85 Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ОСНОВНА МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Поняття та ознаки суб’єктів господарської діяльності

1.2 Мета діяльності суб’єктів господарської діяльності

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Поняття організаційно-правової форми підприємств

2.2 Приватне підприємство та його види

2.3 Державні та комунальні унітарні підприємства

2.4 Кооперативи

2.5 Господарські товариства

2.6 Об’єднання підприємств

РОЗДІЛ 3. ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ ПРИ СТВОРЕННІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Правові засади створення суб’єктів господарської діяльності

3.2 Загальні умови створення суб’єктів господарської діяльності

3.3 Проблемні питання створення деяких суб’єктів господарювання

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ПРИ ПРИПИНЕННІ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

4.1 Поняття “припинення” діяльності суб’єктів господарської діяльності

4.2 Умови ліквідації та реорганізації суб’єктів господарської діяльності

4.3 Проблемні питання ліквідації та реорганізації суб’єктів господарської діяльності

4.4 Врегулювання припинення суб’єктів господарювання в процесі банкрутства

Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

В С Т У П

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв’язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями – безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об’єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв’язків, зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави із суб’єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб’єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема, створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб’єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов’язане з труднощами, спричиненими насамперед економічними та соціально-політичними факторами. Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб’єктів підприємництва.

Радикальні економічні і політичні перетворення в Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Їх фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачає нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності провідне місце займає Конституція України. Так ст. 42 Конституції України закріплює право кожного громадянина на свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Ст.. 9 Цивільного кодексу установлює, що право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, крім того цим правом на здійснення підприємницької діяльності має також неповнолітня фізична особа, яка набуває повної цивільної відповідальності. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Також згідно Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Метою дипломною роботи є аналіз різних видів організаційно-правових форм підприємств, які створені, діяли і продовжують діяти в Україні. Також у своїй роботі автор намагалась дослідити відмінності організаційно-правових форм підприємств, основні проблеми, які виникають в процесі діяльності організаційно-правових форм підприємств, а також проаналізувати законодавчу базу України, яка регулює господарські відносини між підприємствами вказаних форм.

При написанні дипломної роботи використана наукова література, присвячена даній проблемі, а також нормативно-правові акти, що регламентують створення та припинення різних організаційно-правових форм підприємств Цивільний Кодекс, Господарський Кодекс, Закон України «Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності», “Про господарські товариства“, “Про власність“, “Про режим іноземного інвестування”, “Про фермерське господарство”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про перетворення державних підприємств у казенні“, “Про типовий статут казенного підприємства“, “Про деякі питання управління казенним підприємством”, а також наказу Держкомітету України щодо питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.04р. № 97, який виданий з метою практичного застосування Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ОСНОВНА МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Поняття та ознаки суб’єктів господарювання

господарський банкрутство ліквідація підприємництво

Домінуюче місце серед суб’єктів господарського права належить такому суб’єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб’єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні ознаки та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Відповідно до ст.. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ст.. 80 Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до ст.. 50 Цивільного кодексу право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України.

3) обособлені підрозділи та структурні одиниці господарських організацій, створені ними для здійснення господарської діяльності. Слід зазначити, що будь-яке підприємство, будь-якої організаційно-правової форми має право на створення філій та представництв. Представництво – це теж відособлений структурний підрозділ, який теж знаходиться не за місцем знаходження підприємства. Представництво, як правило, наділяється правами представляти інтереси головного підприємства: укладати від його імені угоди, здійснювати його захист прав та інтересів та інших юридичних дій. Філії і представництва відповідно до п.12 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності не потребують державної реєстрації.

На відміну від філій представництва не вправі здійснювати функції юридичної особи, вони наділяються правами лише здійснювати юридичні дії – укладання контрактів, захист інтересів головного підприємства. Межі повноважень керівника цих структурних підрозділів, крім положення про них, визначаються генеральною довіреністю. Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства. Діяльність розташованих на території України відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється Законом України “Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності” та іншими законами України.

Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським Кодексом.

