Запитання. Завдання

1. Доведіть взаємозумовленість і взаємозв'язок різних методів і форм виховання.

2. Які методи і форми виховання є найважливішими в роботі кла­сного керівника? Чому?

3. За яких умов використання певних методів і форм виховання може бути успішним?

4. Проаналізуйте взаємозв'язок між масовими, груповими й інди­відуальними формами виховної роботи.

5. Які прийоми індивідуального виховного впливу найчастіше зустрі­чаються в роботі викладачів вищого навчального закладу?

6. Пригадайте, які заохочення і покарання вчителі застосовували до вас під час навчання у школі і який виховний ефект вони мали.

Література

Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи. — К., 1998.

Коротов 3. М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. — М.,1983.

Натанзон 3. Ш. ПриемьІ педагогического воздействия. — М.. 1972.

Слепкань 3. П. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К., 2000.

Суходольська Л. В., Фіцула М. М. Методика виховної роботи. — Тер­нопіль, 1989.

3.5. Суспільні інститути виховання

У кожному суспільстві формуються певні типи соціа­льних взаємодій, які узгоджено діють за певними правила­ми і є обов'язковими для соціальних спільнот. Такими є суспільні інститути — відносно стійкі моделі поведінки людей і організацій, що історично склалися у певній сфері життєдіяльності суспільства. Тобто інститути охоплюють певну сукупність людей, установ, покликаних вирішувати важливі суспільні завдання. Наприклад, інститут вихован­ня реалізує свою місію щодо формування досконалої осо­бистості через сім'ю, різноманітні дитячо-юнацькі, молоді­жні організації, школу, вуз, церкву, позашкільні установи.

Сім'я — основний осередок виховання дітей і молоді

Середовищем первинної соціалізації дитини, джере­лом матеріальної й емоційної підтримки, засобом збере­ження і передавання культурних цінностей від поколін­ня до покоління є сім'я.

Найважливішою умовою родинного виховання є міц­ний фундамент сім'ї, який базується на авторитеті батька і матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній лю­бові до дітей, відданості обов'язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнському покликанні жінки.

Напрями сімейного виховання. Зміст сімейного ви­ховання охоплює всі напрями — моральне, розумове, тру­дове, естетичне, фізичне і т. ін., спрямовуючись на розви­ток тіла, душі, розуму юної особистості.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої уваги потребує виховання в дітей любові до батьків, близь­ких, рідної мови. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати людей, піклуватися про малюків і літніх осіб, співчувати і виявляти милосердя до тих, хто переживає горе. Сім'я має прищепити шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, об­рядів, історії та культури свого народу. Це потребує злаго­джених зусиль сім'ї з усіма виховними закладами.

Особливе місце в родинному вихованні належить ма­тері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особли­во у сфері духовно-морального виховання. Без материн-

ського тепла і ласки діти виростають похмурими, замкне­ними, злостивими, впертими, схильними до девіантних вчинків. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей. «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдо­ма ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про вихован­ня: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

Отже, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

Правильно налагоджене розумове виховання в сім'ї по­кликане не лише допомогти дітям нагромадити знання, а й сформувати науковий світогляд, оволодіти основними розу­мовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням). Бать­ки мають також навчити дітей слухати, висловлювати свої думки усно і письмово, рахувати, працювати з книгою, ком­п'ютером тощо, тобто готувати їх до розумової діяльності.

Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті і трудовій діяльності сім'ї, що невід'ємна від праці всієї держави. Тому трудове та економічне виховання за своєю суттю є родинно-державним.

Успіх родинного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту. Педагогічну цінність стано­вить доцільно організований родинний побут, в якому немає нічого зайвого, оскільки кожна річ і кожен предмет має своє призначення, своє місце. Затишна домашня обстановка обла­городжує дітей. Наявність у них тільки потрібних предметів привчає до акуратності, ощадливості та бережливості.

