Лекція 5. Спеціалізація і поєднання галузей сільськогосподарських підприємств

Основні питання

1. Поняття, економічний зміст і значення спеціалізації сільськогосподарських підприємств

2. Галузі сільськогосподарських підприємств

3. Фактори і форми спеціалізації

4. Показники і рівень спецціалізації

5. Виробничі типи підприємств

1. Поняття, економічний зміст і значення спеціалізації сільськогосподарських підприємств

Спеціалізація є формою суспільного поділу праці на різних стадіях виробничого процесу. Вона визначає виробничий напрям господарств, районів, зон, їх місце у загальному обсязі виробництва певних видів товарної продукції. Це одна із ланок системи ведення господарства.

Для успішного розвитку кожного сільськогосподарського підприємства потрібно всебічно враховувати його економічні, грунтово-кліматичні умови з метою правильного розміщення сільськогосподарського виробництва. Під розміщенням розуміють розподіл посівних площ різних сільськогосподарських культур і видів худоби по окремих зонах, районах, а в господарствах — по цехах, бригадах, сівозмінах.

З розміщенням сільського господарства пов'язані його спеціалізація і поєднання галузей. Спеціалізація — це якісний бік розміщення. Здійснюючи її, у зонах, районах, підприємствах виділяють основні товарні культури або галузі при одночасному розвитку інших галузей, культур у певних пропорціях. Таким чином, спеціалізація — це зосередження господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань на виробництві певних видів (виду) товарної продукції.

Поєднання галузей — це кількісний бік розміщення. За його допомогою визначають співвідношення галузей у сільськогосподарських підприємствах.

Подальше зростання продуктивних сил суспільства зумовлює поглиблення поділу праці як між галузями економіки, так і в окремій галузі. Вдосконалення процесу поділу праці — один з найважливіших факторів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і перетворення його на високопродуктивну галузь. При цьому виникають нові форми організації і управління виробництвом — формуються міжгосподарські і агропромислові підприємства та об'єднання.

Раціональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва передбачає встановлення певних пропорцій між його галузями. Найбільш економічно вигідна спеціалізація сільськогосподарського підприємства визначається інтересами його колективу, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва, відповідно до вимог ринку.

2. Галузі сільськогосподарських підприємств

Виробництво в сільськогосподарських підприємствах поділяється на ряд галузей. В основі цього поділу лежить характер продукції, яка виробляється в господарстві. Під галуззю сільськогосподарського підприємства розуміють частину його виробництва, яка характеризується певними предметами і засобами праці, професійними якостями працівників, технологією, огранізацією виробництва і кінцевим продуктом. Галузі сільськогосподарських підприємств поділяються на дві великі групи: рослинництво і тваринництво. До рослинницьких галузей належать рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Серед тваринницьких галузей виділяють скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та ін. Поділ тваринництва на галузі відбувається не тільки за видами тварин, а й за характером продукції, що виробляється. Наприклад, виділяють молочне і м'ясне скотарство, племінне і відгодівельне свинарство, м'ясо-вовнове, каракульське вівчарство, м'ясне і яйцеве птахівництво тощо.

У кожному господарстві тієї чи іншої природно-економічної зони визначають такий склад галузей, який забезпечив би одержання максимального прибутку. Цього досягають здійсненням економічно найбільш вигідної спеціалізації сільськогосподарських підприємств у кожній природно-економічній зоні країни.

Залежно від економічного значення галузі в сільськогосподарських підприємствах поділяють на головні, додаткові і підсобні. До головних належать галузі, частка продукції яких найбільша у товарній продукції господарства, затратах праці і коштів. У сільськогосподарських підприємствах є переважно від однієї до трьох галузей, які визначають спеціалізацію господарства, наприклад, виробництво зерна, цукрових буряків і м'яса великої рогатої худоби в господарствах Лісостепу України, виробництво овочів і молока у приміських господарствах, льону, свинини і продукції скотарства у господарствах Полісся.

Головні галузі визначають переважно і виробничу структуру господарства, його сівозміни, структуру засобів виробництва, характер будівництва, спеціалізацію кадрів тощо.

Додатковими є галузі, частка яких у товарній продукції господарства теж велика, проте менша, ніж головних (головної) галузей, наприклад, свинарство у скотарсько-льонарських господарствах. Певне поєднання додаткових галузей з головними забезпечує раціональну виробничу структуру господарства, сприяє успішному розвитку головних галузей, більш повному використанню землі, робочої сили, засобів виробництва.

Підсобними є галузі, питома вага яких у товарній продукції господарства невисока. Їх створюють для більш повного використання природно-економічних умов господарства. Такими галузями у багатьох сільськогосподарських підприємствах є садівництво, овочівництво, бджільництво, рибництво, шовківництво та ін.

У сільськогосподарських підприємствах є також допоміжні та обслуговуючі виробництва: машинно-тракторний парк, автотранспорт, жива тяглова сила, електропостачання, водопостачання та ін. Залежно від умов виробництва створюють також підсобні підприємства і промисли. Розрізняють підсобні підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію (консервні заводи і цехи, млини, крупорушки тощо); підприємства, що виробляють будівельні матеріали (цегельні і черепичні заводи, пилорами та ін.); підсобні майстерні (ремонтні підприємства, столярні майстерні, кузні); підприємства побутового і культурного обслуговування (будинки побуту, пекарні, їдальні, лазні). Важливою умовою організації, наприклад, підсобних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, виробництва будівельних матеріалів є забезпеченість їх сировиною. Діяльність підсобних підприємств має бути організована так, щоб вони сприяли своєчасному виконанню робіт у галузях сільськогосподарського виробництва, поліпшенню використання робочої сили після закінчення сільськогосподарських робіт.