- •І спілкуванні
- •Особистості
- •Становлення психології як науки
- •Етапи історичного розвитку психології.
- •Психіка і мозок
- •1.2. Основні напрями, структура і методи психології
- •Основні напрями психології
- •Методи психології
- •Запитання. Завдання
- •1.3. Методологічні аспекти психології
- •Системність у дослідженні людської психіки
- •Теорія і експеримент у психологічній практиці
- •Закони психології
- •Психологічна структура діяльності
- •Освоєння діяльності
- •Основні види діяльності
- •Література
- •2.2. Спілкування
- •Сутність спілкування
- •74 Особистість у діяльності і спілкуванні
- •76 Особистість у діяльності і спілкуванні
- •Спілкування як мiжособистісна взаємодія
- •Спілкування як міжособистісне розуміння
- •Література
- •2.3. Психологія особистості
- •Індивід, особистість, індивідуальність
- •Спрямованість особистості
- •Самосвідомість і я-концепція особистості
- •Класифікація груп
- •У вітчизняній психології цей термін Має ДеЩо інших
- •Міжособистісні стосунки в групах (колективах)
- •Методи вивчення міжособистісних стосунків
- •Лідерство в групах(колективах)
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •3.2. Раціональні форми освоєння дійсності
- •Мислення
- •1. За формою відображення дійсності мислення поділяють на наочно-дійове, наочно-образне й абстрактне, які є послідовними ступенями розвитку мислення людини в філогенезі й онтогенезі.
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •Функції емоцій і почуттів у житті людини
- •Теорії емоцій
- •Фізіологічні основи емоцій
- •Основні емоційні стани
- •Запитання. Завдання
- •4.2. Воля
- •Структура вольової дії
- •Вольові якості особистості
- •Запитання. Завдання
- •Сутність темпераменту
- •Історія розвитку вчення про темперамент
- •Типи вищої нервової діяльності і темперамент
- •Типи вищої нервової діяльності
- •Темперамент і стиль діяльності
- •5.2. Характер
- •Сутність і суспільна зумовленість характеру
- •Структура характеру
- •Типологія характерів
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •5.3. Здібності
- •Знання, навички і вміння як основа для розвитку здібностей
- •Характеристика здібностей і проблема їх вимірювання
- •Види і структура здібностей
- •Задатки і здібності
- •Обдарованість і талант
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •Основи педагогіки
- •Предмет, основні категорії, функції і завдання педагогіки
- •1. Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів.
- •Становлення і розвиток педагогіки
- •Галузі і міжпредметні зв'язки педагогіки
- •Логіка і методи педагогічних досліджень
- •Роль виховання у формуванні особистості. Вирішальну роль у формуванні особистості відіграє процес виховання, що виконує такі функції:
- •Шляхи формування творчої особистості
- •Література
- •1.3. Цілісний педагогічний процес
- •Сутність і структура педагогічного процесу
- •Закономірності і принципи педагогічного процесу
- •Технологія педагогічного процесу
- •Принципи побудови системи освіти в Україні
- •Характеристика основних типів закладів освіти
- •Управління освітою
- •Зв'язок дидактики з іншими науками
- •Актуальні проблеми дидактики на сучасному етапі
- •Державні нормативні документи, що визначають зміст освіти
- •Система контролю за рівнем засвоєння змісту освіти у процесі навчання
- •Вимоги до контролю за рівнем засвоєння змісту освіти.
- •2.3. Процес навчання
- •Сутність і структура процесу навчання
- •Закономірності і принципи навчання
- •Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок.
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •Особливості основних груп методів навчання
- •1. Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь, інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником.
- •2. Наочні методи навчання охоплюють ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
- •3. Практичні методи навчання охоплюють вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, дослідні роботи.
- •Форми організації навчання
- •Засоби навчання
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •2.5. Технології навчання у сучасній школі
- •Нові технології навчання
- •Технологія групової навчальної діяльності школярів.
