Трудове виховання

Кожна людина з певного віку розпочинає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально-психологічної готовності, сформованої звички працюва­ти, прагнення реалізувати свій потенціал. Вироблення таких установок особистості забезпечує трудове вихован­ня, яке є одним з головних обов'язків сім'ї та школи.

Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманіт­них педагогічне організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї твор­чого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання.

Завдання і зміст трудового виховання. Трудове вихо­вання покликане забезпечити вирішення таких завдань:

— психологічна підготовка особистості до праці (усві­домлення соціальної значущості праці, формування праг­нення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста­витися до результатів праці тощо);

— практична підготовка до праці (озброєння вихован­ців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і на­вичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

— підготовка до свідомого вибору професії.

Важливим аспектом психологічної підготовки під­ростаючого покоління до праці на сучасному етапі є формування в нього самовідповідальності, розуміння не­обхідності самому піклуватися про себе. Це сприяє роз­витку в характері людини відповідальності, підприємли­вості, ініціативності, творчого підходу до справи. Коли ці риси, на думку О. Вишневського, «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту».

Система трудового виховання охоплює навчальну пра­цю, трудове навчання, продуктивну працю, суспільне кори­сну працю, побутове обслуговування. Усі ці види трудової діяльності взаємопов'язані, але кожен з них відіграє особ­ливу роль у формуванні майбутнього трудівника.

Важливе місце в трудовому вихованні займає навчаль­на праця учнів. К. Ушинський вважав, що навчання є най­складнішим і найважчим видом праці. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: усвідомлення поставленої мети, осми­слення конкретним індивідом власної ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолан­ня труднощів і перешкод, самоконтроль.

Головна складова системи трудового виховання — трудове навчання, що триває від першого класу до закін­чення школи. Його зміст визначає навчальна програма з трудового навчання для кожного класу. У молодших класах учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріала­ми. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподар­ських рослин на пришкільній ділянці, доглядають дома­шніх тварин, квіти і т. д. У середніх класах діти здобува­ють знання, опановують уміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, гра­фічної грамоти. У міських школах вивчають технічну і

обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарсь­ку, обслуговуючу і технічну. У старших класах трудове навчання має професійно орієнтований характер. Профілі трудової підготовки визначають на місці з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-техні­чної виробничої бази.

Складовою системи трудового навчання школярів є та­кож організація їх суспільно корисної праці. За суспіль­ною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутове обслуговування.

Продуктивна праця спрямована на створення матері­альних благ. Виховні можливості продуктивної праці ви­являються в таких аспектах:

— працюючи поруч із дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності;

— виготовляючи продукцію власними руками, шко­ляр відчуває, що він на щось здатний, у нього з'являється впевненість у собі, а добре зроблена річ приносить естети­чне задоволення;

— плата за роботу переконує учня в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать ощадливості, раціональної організації власного життя, сприяють фор­муванню вміння співвідносити задоволення потреб із реальними можливостями;

— продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дис­циплінованість, відповідальність, ініціативність, точність і старанність.

Суспільна корисна праця учнів пов'язана зі збиранням макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, участю в ремонті шкільних приміщень, наданням допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку тощо. Виховна цін­ність суспільне корисної праці полягає в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє їх почуття обов'язку перед іншими людьми.

Побутове обслуговування в школі передбачає підтри­мання учнями порядку і чистоти в класах, шкільних май­стернях, місцях відпочинку, на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й на­вчальне обладнання, у них розвивається дбайливе став-

лення до створеного. Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, приготуванні їжі та ін.). Одна з форм такої праці — чер­гування учнів у класі та в школі, виконання різних орга­нізаторських функцій у класному і загальношкільному колективі.

Відповідно до вимог Державного стандарту, замість традиційного «Трудового навчання» розпочато створення принципово нового навчального предмета технокультур-ного спрямування для 5—9 класів загальноосвітньої шко­ли. Його метою є забезпечення учням можливостей для оволодіння знаннями про способи і засоби перетворення навколишньої дійсності, використання в практичній дія­льності знань, здобутих під час вивчення загальноосвітніх предметів. Важливість цього предмета обумовлена тим, що перетворювальна діяльність людини пронизує весь її життєвий простір: побут, розваги, навчання, виробничу сферу, управління. Вона визначає місце людини в природі й суспільстві, межі її втручання у природні процеси. Центральне місце в знаннях про перетворювальну діяль­ність повинна зайняти техніка, яка забезпечує взаємозв'я­зок усіх видів культури (трудової, правової, моральної, ху­дожньої тощо).

Оновлений зміст трудового навчання буде особистісно орієнтований. Свідченням цього є назви змістових ліній Державного стандарту: людина в технічному середовищі; технологічна діяльність людини; соціально-професійне орієнтування людини на ринку праці; графічна культура людини; людина й інформаційна діяльність; проектна ді­яльність людини у сфері матеріальної культури.

Професійна орієнтація. Органічною частиною вихов­ної роботи, важливим етапом психологічної та практич­ної підготовки учнів до трудової діяльності є їх правиль­на професійна орієнтація.

Професійна орієнтація — система організації та проведення на­вчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необ­хідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізува­ти вимоги різних професій до психологічної структури особисто­сті, з також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Профорієнтація покликана вирішувати такі завдання: — ознайомлювати учнів з різними видами професій та вимогами до їх носіїв;

— виховувати в молоді спрямованість на самопізнан­ня і власну активність як основу професійного самови­значення;

— формувати вміння зіставляти свої здібності з ви­могами, необхідними для набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння про­фесією;

— розвивати професійно значущі якості особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компо­нентів, як професійне інформування, професійна діагнос­тика, професійне консультування, професійний відбір, про­фесійна адаптація.

