Література

Баранов С. В. ПринципьІ обучения. — М., 1975.

Дидактика современной школьї/ Под ред. В. А. Онищука. — К., 1987.

Загвязинский В. Й. Дидактика вьісшей школьї. — Челябинск, 1990.

Коротяєв Б. І. Методи навчально-пізнавальної діяльності учнів. — К., 1991.

Маркова А. К. Формирование мотивации учення в школьном воз-расте. — М., 1983.

Подласьій Й. П. Исследование закономерностей дидактического процесса. — К., 1991.

Слепкань 3. П. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К., 2000,

2.4. Методи, форми і засоби навчання

Педагогічна майстерність передбачає оволодіння різно­манітними методами, формами, засобами навчання, за допомогою яких на кожному рівні реалізується зміст освіти.

Особливості основних груп методів навчання

Розвиток пізнавальних здібностей учнів, здобуття ни­ми знань, умінь і навичок, використання їх на практиці залежать від оптимального застосування методів навчан­ня, що зумовлено передусім цілями (специфікою) змісту навчання, віковими особливостями учнів.

Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, вихован­ня і розвитку в процесі навчання.

З поняттям «метод навчання» тісно пов'язане понят­тя «прийом навчання», яке означає «деталь методу» і є частковим поняттям щодо поняття «метод».

Методи навчання класифікують залежно від того, як за їх допомогою вирішують дидактичні завдання. У дида­ктиці існують різні підходи до класифікації методів навчання.

Один із найпослідовніших і найзручніших належить відомому досліднику в галузі дидактики Юрію Бабансько-му, який виділяє методи організації та здійснення навчаль­но-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і моти­вації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.

Методи організації та здійснення навчально-пізнава­льної діяльності. Вони охоплюють сукупність методів нав­чання, спрямованих на передавання і засвоєння учнями, студентами знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

1. Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь, інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником.

Пояснення. З їх допомогою розкривають зміст фактів і явищ, законів, правил, понять, підводять до розуміння складних питань, до висновків і узагальнень, які не під

силу учням, студентам. Пояснення часом супроводжують різними засобами унаочнення, спостереженнями, досліда­ми. Наприклад, учитель робить відповідні записи на дошці, демонструє моделі, рисунки тощо. Метод пояснення вико­ристовують переважно під час викладання нового матеріа­лу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчи­тель бачить, що учні чогось не зрозуміли. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логічності, чіткості мовлен­ня, образності мови.

Розповідь. Як метод навчання вона є монологічною формою передавання знань. Застосовують його за необ­хідності викласти навчальний матеріал системно, послі­довно. Правильно побудована розповідь передбачає точ­ний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів.

Розповідь буває художньою, науково-популярною, опи­совою. Художня розповідь — це розповідь про факти, вчинки дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, створення мистецьких шедеврів та ін.). Науково-популярна розповідь передбачає теоретичний аналіз певних явищ. Описова розповідь є послідовним викладенням ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичної пам'ятки, музею-садиби тощо).

Кожна розповідь повинна забезпечувати виховну спря­мованість навчання. Учитель має оперувати тільки досто­вірними науковими фактами, виділяти головну думку, го­ворити доступно й емоційно. Обов'язковою вимогою є та­кож складання плану.

Інструктаж. Полягає він в ознайомленні учнів зі способами виконання завдань, операцій, використання ін­струментів, приладів і матеріалів, з правилами організації робочого місця, дотримання техніки безпеки.

За змістом інструктаж може бути вступним, поточ­ним і заключним.

Вступний інструктаж здійснюють перед початком самостійної роботи учнів. Він передбачає повідомлення учням змісту, ознайомлення їх з методикою виконання та прогнозування результатів. Поточний інструктаж проводять під час самостійної роботи і полягає він у на­данні допомоги учням, у яких виникли труднощі. Під час заключного інструктажу вчитель аналізує результати са­мостійної роботи, демонструє кращі роботи учнів, вистав­ляє оцінки, визначає нові завдання.