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •Специфіка, рушійні сили і етапи процесу виховання
- •Результати процесу виховання
- •Основні закономірності виховання
- •Основні принципи виховання
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •Мета і завдання національного виховання
- •Розумове виховання
- •Моральне виховання
- •Умови ефективності морального виховання. Ефективність морального виховання молоді визначають такі чинники:
- •Статеве виховання і підготовка до сімейного життя
- •Правове виховання
- •Антинаркогенне виховання
- •Екологічне виховання
- •Трудове виховання
- •Економічне виховання
- •Естетичне виховання
- •Сучасна зарубіжна педагогіка про мету виховання
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •3.4. Методи і форми виховання
- •Методи виховання
- •Форми організації виховного процесу
- •Запитання. Завдання
- •Література
- •Сім'я — основний осередок виховання дітей і молоді
- •Виховна роль дитячих і юнацьких організацій
- •Виховання дітей і молоді в позашкільних установах
- •Роль церкви у вихованні підростаючого покоління
- •Школа як провідна ланка в системі виховання
- •Запитання. Завдання
Запитання. Завдання
1. Яка відмінність між емоціями і почуттями?
2. Проаналізуйте природу виникнення емоцій із точки зору інформаційної теорії.
3. Яку роль відіграють в емоціях органічні відчуття?
4. У чому проявляється суб'єктивність переживань?
5. Що розкривається в змісті почуттів?
6. Обгрунтуйте відмінності у переживаннях стресу і афекту.
7. Чи можна естетичні почуття відносити до астенічних переживань?
8. Поясніть, у чому проявляється нечіткість поділу вищих почуттів.
9. Про яку якість почуттів йдеться в наведеному уривку з листа юнака до дівчини: «Я не знаю, — пише юнак дівчині, — люблю я тебе чи ненавиджу. Мені здається, що ці почуття в мені дивним чином перемішані» (За М. Д. Левітовим).
Література
Вилюнас В. К. Психология змоциональньїх явлений. — М., 1976.
Додонов Б. Й. Змоция как ценность. — М., 1978.
Загальна психологія/ О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчук та ін. — К., 1999.
Изард К. Змоции человека. — М., 1980.
Никифоров А. С. Змоции в нашей жизни. — М., 1978.
Психологія/ За ред. Ю. Трофімова. — К., 1999.
Рейковский Я. Зкспериментальная психология змоций. — М., 1979.
Селье Г. Стресе без дистресса. — М., 1982.
Симонов П. В. Теория отражения й психофизиология змоций. — М 1970.
Шингаров Г. X. Змоции й чувства как форма отражения действитель-ности. — М., 1971.
4.2. Воля
Для досягнення поставленої мети людина проявляє ініціативу, напружує свої розумові і фізичні сили, долає труднощі, стримує пориви і бажання, які не сприяють успішному досягненню мети. У цих проявах людської поведінки найяскравіше виявляється такий аспект психічного життя, як воля.
Воля і вольові дії людини
Задоволення людських потреб відбувається в діяльності, яка має активний, цілеспрямований і вмотивований характер. Воно реалізується за допомогою дій, породжених різними спонуканнями. Причини активності, маючи різну психологічну природу, реалізуються як потяги, бажання і прагнення. Прагнення — спонукання, що виражається в чуттєвому переживанні потреби. У момент виникнення воно ще не має конкретної предметної визначеності. Людина ніби поривається до чогось, відчуває, що
чогось їй не вистачає. Таке неусвідомлюване нецілеспря-моване прагнення, яке не викликає довільних дій, називають потягом. У процесі усвідомлення об'єкта прагнення, мети прагнення стає бажанням. Сукупність цих спонукань, які набувають характеру мотивів дій, вчинків і форм діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості.
Спонукання до дій у людини розрізняють за змістом і психологічною природою. В одних випадках це може бути негайна імпульсивна реакція на подразник, в інших — повільна поміркована дія після оцінки ситуації.
Види дій людини. Дії людини поділяють на мимовільні й довільні.
Мимовільні дії. їх здійснюють при виникненні не-усвідомлюваних або недостатньо усвідомлюваних спонукань. Вони мають імпульсивний характер і позбавлені будь-якого чіткого плану (наприклад, у стані паніки). За психофізіологічною природою мимовільні дії бувають вроджені й набуті.
