Характеристика основних типів закладів освіти

Система освіти України охоплює дошкільні, шкільні, по­зашкільні, професійно-технічні, вищі заклади освіти, нау­кові, науково-методичні, методичні установи, науково-вироб­ничі підприємства, державні та місцеві органи управління освітою, а також самоврядування в галузі освіти.

Система освіти (гр. systema — утворення) — сукупність навчаль­но-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують. навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Згідно із Законом України «Про освіту» структура освіти в нашій державі має такі ланки: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, само­освіта громадян, аспірантура, докторантура.

Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти є дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, про­гулянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і пси­хічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобо­вим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернат­ного типу, дитячі будинки та ін.

Дошкільні заклади у тісній взаємодії із сім'єю зміц­нюють фізичне та психічне здоров'я дітей, забезпечують їх повноцінний розвиток, готують до школи, збагачують життєвим досвідом.

Метою дошкільного виховання є практичне оволодін­ня рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному за­кладі; формування пізнавальної активності, творчих і ху­дожніх здібностей в іграх та інших видах дитячої діяль­ності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури; прищеплен­ня національних і загальнолюдських цінностей.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») окреслює стратегію розвитку дошкільного виховання на найближчі роки і на перспективу. Відпо­відно до цієї програми воно є початковою ланкою в систе­мі безперервної освіти, становлення і розвитку особистос­ті. Програма «Освіта» передбачає такі основні шляхи ре­формування дошкільного виховання:

— комплексне вивчення проблем родинного і сус­пільного виховання в сучасних умовах;

— встановлення вікових нормативів фізичного, психіч­ного та духовного розвитку дітей;

— створення організаційно-методичної служби сім'ї, її психолого-педагогічне забезпечення з урахуванням необ­хідності відроджувати родинні традиції, сучасної культур­но-побутової сфери;

— створення оптимальних науково-методичних, орга­нізаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, матеріаль­но-технічних, естетичних умов для функціонування до­шкільних виховних закладів різних типів і профілів;

— розроблення державних та авторських програм до­шкільного виховання, вироблення критеріїв їх експерти­зи та оцінки на основі психофізичних, соціально-психоло­гічних, педагогічних, гігієнічних вимог;

— створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління; оновлення змісту, форм і методів вихо­вання і розвитку дітей дошкільного віку.

Загальна середня освіта. Загальна середня освіта є ці­леспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльнос­ті. Результатом цієї ланки освіти є інтелектуальний, соці­альний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта — обов'язкова складова безперервної освіти.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальну серед­ню освіту» загальну освіту здобувають у таких навчальних закладах:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа-інтернат) — загаль­ноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибле­ним вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих пред­метів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культур­но-естетичного профілю;

— загальноосвітня школа-інтернат (школа-інтер­нат) — загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III сту­пенів із відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);

— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній нав­чальний заклад II—III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школу з денною формою навчання.

До інших навчальних закладів системи загальної се­редньої освіти відносять:

— позашкільний навчально-виховний заклад — нав­чальний заклад для виховання дітей та задоволення їх по­треб у додатковій освіті за інтересами (науковими, техніч­ними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

— міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для учнів загальноосвітніх навчаль­них закладів, що дає профорієнтаційну, допрофесійну під­готовку;

— професійно-технічний навчальний заклад — нав­чальний заклад, у якому здобувають професійно-технічну і повну загальну середню освіту.

Термін навчання для здобуття повної загальної серед­ньої освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах:

I ступеня — 4 роки;

II ступеня — 5 років;

III ступеня — 3 роки.

З 2003/2004 навчального року в практику середньої загальноосвітньої школи України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується на основних поло­женнях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктри­ни розвитку освіти в Україні. Концепція профільного на­вчання розроблена з урахуванням вітчизняного та зару­біжного досвіду організації профільного навчання у стар­шій загальноосвітній школі.

Потреба переходу до профільного навчання обумовле­на вимогами вищих та професійно-технічних навчальних закладів.