Лекція. Особливістю її є усний виклад великого за обсягом, складного за логікою навчального матеріалу, її

практикують у старших класах школи І вищих навчаль­них закладах. Передусім вона передбачає ознайомлення з планом заняття, що допомагає аудиторії слідкувати за думкою лектора. Важливо, щоб школярі (студенти) зано­товували зміст лекції, виділяли в ній головне. Успішне читання лекції потребує належної підготовки: складання плану, добирання матеріалу, який розкриває зміст теми, наочного матеріалу, а також відповідних технічних при­строїв тощо. Викладачу важливо вміти підтримувати ува­гу учнів, студентів під час лекції. Для цього використову­ють незвичайний початок лекції, проблемний виклад ма­теріалу, цікаві приклади-ілюстрації тез, а також наочність, технічні засоби навчання та ін.

Навчальні лекції за своїм дидактичним призначен-ням можуть бути вступними, тематичними, оглядовими, заключними. Вступна лекція покликана дати загальне уявлення про завдання і зміст навчальної дисципліни, розкрити структуру й логіку конкретної галузі науки, техніки, сфери культури, взаємозв'язок з іншими дисцип­лінами, викликати в учнів інтерес до навчального предме­та. Тематична лекція завше присвячена певній темі курсу. Оглядову лекцію читають учням чи студентам пе­ред випускними іспитами, абітурієнтам — перед вступ­ними іспитами. У заключній лекції підсумовують вивче­ний матеріал з певного навчального предмета, виділяючи вузлові питання і зосереджуючи увагу на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання. За­ключна лекція мусить стимулювати інтерес до глибшого опанування предмета та визначити методику подальшої самостійної роботи.

Найпоширенішим різновидом лекції є інформаційна, яка передбачає передавання слухачам певного обсягу ін­формації з певної навчальної дисципліни шляхом послі­довного розкриття наукових фактів, явищ, процесів. При цьому вони є простими споживачами готової навчальної інформації. Однак розвиток вітчизняної освітньої систе­ми, її гуманізація, тенденція до реалізації творчих здібно­стей кожного індивіда зумовили появу нових видів лекцій — проблемної, лекції-візуалізації, лекції вдвох, лекції із заздалегідь запланованими помилками, лекції-прес-конференції.

Проблемна лекція передбачає засвоєння нової інфор­мації шляхом її «відкриття». Завдання лектора — ство­ривши проблемну ситуацію, спонукати студентів до по­шуків вирішення проблеми, крок за кроком підводячи їх

до наміченої мети. Для цього новий теоретичний матері­ал подають у формі проблемного завдання, в умовах якого є суперечності, що вимагають вирішення. У процесі їх ви­рішення студенти, співпрацюючи з викладачем, здобува­ють нові знання. За допомогою проблемної лекції розви­ваються теоретичне мислення, пізнавальний інтерес до предмета, професійна мотивація.

Лекція-візуалізація (лат. visualis — зоровий) виник­ла внаслідок пошуку нових можливостей для реаліза­ції принципу наочності. Вона передбачає демонстрацію явищ і процесів у зручній для зорового сприйняття формі. Однак викладач повинен використати такі де­монстраційні матеріали, такі форми наочності, які б не тільки доповнювали словесну інформацію, а й самі вис­тупали б змістовними повідомленнями. Підготовка до цієї лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні її змісту або частин у візуальну форму для подання сту­дентам через технічні засоби. Читання такої лекції зводиться до вільного, розгорнутого коментування під­готовлених матеріалів. При цьому важливо визначити візуальну логіку, ритм викладання матеріалу, його до­зування і стиль спілкування з аудиторією.