До вроджених мимовільних дій відносять різні орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. В їх основі — безумовні рефлекси, які викликаються безумовними подразниками і здіснюються нижчими відділами центральної нервової системи.
До набутих мимовільних дій належать викликані умовними подразниками орієнтувальні, захисні, хапальні реакції та виразні рухи, що відбуваються завдяки діяльності кори головного мозку.
Довільні дії. Зміст і засоби реалізації таких дій підпорядковані свідомим цілям людини. Вони нерозривно пов'язані з відображенням мети та засобів її досягнення і охоплюють прагнення до мети, попереднє уявлення про мету і рухове уявлення.
Довільні дії здійснюються за допомогою саморегуляції, яка передбачає довільний контроль за їх плануванням і виконанням, її структура включає мету, якої хоче досягти людина, а також програму дій, яку вона повинна здійснити для досягнення мети. Саморегуляція передбачає і з'ясування критеріїв успішності дій, зіставлення з ними одержаних результатів дії та прийняття рішення, згідно з яким дію вважають закінченою або її продовжують, коригуючи.
Особливу групу довільних дій утворюють вольові дії.
Вольові дії людини скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов'язані з подоланням труднощів. Вони бувають різними за складністю. Так, індивід, який вперше сів на велосипед, переборює деякі побоювання, по-
в'язані з можливим падінням. Така вольова дія є простою. Складна вольова дія має кілька простих. Складні дії входять у систему організованої вольової діяльності людини, спрямованої на досягнення віддалених цілей. До цієї системи належать також вольові якості. Головною психологічною функцією волі є посилення мотивації і вдосконалення регуляції дій. Цим вольові дії відрізняються від імпульсивних, які відбуваються мимовільно і недостатньо контролюються свідомістю.
Воля та її функції. Виникнувши в процесі трудової діяльності, воля стала особливою формою активності особистості, яка зумовлюється поставленою метою.
Воля — свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності і поведінки, спрямована на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.
За допомогою спонукальної і гальмівної функцій воля дає людині змогу регулювати свої дії і вчинки.
Спонукальна функція волі. Забезпечується вона активністю людини. Активність породжує дію і регулює її перебіг через особливості психічних станів людини, які виникають у момент дії. Спонукання до дій створюють певну впорядковану систему мотивів — від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.
Гальмівна функція волі. Вона реалізується у тісній єдності зі спонукальною, що виявляється в ситуативному стримуванні небажаних виявів емоцій, дій і вчинків, які не відповідають світогляду і моральним переконанням особистості. Без гальмування ніяке регулювання поведінки неможливе.
У своїй єдності спонукальна і гальмівна функції волі, регулюючи діяльність і поведінку, дають людині змогу досягти поставленої мети. Проте лише ці дві функції не вичерпують усього змісту поняття «воля». Вольова діяльність передбачає оцінку ситуації, вибір мети і шляхів її досягнення, прийняття рішення тощо. Вона характеризується станом оптимальної мобілізованності особистості, режимом активності, спрямованої на задоволення потреб, і концентрацією цієї активності в необхідному напрямі.
Проблема свободи волі. Чи вільна людина у своїх бажаннях, рішеннях і діях? У філософії і психології це питання є стрижневим у розв'язанні проблеми свободи волі. Усі можливі точки зору на її вирішення можна об'єднати у дві протилежні течії: індетермінізм і детермінізм.
Індетермінізм (лат. in — не, determinare — визначати). Відносячи волю до суто духовних явищ, у сфері яких ніби не існує причинності, а панує повна свобода, його прибічники вважають, що воля людини, її бажання і дії повністю вільні, нічим не зумовлені й не обмежені.
Детермінізм. Згідно з цією точкою зору всі дії та вчинки людини мають причину. Підходячи до цієї проблеми спрощено і механістичне, детерміністи заперечували існування будь-якої свободи волі. На їх думку, об'єктивні закони розвитку природи і суспільства позбавляють індивіда можливості самостійно визначати свої дії і змінювати обставини. А отже, людина не може і не повинна відповідати за свої дії та вчинки.