Профільне навчання — форма диференційованого навчання, яка забезпечує глибоке засвоєння системи навчальних предметів пе­вного напряму і достатній рівень оволодіння рештою навчальних дисциплін,

Воно передбачає врахування освітніх потреб, нахилів, здібностей учнів і створення умов для навчання старшо­класників відповідно до їхнього професійного самовизна­чення. Головною метою профільного навчання є забезпе­чення рівного доступу учнівської молоді до здобуття зага­льноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки; неперервної освіти упродовж життя; вихован­ня особистості, здатної до саморегуляції, професійного зро­стання й мобільності в умовах реформування сучасного су­спільства. Ця форма навчання спрямована на набуття стар­шокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток інтелектуа­льних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Основними напрямами та профілями навчання учнів старшої школи є:

— соціально-гуманітарний напрям. До нього належать такі профілі: іноземних мов, історико-філологічний, істо-рико-правознавчий, історико-географічний;

— природничо-математичний напрям. Включає профі­лі математики і комп'ютерної техніки, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний;

— фізкультурно-військовий напрям. Представлений фізкультурно-оздоровчим і військовим профілями;

— художньо-естетичний напрям. До нього належать профілі образотворчого мистецтва, художніх народних промислів, вокально-хоровий, вокально-інструментальний тощо;

— виробничо-технологічний напрям. Включає профілі: механізації, будівельний, електротехнічний, агротехнічний, косметико-перукарський.

Профільне навчання запроваджується з 10 класу. Під­готовка до нього розпочинається у початковій школі. По­лягає вона у виборі вчителями та батьками додаткових занять, спрямованих на інтелектуальний та фізичний роз­виток дітей. На підготовчо-розвивальному етапі прово­дять дослідження психологічних можливостей учнів. У початковій школі домінує розвивальна спрямованість на­вчальних занять за рахунок спеціальних уроків, які спри­яють оптимальному розвитку виявлених природних зада­тків учнів і підготовці їх до вибору в основній школі фа­культативних курсів.

На підготовчо-орієнтаційному етапі (основна школа створюють умови для самостійного вибору учнями дода­ткових годин з метою більш глибокого вивчення пред­метів інваріантної частини навчального плану та факу­льтативних курсів, які доповнюють або поглиблюють на­вчальні дисципліни інваріантної частини плану. На цій основі діти готуються до вибору навчального закладу старшої школи (ліцею, гімназії, реальної школи, профе­сійно-технічного училища, навчального закладу І—II рі­вня акредитації).

Державна програма «Освіта» («Україна XXI століт­тя») передбачає, що реформування загальної середньої освіти здійснюватиметься такими шляхами:

— визначення державних стандартів усіх рівнів загаль­ної середньої освіти;

— переглядання змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, впровадження інтеграль­ного і варіантного принципів навчання;

— реформування структури загальноосвітніх закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів;

— кооперування загальноосвітніх навчально-вихов­них закладів із вищими навчальними закладами;

— розвиток мережі загальноосвітніх навчально-вихов­них закладів, заснованих на різних формах власності;

— створення мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічним терміном навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спряму­вання;

— наукове та методичне забезпечення загальної се­редньої освіти, підготовки і впровадження нових навчаль­них планів і програм, підручників, посібників тощо;

— проведення науково-дослідної експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інфор­матизація загальної середньої освіти;

— створення у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб;

— пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи;

— розширення можливостей здобути загальну серед­ню освіту для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з денною, заочною, вечірньою формами навчання або екстернатом;

— розроблення науково обґрунтованих методик оці­нювання якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема;

— державна атестація та акредитація загальноосвіт­ніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня, політехнічна, трудова підготовка уч­нів у загальноосвітніх школах здійснюється в тісному зв'язку з життям, продуктивною працею тощо.

