Технологія педагогічного процесу

Технологічний процес є певною системою технологіч­них одиниць, зорієнтованих на конкретний педагогічний результат, наприклад методика виховної роботи класного керівника. Педагогами-новаторами розроблено такі тех­нології: оптимізація організації навчального процесу на заняттях (Юрій Бабанський); опорні листки (Віктор Ша-талов); коментоване управління навчальним процесом (Софія Лисенкова) та ін.

Педагогічна технологія (гр. techne — майстерність І logos — слово, вчення) — сукупність психолого-педагогічних настанов, які визнача­ють спеціальний підхід і поєднання форм, методів, способів, прийо­мів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).

Завданнями педагогічної технології є:

— досягнення глибини і міцності знань, закріплення умінь та навичок з різних галузей діяльності;

— формування і закріплення соціальне цінних форм поведінки;

— научіння дій з технологічним інструментарієм, тоб­то формування здатності засвоювати і користуватися в на­вчально-пізнавальній діяльності технологічними схемами, графіками, картами, алгоритмами та будувати власні;

— розвиток технологічного мислення, вміння само­стійно планувати, алгоритмізувати, стандартизувати свою освітню діяльність;

— виховання звички чітко дотримуватися вимог тех­нологічної дисципліни на навчальних заняттях і в про­цесі виконання суспільно корисної праці.

Особливості педагогічної технології. Педагогічній технології і технологічним процесам властиві певні особ­ливості. Передусім окремі технологічні процеси мають різний розвиваючий потенціал. Одні з них розвивають увагу, ретельність, здатність діяти механічно, тільки за за­даною послідовністю основних елементів програми, що обмежує творчість, виховує сліпий послух. Інші технології спонукають до активної мисленнєвої роботи і розвивають творчу особистість.

Важливою особливістю педагогічної технології є тех­нологічність змісту навчання і виховання, його здатність піддаватися кодуванню, не втрачаючи при цьому своїх на­вчально-виховних можливостей. Один матеріал легко кодується, при розкодуванні не деформується й усвідом­люється як цілісність (математичні формули, способи роз­в'язування типових задач). Інший при кодуванні втрачає свої навчально-виховні можливості (філософський, худо­жній, історичний), тому обмеження процесу вивчення лі­тератури, історії, мистецтва суто технологічними підхода­ми призводить до бездумного зубріння, формалізму в знаннях, збіднює їх виховні можливості.

Розроблення педагогічної технології мусить передба­чати доцільність включення до педагогічного процесу ко­жної технологічної ланки, ланцюжка, системи. При цьо­му слід мати на увазі, що ніяка технологія не може замі­нити живого слова, емоційного спілкування.

Кожна технологічна ланка, ланцюжок, система досягає високої ефективності тільки за умови, що вона психоло­гічно обґрунтована і має практичні виходи. Так, техноло­гічні засоби, пов'язані з наочністю, мають ґрунтуватися на особливостях дитячого образного мислення, в основі ін­ших — опора на психологічні закони запам'ятовування за подібністю, за асоціаціями, за силою емоційного збу­дження. Немає жодної педагогічної технологічної систе­ми, в основі якої не було б психологічних законів.

Розроблення і застосування будь-якої педагогічної технології вимагає творчої активності педагогів і учнів (студентів). Вони беруть творчу участь у розробленні тех­нологічного інструментарію (складання технологічних опорних схем, карт), в організації технологічних форм ви­ховання і навчання. Активність педагога виявляється та­кож у тому, що він, добре знаючи індивідуальні психоло-

гічні особливості своїх учнів, вносить відповідні коректи­ви в розгортання технологічного процесу, організовує вза­ємні консультації, взаємоперевірку і взаємооцінку.

Педагогічні технології не забезпечують однаково ви­сокий результат успішності та вихованості всіх учнів (студентів). Тому вони вимагають постійного вдоскона­лення, щоб досягти позитивних результатів у якомога ширшої аудиторії.

Результат педагогічної технології великою мірою ви­значається рівнем майстерності педагога, ступенем загаль­ного розвитку, настроєм кожної дитини, загальним психо­логічним кліматом у колективі, матеріально-технічним оснащенням. Такі основні особливості будь-якої педагогіч­ної технології.

Класифікація технологічних одиниць. Усі технологіч­ні явища в педагогіці умовно поділяють на: крупні тех­нологічні структури, технологічні мікроструктури, мето-дико-технологічні системні формоутворення, технологічні прийоми, технологічні ланки, методико-технологічні лан­цюжки, технологізовані форми обліку результатів роботи, технологічні засоби.

До крупних технологічних структур належать: структура цілісного педагогічного процесу; послідовно реалізовані структурні блоки організації колективу; структурні ланки організації дитячої продуктивної пра­ці. Порушення технологічної дисципліни у педагогічній практиці призводить до того, що не дотримується обо­в'язкова послідовність реалізації всіх елементів навча­льно-виховного процесу. Так, за наявності цілей, змісту, форм роботи нерідко забувають про діагностику, зворот­ний зв'язок і корекцію, що робить педагогічний процес некерованим.

Технологічні мікроструктури виникають у різнома­нітних організаційних формах педагогічної діяльності, у методах педагогічної взаємодії. Так, технологічна мікро­структура виявляється в різних типах уроків і є організа­ційним каркасом роботи. Вона визначає русло, що забез­печує рух до навчальної мети. Вимагають структуруван-ня і форми виховної роботи: класні години, секційні заняття, гуртки.

