Естетичне виховання

Всебічно розвинена особистість є надзвичайно чутли­вою до краси, гармонії, благородства. І своєю діяльністю вона прагне утверджувати їх. Саме на формуванні таких якостей особистості зосереджене естетичне виховання.

Естетичне виховання — формування в особистості здатності сприй­мати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.

Спрямоване воно на формування в людини гумані­стичних якостей, здатності відчувати і розуміти красу, жити за її законами.

Завдання і зміст естетичного виховання. Естетичне виховання покликане ознайомити людину із загальними закономірностями художнього освоєння дійсності, сутніс­тю і формами відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, роллю мистецтва в розвитку суспільства.

Серед найголовніших завдань естетичного виховання виокремлюють:

— формування естетичних понять, поглядів, переко­нань, здатностей розуміти прекрасне, правильно естетично оцінювати факти, явища, процеси;

— виховання естетичних почуттів, уміння отримувати насолоду від сприймання прекрасного в навколишній дій­сності та мистецтві;

— формування потреби і здатності створювати пре­красне в житті та мистецтві на основі розвитку власних творчих здібностей, опанування знань і практичних умінь у певному виді мистецтва.

У естетичному вихованні молоді використовують різ­ні джерела прекрасного: образотворче мистецтво, музику, літературу, театр, кіно, архітектуру тощо. Так, під час сприйняття картини або скульптури дитина не лише пізнає світ, а й фантазує, формує, «домальовує» подумки зображене, бачить на картині події, образи, характери. Чі­льне місце посідає також музика, яка, відображаючи дійс­ність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, її поведінку. Важли­вим джерелом є й художня література. Головним вираз­ником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушин-ського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розу­мом. Тому література — важливий засіб розвитку інтеле­кту учнів. Цінність театру, кіно, телебачення, естради, цир­ку як засобів естетичного виховання у тому, що вони поєднують у собі елементи багатьох видів мистецтва: лі­тератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю. Пови­нна стати предметом обговорення з естетичних позицій і діяльність школярів: гідні вчинки учнів, їх успіхи в на­вчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльнос­ті. Учитель має показати дитині красу природи в розмаї­тті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ. Предметом захоплення повинні стати також геро­їчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість. Важливим за­собом естетичного виховання може слугувати дизайн шкільних приміщень, оформлення класу.

Особливим фактором естетичного виховання є при­рода. Як зауважував В. Сухомлинський, розглядаючи квітку чи окрему пелюстку, крильце метелика чи пуши­нку тополі, дитина не повинна забувати глобальну істи­ну: природа — це єдине ціле, якому притаманна гармо­нія взаємозв'язків і залежностей, яке є джерелом і суттю життя.

Естетичне виховання зорієнтоване на формування ес­тетичної свідомості та естетичної поведінки особистості.

Естетична свідомість — одна з форм суспільної сві­домості, що реалізується через художньо-емоційне освоєн­ня дійсності у формі естетичних почуттів, переживань, оцінок, смаків, ідеалів.

Естетичні почуття є особливими почуттями насоло­ди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне у навко­лишній дійсності та творах мистецтва.

Естетичний смак є здатністю людини правильно оці­нити прекрасне, відрізняти прекрасне від потворного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрас­не в абсолютному його вираженні.

Естетична свідомість, естетичні почуття, смаки, ідеали, переживання тощо, взаємодіючи між собою, зумовлюють естетичну поведінку, яка є втіленням прекрасного у кон­кретних вчинках людини.

Умови ефективності естетичного виховання. Ефек­тивність естетичного виховання молоді визначають такі чинники:

— створення в навчальному закладі естетично приваб­ливої обстановки (оформлення навчальних кабінетів, аудиторій, місць відпочинку);

— звернення у виховній роботі з молоддю до народних традицій і обрядів;

— висока естетична культура різноманітних виховних заходів;

— широке залучення учнів та студентів до гуртків художньої самодіяльності, участі їх у конкурсах та олімпіа­дах естетичного напряму;

— висока естетична культура вихователів і вихован­ців у зовнішньому вигляді й у стосунках.

Ефективність естетичного виховання забезпечуєть­ся також взаємодією закладів освіти, культури, сім'ї, за­собів масової інформації, культурними традиціями со­ціуму тощо.

Фізичне виховання

Однією з найважливіших передумов гармонійності, по­вноцінного життя, самореалізації особистості є її здоро­в'я. Недаремно досі не втратило своєї значущості давнє латинське прислів'я «Здоровий дух у здоровому тілі». Са-

ме на формування здорової, фізично повноцінної особис­тості спрямоване фізичне виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення здоров'я та загартовування організму, гармонійний розвиток функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Реалізується фізичне виховання в єдності з розумо­вим, моральним, трудовим, естетичним вихованням.