Позашкільна освіта. Позашкільні освіта і виховання є частиною структури системи освіти і спрямовані на роз­виток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентсь­кої молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів, потреб у професійному визначенні. Здійснюють її поза­шкільні заклади, до яких належать палаци та будинки дитячої творчості, центри і станції юних техніків, центри і станції юних натуралістів, центри (станції) юних тури­стів, дитячі спортивні школи, дитячі залізниці, дитячі па­роплавства, дитячі бібліотеки та інші заклади. Важли­вим завданням позашкільних установ є надання шко­лам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями.

Останнім часом з'явилися позашкільні навчально-виховні заклади нового типу: навчально-дослідницькі та

творчо-виробничі центри творчості, туризму, краєзнавст­ва; школи мистецтва; спортивно-технічні школи; клубні заклади; театральні комплекси; соціально-педагогічні комплекси; кіноцентри; міжшкільні клуби тощо.

Відповідно до Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття») реформування поза­шкільного навчання і виховання охоплює такі напрями і проблеми:

— якісне оновлення змісту, принципів, форм, методів та напрямів діяльності позашкільних навчально-вихов­них закладів, організації позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми й молоддю;

— оптимізація мережі комплексних і профільних по­зашкільних навчально-виховних закладів незалежно від форм власності;

— залучення до навчально-виховної роботи в по­зашкільних навчально-виховних закладах, у творчих уч­нівських, молодіжних об'єднаннях за місцем проживан­ня, на підприємствах, у різних організаціях та установах висококваліфікованих працівників і талановитих народ­них умільців;

— створення системи підготовки та перепідготовки працівників позашкільних навчально-виховних закладів, організаторів позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми та молоддю;

— науково-методичне забезпечення діяльності по­зашкільних навчально-виховних закладів;

— підвищення ролі суспільних інституцій, батьків, громадськості у розвитку позашкільного навчання і ви­ховання, забезпечення його престижу та державної під­тримки.

Система позашкільної роботи спрямована на всебічний розвиток інтересів, здібностей, ініціативи і самодіяльності дітей, на глибоке опанування науки, техніки, на підготовку школярів до життя, суспільне корисної діяльності.

Професійно-технічна освіта. Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути професії відповід­но до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту.

Здобувають професійно-технічну освіту в професій­но-технічних училищах, професійно-художніх учили­щах, професійних училищах соціальної реабілітації, училищах-агрофірмах, училищах-заводах, вищих про-

фесійних училищах, навчально-виробничих центрах, центрах підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсових комбінатах, інших типах закладів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати стаціонар, вечірнє від­ділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єд­нання.

Учні державних професійно-технічних закладів осві­ти, які є сиротами, залишилися без піклування батьків або потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Інших учнів цих закладів забезпечують безкоштовним харчуванням і стипендією.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня при­своюють кваліфікацію «кваліфікований робітник» з на­буттям професії відповідного розряду (категорії).

Державна програма «Освіта» передбачає такі шляхи реформування професійної освіти:

— розроблення та впровадження науково обґрунтова­ної методики визначення загальнодержавних, регіональ­них потреб у працівниках сфери виробництва і послуг за професіями, рівнями кваліфікації та потреб у навчальних закладах для їх підготовки;

— проведення атестації та акредитації професійних навчально-виховних закладів, спеціалізація та перепрофі-лювання наявних, відкриття нових на базі різних форм власності відповідно до потреб громадян, держави, вироб­ництва і сфери послуг;

— розроблення організаційно-педагогічних вимог до нових типів професійних навчально-виховних закладів;

— створення кваліфікаційних характеристик і про-фесіограм для різних груп професій на рівні досягнень науково-технічного прогресу;

— розширення підготовки робітників з вадами фізич­ного та розумового розвитку;

— написання і видання навчальних планів, програм, нового покоління національних підручників, навчальних і методичних посібників, створення дидактичних матері­алів для професійного навчання робітників відповідно до оновленого державного переліку професій і спеціаль­ностей та державних вимог щодо якості і обсягу профе­сійної освіти;

— вдосконалення навчально-виховного процесу в зак­ладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, посилення орга-

нічної єдності навчання з продуктивною працею учнів у реальних умовах виробництва;

