Роль виховання у формуванні особистості. Виріша­льну роль у формуванні особистості відіграє процес вихо­вання, що виконує такі функції:

— організація діяльності, в якій формується особис­тість;

— добір змісту навчання і виховання, що спрямовує формування особистості у потрібному напрямі;

— усунення впливів, які можуть негативно позначи­тися на формуванні особистості;

— ізолювання особистості від несприятливих для її формування умов, які неможливо усунути.

Як цілеспрямована, планомірна діяльність педагогів виховання покликане розвивати природні задатки, фор­мувати особистість.

Змінити такі фізичні якості, як колір шкіри, очей, во­лосся, конституцію тіла виховання не здатне, але воно мо­же істотно вплинути на стан здоров'я, зробити дитину мі­цною й витривалою шляхом спеціального тренування і вправ. Виховання не може змінити вроджений тип вищої нервової системи, але здатне внести корективи в силу і динамічність нервових процесів.

Природні задатки можуть розвинутися в здібності тільки під впливом виховання і залучення людини до відповідного виду діяльності. Виховання визначає вияв і вдосконалення задатків і здібностей: у процесі правиль­ного виховання можна розвинути дуже слабкі задатки, у той час як неправильне виховання гальмує розвиток силь­них задатків або зовсім придушує слабкі.

Виховання не лише визначає розвиток, а й постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте голов­не його завдання полягає у випередженні рівня розвит­ку. Таку ідею висунув Л. Виготський. Водночас він об­ґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості, стверджуючи, що програма і методи навчан­ня повинні відповідати не тільки досягнутому дитиною розумовому розвитку, а й «зоні її ближнього розвитку». Згідно з його концепцією існують два рівні розумового розвитку дитини. На першому дитина виконує певні завдання самостійно. Цей етап називають «рівнем ак­туального розвитку». Другий рівень — «зона ближньо­го розвитку», на якому дитина отримує завдання, з яким вона ще не може впоратися самостійно. Тому, пропоную­чи способи виконання завдання, пояснюючи прийоми ро-

боти і т. д., дорослий одночасно допомагає дитині вико­нати завдання і навчає її робити це самотужки. Мета виховання, на думку Л. Виготського, полягає в тому, щоб створити «зону ближнього розвитку», яка б пізніше до­сягла «рівня актуального розвитку». Отже, формувати особистість здатне таке виховання, що спонукає розвиток, орієнтується на процеси, які ще не дозріли, але перебува­ють на стадії становлення.

Ефективно розвиває тільки таке виховання, яке вміло включає молоду людину в різні види діяльності, спрямо­ваної на виконання поставлених завдань. Протягом навчання школяр бере участь в ігровій, навчальній, тру­довій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. Однак «тіль­ки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинсь-кий, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на­скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль­ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед». Тому важливою умовою ефективності впливу всіх видів діяльності на формування особистості є її активність, яка виявляється у спілкуванні, пізнанні навколишньої дійсності, праці.

Активність у спілкуванні дає змогу набути морально­го досвіду, розвиває організаторські здібності. Пізнаваль­на активність забезпечує інтелектуальний розвиток ди­тини. Для неї характерна як потреба вирішувати інте­лектуальні проблеми, так і вміння творчо застосовувати теоретичні знання в навчальній і практичній діяльності. Трудова активність практично і психологічно готує учня до участі у майбутній трудовій діяльності.

Рушійною силою будь-якої діяльності та вияву в ній активності є потреби. Ось чому перед педагогом завжди стоїть завдання не тільки спрямовувати активність своїх вихованців у суспільно корисне русло та стримувати від шкідливих захоплень, а й формувати потребу в позитив­ній активності.