Завдання і зміст фізичного виховання. Фізичне вихо­вання має своєю метою зміцнення здоров'я і загартовування організму молодої людини, сприяння фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Конкретно фізичне вихован­ня спрямоване на формування, вдосконалення рухових яко­стей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості, спритності), стійкого інтересу до систематичних занять фізичними впра­вами, прищеплення гігієнічних навичок.

Шкільна програма з фізичного виховання визначає його зміст:

— теоретичні відомості із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, необхідні для самостійних занять фізич­ними вправами;

— гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізи­чному розвитку учнів;

— легка атлетика;

— рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кміт­ливості, спритності, швидкості дій, виховання колективіз­му, дисциплінованості;

— спортивні ігри;

— лижна підготовка;

— кросова і ковзанярська підготовка;

— плавання.

У фізичному вихованні використовують фізичні, при­родні та гігієнічні чинники.

До фізичних відносять спеціально організовані й сві­домо виконувані рухові дії (гімнастику, ігри, туризм). Останнім часом набули популярності різні системи єди-ноборств — як українські, коріння яких сягає козацької доби, так і східні.

Природні чинники — це сонце, повітря, вода, що поси­люють оздоровчий вплив фізичних вправ на учнів.

До гігієнічних чинників належать гігієнічне забезпе­чення фізкультурних занять, раціональний режим навча­льної праці, відпочинку, харчування, сну та ін.

Умови ефективності фізичного виховання. За дани­ми епідеміологічних досліджень 1998 p., здоровими мо-

жна вважати лише 27 % дітей дошкільного віку. Усього 65 % дітей і 60 % підлітків фізично гармонійно розвине­ні. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших кла­сів за станом здоров'я має ускладнення щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини є непридатними або частково придатними до військової служби. Тому нині слід докорінно змінити усталені по­гляди на фізкультуру, фізичний стан людини, красу люд­ського тіла як на щось другорядне, меншовартісне. Учи­тель власним прикладом повинен демонструвати важ­ливість фізкультури, здорового способу життя, доводити свою прихильність до спорту, жити ним. Конче необхід­но розвантажити навчальні програми. Йдеться про знач­не скорочення інформативного навчання з таким розра­хунком, щоб загальна кількість навчальних предметів становила 4—7 у початкових класах і 10—12 у старших, як це характерно для європейських шкіл. Робочий тиж­день у цьому разі не перевищуватиме 24 — ЗО годин, включаючи виконання домашніх завдань. За цих умов може бути збільшено час на заняття фізичною культу­рою. Необхідно відмовитися від традиційних форм і ре­жиму діяльності на уроці. Адже постійне сидіння за пар­тою дуже шкідливе для здоров'я дитини.

Потрібен також перегляд концепцій і методики викла­дання фізкультури в школі. Слід подумати, чи варто фізку­льтуру взагалі вважати навчальним предметом в академіч­ному сенсі. Це — форма активного відпочинку, вона має працювати на здоров'я, виховання і задоволення фізіологіч­них потреб людини.

Педагогічно продумана система фізичного виховання в шкільному житті сприятиме як оздоровленню підрос­таючих поколінь, так і комплексному підходу до здійс­нення морального, трудового й естетичного виховання.

Пильної уваги вимагає фізичне виховання студентів. До­слідження свідчать, що їх рухова активність триває прибли­зно 15 хв. на день, хоча гігієнічна норма — 2 год.

Фізкультурно-спортивна робота у вузі має відповідати індивідуальним і колективним запитам студентів і, крім традиційних, повинна передбачати нові форми (йога, аеро­біка, ушу, шейпінг та ін.), застосування на заняттях техні­чних засобів і тренувального обладнання, використання музичного супроводу, кінофільмів тощо.

Прилученню учнів до фізкультури і спорту сприяють запровадження у школах уроку футболу, організаційна

робота в цьому напрямі Федерації футболу України (ФФУ) та Міністерства освіти і науки України.

Зміст кожного напряму виховання реалізується пе­редусім у процесі розкриття змісту навчальних пред­метів. Особливу роль при цьому відіграють дисципліни, що за змістом є ідентичними певному напряму вихо­вання: курс «Основи держави і права» — правовому вихованню, «Основи економічних знань» — економіч­ному, трудове навчання — трудовому, фізкультура — фізичному, уроки музики і співів, літератури — естети­чному вихованню.

Великі можливості для різнобічного виховання має по-закласна та позааудиторна виховна робота (гуртки, об'єд­нання, вечори тощо). Підбираючи форми і методи вихов­ної роботи, педагоги мають враховувати вікові та індиві­дуальні особливості молодих людей, їх інтереси, здібності. Залучення їх до різних видів діяльності певного напряму виховної роботи дає змогу формувати в них практичні уміння в конкретній галузі.