тули затче?»¹²⁴.

Прысну¹²⁵ море полунощи; идут сморци¹²⁶ мьглами. Игореви князю бог путь кажет из земли Половецкой на землю Рускую, к отню злату столу.

Погасоша вечеру зори. Игорь спит, Игорь бдит, Игорь мыслію поля мhрит от великаго Дону до малаго Донца. Комонь в полуночи Овлур¹²⁷ свисну за рhкою; велить князю разумhти: князю Игорю не быть!¹²⁸ Кли­кну, стукну земля, въшумh трава, вежи¹²⁹ ся половецкии подвизашася. А Игорь князь поскочи горнастаем к тростию и бhлым гоголем на воду. Въвръжеся на бръз комонь и скочи с него бусым¹³⁰ влъком. И потече к лугу Донца, и полетh соколом под мьглами, избивая гуси и лебеди завтроку, и обhду, и ужинh. Коли Игорь соколом полетh, тогда Влур влъком потече, труся собою студеную росу: претръгоста¹³¹ бо своя бръзая комоня.

Донец рече: «Княже Игорю! Не мало ти величія, а Кончаку нелюбія, а Руской земли веселиа!»

Игорь рече: «О Донче! Не мало ти величия, лелhявшу князя на вълнах, стлавшу ему зелhну траву на своих сребреных брезhх, одhвавшу его теплыми мъглами под сhнію зелену древу; стрежаше его гоголем на водh, чайцами на струях, чрьнядьми¹³² на ветрhх».

Не тако ли, рече, рhка Стугна; худу струю имhя, пожhрши чужи ручьи и стругы¹³³, рострена к устью ^в, уношу князю Ростиславу затвори. Днhпрь ^г темнh березh плачется мати Ростиславля по уноши князи Рос­тиславh. Уныша цвhты жалобою и древо с тугою к земли прhклонилось.

А не сорокы встроскоташа¹³⁴: на слhду Игоревh hздит Гзак с Кончаком. Тогда врани не граахуть¹³⁵, галици помлъкоша, сорокы не троскоташа, полозие¹³⁶ ползаша только. Дятлове тектом¹³⁷ путь к рhцh кажут, соловии веселыми пhсньми свhт повhдают.

^а Вгорі.

^б Згадка про щасливий похід князя Святослава проти половців у 1184 р.

^в Розширена в гирлі.

^г Молодий князь Ростислав Всеволодович утопився 1093 р. в річці Стугні, притоці Дніпра, рятуючись від половців.

Млъвит Гзак Кончакови: «Аже¹³⁸ сокол¹³⁹ к гнhзду летит, соколича¹⁴⁰ рострhляевh своими злачеными стрhлами».

Рече Кончак ко Гзh: «Аже сокол к гнhзду летит, а вh соколца опутаевh красною дhвицею».

И рече Гзак к Кончакови: «Аще его опутаевh красною дhвицею, ни нама будет сокольца, ни нама красны дhвице, то почнут наю птици бити в полh половецком».

Рек Боян и Ходына, Святъславля пhснотворца стараго времени Яро­славля, Ольгова коганя хоти ^а: «тяжко ти головы кромh плечю, зло ти тhлу кромh головы», Руской земли без Игоря.

Солнце свhтится на небесh, Игорь князь в Руской земли: Дhвици поют на Дунаи ^б, вьются голоси чрез море до Киева. Игорь hдет по Боричеву¹⁴¹ к святhй богородици Пирогощей ^в. Страны ради, гради ве­сели.

Пhвше пhснь старым князем, а потом молодым пhти: Слава Игорю Святъславличю, буй-туру Всеволоду, Владиміру Игоревичу! Здрави князи и дружина, побарая за христьяны на поганыя плъки!

Князем слава а¹⁴² дружинh. Аминь.

^а Явно попсоване місце. В академічному виданні „Слова”1950 р. Д.Лихачов розмірковує, що текст першого видання „ходы на” треба читати як „Ходына”, вважаючи що це ім’я якогось іншого співця на зразок Бояна. „Хоти” подвійне число від „хоть” – улюбленець.

^б Знову Дунай згадується як епічна ріка.

^в Церква заснована князем Мстиславом у 1131 р. і названа так тому, що в ній була привезена з Константинополя „Пирогощая” ікона Богородиці.