Представники обох течій помиляються в тому, що вони протиставляють свободу і причинну зумовленість волі.
Насправді закони розвитку природи і суспільства, накладаючи певні обмеження, водночас створюють певні умови для вільної діяльності людини. Чим глибше людина пізнає закономірності світу, чим багатший її досвід, тим вільніша вона у своїх бажаннях, рішеннях і діях.
Водночас люди по-різному усвідомлюють міру своєї свободи волі, що виявляється у їх різних локусах контролю. Одні з них схильні шукати причини негативних наслідків своїх дій у зовнішніх обставинах, а інші — у внутрішніх перешкодах.
Локус контролю. Вольове регулювання поведінки неможливе без врахування її умов, адже вольовий акт людина здійснює як особистість, відповідальна за всі його наслідки. Хоча поведінка завжди спрямована на досягнення мети, кінцеві результати діяльності інколи не відповідають сподіванням. На основі досліджень встановлено, що люди різняться між собою залежно від того, кому вони схильні приписувати відповідальність за власні дії.
Для диференціювання різних способів покладання відповідальності американський психолог Джуліан Рот-тер (1916—1995) обґрунтував поняття «локус контролю».
Локус контролю (лат. locus — місце) — індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням (інтернальний локус контролю).
Роттер довів, що локус контролю є стійкою властивістю особистості, яка формується в процесі її соціалізації. Люди, схильні приписувати причини своїх дій і вчинків зовнішнім факторам, мають зовнішній (екстернальний)
локус контролю. Вони завжди шукають причини своїх невдач у зовнішніх обставинах. Так, студент, який не склав екзамен, пояснює це відсутністю часу для підготовки, складністю предмета тощо. Дослідники встановили, що схильність до зовнішньої локалізації контролю пов'язана з такими рисами особистості, як неврівноваженість, невпевненість у своїх силах, тривожність, підозрілість, конформність, агресивність та ін.
Якщо людина покладає на себе відповідальність за власні дії і причини їх бачить в особливостях своєї уваги, мислення, здібностей, внутрішніх переживань, то вона має внутрішній (інтернальний) локус контролю. Індивідам такого типу властиві впевненість у собі, наполегливість і послідовність у досягненні поставлених цілей, схильність до самоаналізу, врівноваженість, товариськість, доброзичливість і незалежність.
Воля і ризик. Не всяке бажання спонукає до практичних дій, спрямованих на досягнення усвідомленої мети. Воно може обмежитися лише уявленням про мету і шлях її досягнення. В окремих випадках бажання зразу не викликає активності через невизначеність результату і можливих несприятливих наслідків у разі неуспіху. Перед людиною виникає ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш приємним, але надійнішим, і приємнішим, але не таким надійним (результат якого невизна-чений, із можливими небажаними наслідками).
Надання суб'єктом активної переваги небезпечному варіанту порівняно з безпечним позначається поняттям «ризик». Поведінка людини в ситуації ризику є одним із найхарактерніших проявів волі.
ризик — активна дія, спрямована на привабливу ціль, досягнення якої пов'язано з елементами небезпеки.
Існує дві причини ризикової поведінки, які передбачають використання волі як необхідної умови для ризику. Перша пов'язана з розрахунком на виграш, очікувана величина якого за умови успіху переважає рівень покарання. Це ситуативний ризик. Тут мотивація успіху сильніша за мотивацію уникнення невдачі. Якщо ж мотивація уникнення невдачі сильніша від мотивації успіху, то для прийняття рішення про ризикову поведінку потрібна велика сила волі.
Ризик буває також виправданим і невиправданим. У випадку виправданого ризику людина при прийнятті вольового рішення намагається розумно врахувати всі «за» і «проти», зважаючи, що остаточний результат може за-
лежати і від випадку, і від її можливостей. Причиною невиправданого ризику є бажання людини пережити гострі відчуття. Це ризик заради ризику. Його наявність у певних людей встановлено експериментально.