Професійне інформування — система виховної робо­ти, що передбачає ознайомлення учнів із різними профе­сіями; зі змістом трудової діяльності в кожній із них; із вимогами, які ці професії висувають до людини, а також із тим, де ними можна оволодіти. Завдяки професійному інформуванню учні займають активну профорієнтаційну позицію, що відповідає суб'єктивним та об'єктивним умовам вільного, свідомого професійного самовизначен­ня особистості.

Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійне консультування — надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів про­фесійного самовизначення. Воно передбачає також на­вчання учнів прийомам оцінювання власних якостей, щоб установити свою фахову відповідність. Педагоги консуль­тують і батьків учнів, щоб вони змогли надати дітям до­помогу в обранні майбутньої професії.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкрет­ної професії на основі виявлення й оцінки його загаль­них і спеціальних здібностей, інтересів, потреб і об'єктив­них умов професійної підготовки й працевлаштування. Професійний відбір також здійснюють навчальні заклади, до яких вступають випускники, або установи, які прийма­ють їх на роботу.

Професійна адаптація — процес пристосування лю­дини до професійної діяльності, її умов, досягнення ба­жаної продуктивності праці й відповідності між профе­сійними намірами, інтересами, якостями особистості та

вимогами до діяльності. Здійснюється тоді, коли люди­на уже обрала професію і перебуває на стадії оволодін­ня нею.

Під час орієнтації учнів на конкретний фах слід запо­бігати таким можливим помилкам:

— поділу професій на «престижні» й «непрестижні»;

— ототожненню навчального предмета з професією;

— перенесенню ставлення до людини — представника професії — на саму професію;

— невдалому вибору професії під чиїмось впливом;

— застарілим уявленням про характер праці у сфері матеріального виробництва.

У професійному орієнтуванні використовують різно­манітні форми: екскурсії на виробництво, зустрічі з фахі­вцями, вечори-диспути, конференції, факультативи. Важ­ливо при цьому знати і враховувати як індивідуальні на­хили, здібності учнів, так і потреби суспільства.

Успішність професійного самовизначення старшо­класників значною мірою залежить від сформованості в них ціннісних орієнтацій, ідеалів у певній професійній галузі. Згідно з методикою визначення професійних іде­алів, яка ґрунтується на принципах пізнавальної і твор­чої самореалізації особистості, кожен учень протягом року обирає власний ідеал творчої самореалізації, готує міні-урок для однокласників. Під час проведення уроку він повинен:

1. Визначити, про яку сферу професійної діяльності йти­меться.

2. Пояснити зв'язок своїх інтересів з ідеалом професі­онала: чому обрана саме ця особистість, чим вона здаєть­ся привабливою, близькою.

3. Стисло розповісти про найцікавіші події із життя обраного професіонала.

4. Акцентувати увагу на тому, як ця творча особис­тість прийшла до свого винаходу, написання твору, досяг­ла успіху у своїй діяльності тощо.

5. Продемонструвати найбільш вражаючий фрагмент твору або винаходу (поставити музичний запис, накреслити на дошці схему пристрою, продемонструвати репродукцію картини тощо).

6. Дати творче завдання для всіх учнів класу (провес­ти гру, відгадати загадку, таємницю, кросворд тощо).

7. Відповісти на поставлені учнями запитання.

8. Отримати оцінку.

Оцінка за підготовлений та проведений урок виставля­ється учнями і вчителем спільно. Вона має враховувати відповідність обраної учнем особистості професійній орієн­тації, рівень підготовленості матеріалу, вміння донести матеріал до слухачів, цікавість творчих завдань, запитань тощо.

Методика визначення професійних ідеалів активізує мотиваційні, інформаційно-пізнавальні, цілеутворюючі, операційно-результативні та емоційно-почуттєві компоне­нти діяльнісного виміру особистості.

В умовах вищого навчального закладу трудове вихо­вання покликане поєднуватися з професійним вихо­ванням, метою якого є формування у студентів поваги до обраної професії, вироблення необхідних для неї рис, умінь і навичок, розвиток творчого потенціалу майбут­нього фахівця.

Умови ефективності трудового виховання. Для того щоб праця стала ефективним засобом трудового вихо­вання, вона повинна бути педагогічне доцільно організо­ваною. Про педагогічну доцільність трудового виховання свідчать такі чинники:

— цілеспрямованість: вихованці мають розуміти мету роботи, що їм належить виконати, знати, якими будуть її результати;

— зв'язок із навчальною діяльністю;

— усвідомлення того, що виховна ефективність праці зростає за умови, коли вихованці є її організаторами, а не лише виконавцями;

— доступність конкретних заходів. Ускладнюватися за методами виконання і збільшуватися за обсягом вони можуть з набуттям школярами (студентами) трудового досвіду, адже непосильна праця породжує невпевненість у власних силах, небажання виконувати її;

— ґрунтування на наукових засадах (порядок на робо­чому місці, ефективне використання робочого часу, раціо­нальних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо);

— колективний характер. За такої умови формуються товариські взаємини, дух співробітництва, взаємодопомо­ги, здатність до спільних трудових зусиль;

— орієнтація на формування в молоді любові до праці, стимулювання відчуття радості від неї.

Про ефективність трудового виховання свідчать сфор-мованість у молодої людини потреби у праці, відчуття нею радості від праці, усвідомлення її доцільності як найваж­ливішого засобу реалізації своїх знань, умінь, людської сутності.