¹чи не добре було б нам ²сумні повісті ³як кажуть ⁴яку доганяв ⁵наперед, тобто перша ⁶зміцнив ⁷ощебетав, оспівав, як соловей ⁸обидві половини ⁹галки табунами ¹⁰коні ¹¹завзятий, відважний ¹²випробувані вояки ¹³сагайдаки ¹⁴честі ¹⁵порубаному бути ¹⁶спало на думку князеві бажання ¹⁷жадоба досягти великого Дону заступила йому ознаку („знамення”) ¹⁸міфічний птах, вістун лиха ¹⁹нині Судак (місто в Криму) ²⁰давній Херсонес ²¹невторованими ²²підіймають ²³червоні ²⁴за горбом ²⁵запалала ²⁶розсипавшись ²⁷дорогі тканини ²⁸шовк, бархат, парчу ²⁹покривалами ³⁰накидками, плащами ³¹дорогоцінними речами або тканинами ³²бунчук ³³ратище ³⁴половецький хан ³⁵чотирьох князів, учасників походу ³⁶можливо, від „каяти” – проклинати; за іншою думкою, - це річка Калміус ³⁷Стрибог – бог вітрів ³⁸дуднить, гуде ³⁹порох ⁴⁰обступили ⁴¹розсічені, розтяті ⁴²авари –кавказький народ ⁴³що тому рани...хто забув... ⁴⁴честь і життя ⁴⁵любу дружину ⁴⁶Ольга Глібівна – дружина Всеволода ⁴⁷руського народу, внука Даждьбога, бога сонця ⁴⁸перегукувалися ⁴⁹на поживу ⁵⁰багаті часи, часи достатку ⁵¹боротьба князів проти поганих припинилася ⁵²не воскресити ⁵³коханих, чоловіків, ⁵⁴торкнутися, можливо – побряжчати, ⁵⁵по білці ⁵⁶чвари ⁵⁷незгодою, суперечками ⁵⁸докоряють (може – жаліють) ⁵⁹багатства ⁶⁰рабське ⁶¹міські стіни ⁶²покривалом ⁶³кедровій ⁶⁴з горем, з лихом ⁶⁵порожніми сагайдаками ⁶⁶іноземців, треба гадати половців ⁶⁷без гребеня, балки, що зв’язує крокви ⁶⁸сірі ⁶⁹тобто Ігор і Всеволод ⁷⁰підрізали (буквально „зробили пішими”) ⁷¹барсове ⁷²уже безчестя перемогло славу ⁷³уже вдарило насильство на свободу ⁷⁴жадаємо веселощів ⁷⁵терзати, примушувати плакати ⁷⁶безславно ⁷⁷вельможами ⁷⁸воєводами ⁷⁹зачобітними ножами ⁸⁰линяє ⁸¹на ніщо ⁸²чи не мислиш ти прилетіти ⁸³рабиня ⁸⁴дрібні гроші ⁸⁵раб ⁸⁶списами ⁸⁷карпатські ⁸⁸королю угорському ⁸⁹тягарі ⁹⁰турецьких султанів за далекими землями ⁹¹на подвиг ⁹²нагрудники, панцирі ⁹³списи ⁹⁴потьмарився, ослабнув ⁹⁵не на добре ⁹⁶вороги поділили міста ⁹⁷де ⁹⁸степові, степовим кочівникам ⁹⁹золота гривня, яку носили на шиї знатні особи як відзнаку ¹⁰⁰пошкоджені ¹⁰¹багатство, добро ¹⁰лукавством, хитрощами ¹⁰³сів на коня ¹⁰⁴списом ¹⁰⁵повиснув ¹⁰⁶містечко поблизу Новгорода ¹⁰⁷до півнів ¹⁰⁸сонцю ¹⁰⁹мудрий ¹¹⁰розумному, вправному ¹¹¹Володимира (пом. 1015 р.) ¹¹²знову згадка про незгоди між князями ¹¹³бунчуки ¹¹⁴мають ¹¹⁵зозулею ¹¹⁶кує ¹¹⁷бобровий ¹¹⁸могутнім ¹¹⁹кажучи, голосячи ¹²⁰на легких крилах ¹²¹давня назва Дніпра ¹²²мовиться про Дніпрові пороги ¹²³судна ¹²⁴спрагою стягнув їм луки, тугою їм сагайдаки заткнув ¹²⁵захвилювалося, плеснуло ¹²⁶смерчі ¹²⁷половчин, що тікав разом з Ігорем, у літопису – Лавор ¹²⁸князя Ігоря немає ¹²⁹шатра ¹³⁰сивим ¹³¹підірвали ¹³²чорна чубата качка ¹³³потоки ¹³⁴заскреготали ¹³⁵не крякали ¹³⁶по гілках ¹³⁷стукотом ¹³⁸якщо ¹³⁹тобто Ігор ¹⁴⁰тобто Володимира, сина Ігоревого ¹⁴¹по Боричеву узвозу ¹⁴²і