Естетичне виховання в сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, праці й мистецтві. Перші естетич­ні почуття виникають у дітей дуже рано, в процесі озна­йомлення з барвистими іграшками, цікавими народними

казками, музикою. Згодом досвід сприйняття прекрасно­го збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формують­ся естетичні поняття і уявлення.

В умовах сім'ї важливу роль відіграє також естетика побуту: кімната, в якій живе дитина, речі, що оточують її, одяг. Усе це має бути простим, зручним, гігієнічним і при­вабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створен­ню хорошого настрою.

У сімейному вихованні використовують різноманітні засоби: атмосферу сім'ї, її громадянську зрілість, культуру взаємин; трудовий уклад і трудові традиції; організацію життя дитини (режим, обов'язки, вимоги); піклування про її навчальну діяльність; організацію дозвілля дітей.

Повноцінне сімейне виховання можливе у повноцін­ній здоровій сім'ї. Якщо сім'я є неповною, не має достат­ніх матеріальних, комфортних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно познача­ється також невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість ви­ховного впливу на дітей.

У віковій групі від 20 до 50 років смертність чоловіків більш ніж утричі перевищує жіночу, а від ЗО до 34 років — в чотири рази. Разом із великою кількістю розлучень це призводить до зростання кількості неповних сімей, де один із батьків (найчастіше мати) самотужки виховує ді­тей. У таких сім'ях діти тривалий час недоглянуті, некон-трольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Статистика свідчить, що більша частина молодих сімей не має окремого житла навіть через 10 років шлюбного життя і майже половина сімей живе з батьками в незадо­вільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину автоно­мним робочим місцем, що часто заважає їй у навчанні.

Діти, що виростають у сім'ях з низьким достатком, по­чуваються серед однокласників неповноцінними, бо виріз­няються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Немало сучасних батьків допускають помилки у вихо­ванні дітей. Сім'ї, в яких ростуть так звані важкі діти, з точки зору педагогіки поділяють на педагогічне неспро­можні, педагогічне пасивні й антипедагогічні.

Педагогічна неспроможні сім'ї характеризуються тим, що батьки намагаються виявити певну активність у вихо­ванні дітей, але роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який здобули від своїх батьків та дідів. У таких сім'ях панує авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволе­ність, потурання дитячим примхам. Це зумовлює необхід­ність надання таким батькам педагогічної допомоги.

Педагогічна пасивні сім'ї виявляють педагогічну па­сивність у вихованні власних дітей. Через об'єктивні (хвороба, зайнятість, відрядження та ін.) або через су­б'єктивні причини (відсутність у подружжя єдиної точ­ки зору на виховання, розлад між батьками, часті конф­лікти тощо) вони не можуть належно виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конф­ліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання власних дітей, втрачають над ними контроль. Зусилля педагога у процесі роботи з такими сім'ями слід спрямувати на пробудження відповідально­сті батьків за виховання дітей, поліпшення психологіч­ної атмосфери в сім'ї, усвідомлення батьками помилко­вості їх поглядів.

Антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами виховання дітей. Батьки в них не можуть вихову­вати своїх дітей, бо самі поводяться непедагогічно, нерідко й аморально. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі й норм законів. Батьки створюють у сім'ї антипеда­гогічну обстановку (пияцтво, злодійство, розпуста та ін.), на­магаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила та звички. З цими батьками працювати значно складніше, тому що у них нерідко упереджене ставлення до порад педагогів, часом повне їх ігнорування. Впливати на них можна через батьківську громадськість, виробничий ко­лектив, а нерідко і через Службу у справах неповнолітніх.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — це сім'ї, батьки яких займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на виховання їм бракує часу, тому доручають цю справу гувернанткам. Нерідко необхідність дотримуватися шкільної дисципліни батьки трактують як посягання на свободу їх дитини, що породжує кон­флікти між ними і педагогами, негативно позначається на вихованні дітей.

Отже, сім'я здійснює різноспрямоване виховання під­ростаючого покоління. Ефективність цього процесу зале­жить від здатності батьків уникати помилкових впливів на дітей.