— здійснення дослідно-експериментальної роботи за­для впровадження педагогічних інновацій, нових методик виробничого навчання;

— створення на базі окремих професійних навчально-виховних закладів експериментальних майданчиків;

— демократизація та гуманізація навчально-виховно­го процесу, створення умов для опанування учнями над­бань національної та світової культури, виховання у них високих моральних і громадянських якостей;

— організація професійного навчання громадян Укра­їни у передових країнах світу;

— створення матеріально-технічної бази професійних навчально-виховних закладів, яка відповідала б науково обґрунтованим потребам навчально-виховного і навчаль­но-виробничого процесів та соціально-побутового забезпе­чення учнів і педагогічних працівників;

— створення системи економічної мотивації профе­сійного навчання громадян та заохочення участі підпри­ємств, організацій, установ у розвитку професійної освіти, надання їм податкових пільг та економічних стимулів;

— вдосконалення систем управління професійною освітою на державному, регіональному та місцевому рів­нях, створення науково-дослідного інституту професійної освіти, методичних та інформаційних служб.

Одним із найголовніших завдань реформування сис­теми професійно-технічної освіти в Україні є забезпечен­ня країни кваліфікованими робітниками, здатними пра­цювати в умовах ринкової економіки й інтенсивного впровадження інформаційно-комп'ютерних технологій.

Вища освіта. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідго­товку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти.

Прийом до вищої школи відбувається на конкурсній основі відповідно до здібностей — незалежно від форми власності закладу освіти та джерел плати за навчання. Навчання у вищих навчальних закладах державної фор­ми власності оплачує держава.

До вищих навчальних закладів належать інститути, консерваторії, академії, університети та ін.

Вищі навчальні заклади готують фахівців за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, магістр.

Крім фахівців цих освітньо-кваліфікаційних рівнів, вищі навчальні заклади готують та атестують наукові, на­уково-педагогічні кадри; займаються науково-дослідною роботою; спеціалізацією, підвищенням кваліфікації, пере­підготовкою кадрів; культурно-освітньою, методичною, ви­давничою, фінансово-господарською, виробничо-комерцій­ною діяльністю тощо.

У державній національній програмі «Освіта» («Украї­на XXI століття») намічено такі основні шляхи реформу­вання вищої освіти:

— розроблення та впровадження науково обґрунтова­ної методики, яка допомагала б визначити перспективну потребу держави у фахівцях різного рівня кваліфікації;

— розроблення та впровадження аналітичних, ста­тистичних, імітаційних, ситуаційних моделей прогнозу­вання обсягів підготовки фахівців з урахуванням роз­витку галузей господарства та особливостей регіонів України;

— поєднання можливостей державної і недержавної системи вищої освіти для підготовки фахівців різних спе­ціальностей з урахуванням запитів окремих регіонів;

— удосконалення системи комплектування контин­генту студентів вищих навчальних закладів;

— визначення напрямів базової вищої освіти та від­повідних спеціальностей за кваліфікаційними рівнями, розроблення кваліфікаційних характеристик фахівців з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та за участю замовників;

— оптимізація мережі вищих навчальних закладів на основі наукового аналізу схеми їх розміщення;

— визначення місця і змісту університетської освіти, перетворення університетів на провідні національні освіт­ні, наукові, культурні та методичні центри;

— створення навчально-наукових комплексів (універ­ситет, інститут, коледж, технікум, професійне училише то­що), міжнародних університетів у їх складі, регіональних і галузевих університетів;

— розширення обміну педагогічними працівниками з провідними зарубіжними навчальними закладами;

— використання вищих навчальних закладів інших країн для здобуття вищої освіти громадянами України;

— організація комплексних наукових досліджень із проблем вищої освіти;

— забезпечення міжнародного визнання дипломів ви­щих навчальних закладів України:

— розроблення системи діагностики якості освіти та системи тестів для визначення відповідності рівня освіти державним стандартам;

— акредитація вищих навчальних закладів усіх рів­нів та форм власності.