Методико-технологічні системні формоутворення з'явились у передовій і новаторській педагогічній прак­тиці. Ефективність навчально-виховного процесу зростає завдяки переходу педагогів від застосування розрізнених, ізольованих форм до використання сукупності методико-

технологічних формоутворень, які включають дітей у систему активної діяльності, спілкування. Так, для ви­вчення теми з біології можна вдатися до такого систем­ного формоутворення: екскурсія в природу — практич­ні бригадні заняття — урок — узагальнююча лекція.

Технологічний прийом є компактним, частковим спо­собом вирішення конкретної педагогічної або навчаль­ної проблеми. Прийом завжди входить до складу певної технологічної системи навчання або виховання. Прикла­дами педагогічного технологічного прийому є опорна сиг­нальна схема, конспект, гра, драматизація, а також ситуа­ції з використанням діаграм, карт, графіків, записів тощо. Так, під час вивчення математики, фізики, хімії викорис­товують опорні кодовані конспекти.

Технологічні ланки є окремими частинами великих технологічних структур. Наприклад, ціль, діагностика або метод — ланки цілісної структури педагогічного процесу. Кожна технологічна ланка виконує тільки їй властиву функцію, а її ігнорування порушує цілісність педагогічного процесу. Так, відсутність чіткої педагогіч­ної мети робить працю педагога безглуздою, без діагнос­тики і зворотного зв'язку навчально-виховна робота стає некерованою.

Методико-технологічні ланцюжки у творчій прак­тиці багатьох передових учителів і вихователів створю­ють із метою формування умінь та навичок. Для цього в логічній послідовності з'єднують окремі структурні ланки, прийоми, діаграми, карти, рисунки. У виховному процесі організація чергування, суворий розпорядок дня, виконання громадських доручень можуть утворю­вати своєрідний технологічний ланцюжок, який є опти­мальним алгоритмом життя вихованців. Отже, техно­логічний ланцюжок є поєднанням взаємопов'язаних, послідовно задіяних методів, способів, прийомів, завдань, що забезпечують формування і закріплення навчаль­них умінь, трудових дій, спортивних навичок, соціальне цінної поведінки.

Технологічні процеси забезпечуються технологізова-ними формами обліку результатів роботи, які стимулю­ють творчу активність дітей. Так, педагог-новатор Іван Волков завів на кожного учня спеціальний щоденник, у якому відзначав якість виконання самостійної роботи. Якщо учень працював творчо, його успіх відображався у щоденнику творчих робіт.

Більшість педагогів роблять висновки про ділові якос­ті, пізнавальний інтерес, захоплення, ставлення до на­вчання дітей тільки за оцінками в класному журналі. Однак із нього мало про що можна дізнатися. Так, май­же всі учні мають із праці та малювання високі оцінки, хоча і працьовитість, і здібності до образотворчого мис­тецтва у всіх різні. Творчий щоденник і творча книжка, які б продовжувались у середніх та старших класах, повністю характеризували б захоплення школярів, їх ус­піхи у самостійній та творчій діяльності. Це б дало змо­гу самому учню об'єктивно оцінити свої можливості, оби­раючи професію, і звернуло б увагу на його хист тих, хто буде приймати його на виробництво або до навчального закладу.

Серед педагогічних технологій важливе місце займа­ють технологічні засоби. Комп'ютер, машинне програму­вання, різноманітні прилади включаються до педагогіч­ної технології як окремі ланки або у вигляді самостійно­го техніко-технологічного ланцюжка.

Педагогічна технологія наближає педагогіку до точ­них наук, а педагогічну практику робить цілком органі­зованим, керованим процесом, з передбачуваними позити­вними результатами.

Кожен педагог повинен пам'ятати, що не можна постійно віддавати перевагу одним принципам, техно­логічним прийомам, а інші ігнорувати. Адже справж­нього успіху в педагогічній діяльності вдається досягти лише тоді, коли всі компоненти цілісного педагогічного процесу втілюються на практиці системно.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте сутність педагогічного процесу. Охарактеризуйте його структуру. Чому серед компонентів педагогічного процесу провід­ну роль відіграє педагог?

2. Охарактеризуйте основні закономірності цілісного педагогіч­ного процесу.

3. Чи можна поділяти основні принципи цілісного педагогічного процесу на важливі й неважливі? Чому?

4. Розкрийте особливості педагогічної технології.

5. Яку роль відіграє технологізація педагогічного процесу?

6. Обгрунтуйте необхідність цілісного підходу до застосування на практиці різноманітних педагогічних технологій.

Література

Алекскж А. М. Педагогіка вищої школи. — К., 1998. Діалог культур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — К., 1995. Лихачев Б. Т. Педагогика. — М., 1996. Педагогика/ Под ред. Ю. К. Бабанского. — М., 1988.

1.4. Система освіти в Україні

Система освіти — сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно здійснюють ви­ховання, навчання і підготовку до життя підростаючих поколінь відповідно до завдань суспільства. Характерною особливістю сучасної системи освіти в Україні є гуманізм і демократизм, зв'язок із розбудовою української дер­жавності, формуванням національної самосвідомості гро­мадян України.