Лекція вдвох передбачає проблемний виклад матеріа­лу в діалозі двох викладачів, що моделює реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома до­слідниками (наприклад, представниками двох різних нау­кових шкіл, теоретиком і практиком та ін.). Наявність двох джерел інформації спонукає студентів порівнювати різні точки зору, робити вибір, приєднуватися до однієї з них, формулювати власні погляди.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками ви­магає вкраплення у її текст певної кількості наперед піді­браних помилок змістового, методичного, поведінкового характеру. Під час читання лекції на них акцентують. Завдання студентів полягає в тому, щоб виявити їх у про­цесі слухання лекції та зафіксувати в конспектах. Обго­ворюють виявлені помилки наприкінці заняття. Така ле­кція одночасно виконує освітню, стимулювальну, контро­льну, коригуючу та діагностичну функції.

Лекцію-прес-конференцію будують на основі отрима­них від студентів запитань. Назвавши тему лекції, викла­дач просить студентів письмово сформулювати запитання з певної теми, які він сортує за змістом. Відповіді на них він дає у формі зв'язного тексту лекції. Наприкінці за­няття викладач аналізує запитання студентів.

Різноманітні види лекцій можуть успішно доповню­вати традиційну інформаційну лекцію, їх використову­ють на одному чи кількох заняттях або як елемент тради­ційної лекції. Нові види лекції застосовують також у за­гальноосвітній школі.

Бесіда. Вона є методом навчання, при якому вчитель за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, сту­дентів до відтворення набутих раніше знань, самостійних висновків й узагальнень на основі засвоєного матеріалу.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють такі види бесід:

— вступна бесіда: проводять її під час підготовки до лабораторних занять, екскурсій, вивчення нового матеріалу;

— бесіда-повідомлення (базується переважно на спо­стереженнях, організованих учителем на уроках за допо­могою наочних посібників, записів на дошці, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів);

— бесіда-повторення (використовують для закріплен­ня навчального матеріалу);

— контрольна бесіда: вдаються до неї для перевірки засвоєних знань.

За характером діяльності учнів (студентів) бесіда буває:

— репродуктивна (спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу);

— евристична, або сократівська (викладач своїми за­питаннями скеровує учнів, студентів на формування но­вих понять, висновків, правил, використовуючи набуті ними знання, спостереження);

— катехізисна (полягає у відтворенні тверджень, що потребують дослівного запам'ятовування).

Ефективність будь-якого виду бесіди залежить від правильного формулювання запитань, кожне з яких слід ставити перед усім класом, групою. Прізвище учня, сту­дента, які будуть відповідати на запитання, слід назива­ти лише після короткої паузи, яку необхідно надавати для продумування відповіді. Частіше треба звертатися до слабших учнів. Слід також уникати довгих формулю­вань та подвійних запитань, які вносять плутанину у відповіді. Якщо учні, студенти не можуть відповісти на поставлені запитання, використовують навідні запитан­ня. Однак до підказок вдаватися не слід (наприклад, не варто промовляти склади, за якими учень здогадується, про що його питають).

Робота з підручником. Самостійна робота учнів, сту­дентів із друкованим текстом дає змогу глибоко осмис-

лити навчальний матеріал, закріпити його, виявити само­стійність у навчанні.

До найпоширеніших видів такої роботи належать:

— читання тексту з підручника з метою закріплення знань, здобутих на занятті. Розпочинаючи читання, слід пригадати вивчений матеріал, що допоможе глибше про­никнути у зміст прочитаного. Прочитавши текст, необхід­но подумки відтворити основні тези теми;

— відповіді на подані в підручниках після тексту те­ми запитання. Це привчає до уважного читання тексту, допомагає виокремити в ньому головне, встановити при-чинно-наслідкові зв'язки;

— заучування текстів правил, законів, віршів та ін. Якщо якийсь текст великий за обсягом, його доцільно поділити на смислові частини;

— аналіз таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, уміщених у підручнику. Він повинен мати осмислений ха­рактер, оскільки під час аналізу доводиться пов'язувати ілюстрації з текстом підручника, вивченим матеріалом.

Досвідчені вчителі інколи пропонують учням само­стійно опрацювати деякі теми підручника, так добираючи їх, щоб можна було самотужки опанувати матеріал.