Подальший розвиток і вдосконалення системи вищої освіти в Україні має забезпечити високу якість навчання і виховання студентської молоді, кращу теоретичну і прак­тичну підготовку майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, сприяти всебічному розвиткові їх духовних і фізичних сил, формуванню національної самосвідомості.

Післядипломна освіта. Післядипломна освіта (спеціа­лізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на ос­нові наявної з використанням досвіду практичної діяль­ності, а також поглибити професійні знання.

Післядипломну освіту дають такі заклади:

— академії, інститути (центри) підвищення кваліфі­кації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

— підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факуль­тети, відділення та ін.);

— професійно-технічні заклади освіти;

— відповідні підрозділи в організаціях та на підпри­ємствах.

Ці заклади можуть працювати за денною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науко­во-дослідну роботу.

Реформування післядипломної освіти згідно з Держав­ною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття») здійснюється в таких напрямах:

— розроблення науково обґрунтованої методики ви­значення загальнодержавних та регіональних потреб у наукових та науково-педагогічних працівниках, суспіль­них і особистісних потреб у підвищенні кваліфікації та перепідготовці у закладах післядипломної освіти;

— проведення акредитації закладів післядипломної освіти, спеціалізація та перепрофілювання існуючих, ство­рення нових закладів післядипломної освіти при вищих навчальних закладах відповідно до інтересів громадян та потреб держави;

— розширення практики направлення на стажування аспірантів, спеціалістів України у провідні зарубіжні навчальні заклади для вдосконалення їхньої наукової та

фахової підготовки, ефективного включення в міжнарод­ні науково-технічні та культурно-освітні програми;

— оптимізація термінів та періодичності навчання в закладах післядипломної освіти, оновлення її змісту, під­готовка і видання навчальних програм, підручників, мето­дичних посібників;

— створення умов для відкриття в кожному вищому навчальному закладі аспірантури і докторантури з пріо­ритетних напрямів і спеціальностей, що визначають су­спільний прогрес;

— використання можливостей навчальних закладів недержавної форми власності для перепідготовки спеціа­лістів у галузі бізнесу, маркетингу, менеджменту, соціоло­гії, психології тощо;

— створення умов для перекваліфікації працівників, що звільняються, військовослужбовців та незайнятого на­селення.

Наявність системи післядипломної освіти дає змогу оперативно реагувати на ті зміни, які відбуваються у суспільстві, підвищувати професійний рівень працівників різних галузей господарства, науковців, діячів культури.

Самоосвіта громадян. Для самоосвіти громадян дер­жавні органи, підприємства, установи, організації, об'єд­нання громадян, окремі громадяни створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні теле-, радіопрограми тощо.

Аспірантура. Аспірантура в Україні є основною фор­мою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує стаціонар (три роки навчання) із забезпеченням ас­пірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чо­тири роки навчання). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педа­гогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вищого навчального за­кладу не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні іспити.

Аспірант працює під керівництвом свого наукового ке­рівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура. Це найвищий щабель у системі підго­товки наукових і науково-педагогічних кадрів, невід'єм­на ланка системи безперервної освіти. Діє при вищих навчальних закладах, наукових установах. До докторан­тури з відривом від виробництва приймають осіб у віці до сорока років, які мають науковий ступінь кандидата

наук і досягли значних успіхів у обраній галузі. Термін підготовки в докторантурі — три роки. Він зарахову­ється до стажу науково-педагогічної роботи. Докторан­там виплачують державну стипендію. Для надання до­помоги докторантам у проведенні дисертаційних дослі­джень за місцем їхньої підготовки призначають науко­вих консультантів.

Подальший розвиток і вдосконалення системи освіти в Україні мають забезпечити високу якість навчання і виховання школярів, належну теоретичну і практичну підготовку фахівців з вищою освітою, створити умови для навчання громадян протягом усього життя. Взявши орієнтир на входження в освітній простір Європи, Україна чітко окреслила напрями модернізації освітньої діяль­ності в контексті європейських вимог, працює над при­єднанням до Болонського процесу.