Загальновизнано, що юридична особа наділена такими ознаками:[13]

- організаційна єдність — юридична особа володіє внутрішньою структурою, яка отримує свій вираз та закріплений у статуті;

- майнова обособленість – лише організація, яка має уособлене майно, є самостійним та повноправним учасником правовідносин. Для комерційних юридичних осіб ознака майнової обособленості конкретизована у вигляді наявності самостійного балансу;

- виступ у господарчому обороті від свого імені. Якщо перші дві ознаки створюють відповідні припущення для самостійної участі юридичної особи у господарському обороті, тоді ця ознака визначає, що юридичні особи можуть від свого імені набувати майнові та немайнові права та нести обов’язки;

- самостійна майнова відповідальність. Оскільки юридична особа від свого імені набуває права та несе обов’язки, вона повинна нести, пов’язані з цим зобов’язання та відповідальність.

1.2 Мета діяльності суб’єктів господарювання

Будь-який суб’єкт господарювання не може здійснювати свою діяльність без його реєстрації та установчих документів. Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи, підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації. [2]

Державна реєстрація підприємства є обов’язковою юридичною дією при їх створенні. Вона встановлена Законом України “ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців“ від 01 липня 2004р. Ці статті визначають державні органи, на які покладено реєстрацію підприємств (органи державної реєстрації), а також загальні умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Постановою Кабінету Міністрів від 18.11.99р. про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності [ 27].

Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Порядок реєстрації здійснюється відповідно до Положення та наказу [13]. Днем включення визначено день реєстрації підприємства. Зазначена дія має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб’єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа.

Для юридичної особи засновники розробляють установчі документи, які викладені у письмовій формі та підписані всіма засновниками відповідно до чинного законодавства.

Установчі документи – це документи, необхідні для регулювання порядку, умов узгодження діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб’єкта господарювання юридичної особи.

Для одних суб’єктів господарювання єдиним установчим документом є статут (наприклад приватне підприємство, акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю). Іншим – достатньо одного установчого договору (наприклад, повне та командитне товариство).

Установчий договір використовується тоді, коли діяльність двох або більше фізичних чи юридичних осіб спрямована на спеціальну мету – створення нового суб’єкта господарювання. Він служить для визначення порядку та умов узгодження діяльності засновників. В установчому договорі повинні бути чітко визначені основні положення щодо взаємовідношень учасників та виражено добровільне волевиявлення засновників на створення юридичної особи. Тому повинно бути зазначено дві основні групи взаємовідносин: по-перше, обов’язки організаційного характеру (обов’язки здійснювати узгоджені дії щодо створення та реєстрації юридичної особи), по-друге – обов’язки майнового характеру (щодо передачі у власність, створюваного суб’єкта господарювання встановлених вкладів)

Особливість установчого договору в тому, що його регулятивні можливості виявляються як в процесі формування суб’єкта господарювання, так і після набуття ним статусу суб’єкта права у процесі його функціонування. Він служить як основа виникнення, так і регулятором взаємоузгодженої та координаційної діяльності суб’єктів – засновників суб’єкта господарювання.

Статут суб’єкта господарювання інформує контрагентів та інших осіб, що вступають у відношення з ним, про коло його діяльності, правах, обов’язках та відповідальності. Роль статуту не обмежується його інформаційною функцією, оскільки він, перш за все, служить створенню та регулюванню діяльності суб’єкта господарювання.

Крім загальних вимог статут суб’єкта господарювання, містить деякі спеціальні вимоги, що передбачені ч. 4 ст.. 57 Господарського кодексу України, а саме: у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

Але ж, відповідно до ст. 37. Закону України «Про господарські товариства», статут акціонерного товариства, крім відомостей, що вищеперелічені, повинен містити відомості про види акцій, які воно випускає, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різноманітних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, а також наслідки невиконання обов’язків щодо викупу акцій [4 ].

За загальним правилом, власник майна (засновник) суб’єкта господарювання або його представник затверджує статут. У випадках, передбачених законом, статут затверджується іншими суб’єктами.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