Засоби навчання

Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому різних методів і форм навчання значною мірою залежать від вдалого вибору засобів навчання.

Засіб навчання — допоміжний матеріальний засіб школи (вищого навчального закладу), що виконує специфічні дидактичні функції.

Головне завдання засобів навчання полягає у забезпе­ченні навчальної мети завдяки включенню, активізації рі­зноманітних пізнавальних можливостей учня і студента.

Функції і види засобів навчання. Засоби навчання виконують найрізноманітніші функції:

— замінюють викладача як джерело знань (кінофіль­ми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.);

— конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які дає викладач (картини, карти, таблиці та інший наоч­ний матеріал);

— є прямими об'єктами вивчення, дослідження (маши­ни, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи);

— виступають «посередниками» між школярем (сту­дентом) і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпосереднє вивчення неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо);

— використовуються для озброєння учнів (студентів) уміннями та навичками — навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.);

— є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, графіки, діаграми тощо).

Найістотнішим засобом навчання є слово викладача. За допомогою слова він організовує засвоєння знань учнями (студентами), формування в них умінь і навичок. Викладаю­чи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним.

Підручник як важливий засіб навчання слугує для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення здобу­тих на занятті знань, виконання домашнього завдання, по­вторення пройденого.

Необхідними чинниками, що сприяють успішному за­своєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН). До них належать дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізо­ри, відеомагнітофони, електрофони), екранні посібники ста­тичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, ди­дактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти та ін.); фонопосібники (магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телепередачі.

Використання ТЗН вимагає ретельного їх поєднання зі словом викладача, для чого використовують різномані­тні методичні прийоми:

— установка на сприймання перед демонструванням окремих елементів комплексу чи комплексу загалом;

— пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних за­собів;

— демонстрування (прослуховування) окремих час­тин, фрагментів або кадрів, що чергуються з розповіддю (поясненням);

— демонстрування (прослуховування), що супрово­джується поясненням (синхронне коментування).

Застосування ТЗН на уроці вимагає попередньої підго­товки, яка передбачає:

— вибір теми заняття;

— визначення необхідних для вивчення теми засобів навчання;

— підготовку необхідних ТЗН;

— визначення дидактичних функцій і місця кожного технічного засобу при вивченні теми;

— встановлення характеру можливої роботи учнів з ТЗН;

— вибір способу викладу навчального матеріалу на кожному етапі вивчення теми;

— використання технічних засобів навчання відпові­дно до плану заняття.

Ефективному використанню ТЗН сприяє кабінетна си­стема навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів у спеціально обладнаних навчальних кабіне­тах. Вона дає змогу швидко «вникнути» у предмет, що вивчається, створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позауроч-ної роботи з предмета, позакласної виховної роботи.

Форми навчання у сучасній зарубіжній практиці. За­рубіжна школа і педагогіка постійно вдосконалюють систе­му навчання, використовуючи при цьому різноманітні мето­ди. Один із них — навчання учнів групою вчителів за пев­ного розподілу обов'язків між ними. Провідний педагог пояснює новий матеріал кільком класам-паралелям, а закрі­плення здійснюють у класах інші вчителі-помічники. Така система поширена у школах США, Швеції, інших країн.

До новацій у розвитку форм навчання належать неграду-йовані школи і школи з різновіковими об'єднаннями учнів за інтересами. У них заняття організують так, щоб учень, вико­нуючи самостійну роботу під керівництвом учителя-консу-льтанта, міг сам визначати темпи свого навчання.

Практикують і так зване відкрите навчання, суть якого в тому, що у школі учень навчається обмежений час, отримуючи від учителя загальні вказівки і завдан­ня. У процесі їх виконання доводиться звертатися до спеціального навчального центру, де для самостійної ро­боти його забезпечують необхідною інформацією, матері­алами і технічними засобами навчання.

В індивідуалізації навчання використовують також контрактну форму — угоду між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи учня. Це дає змогу учням індивідуально планувати свою навчаль­ну діяльність і опановувати матеріал відповідно до влас­них здібностей та інтересів. Контракт не звільняє від що­денних занять у школі, а є доповненням до них, оскільки складається для поглиблення знань з певного предмета.

У багатьох школах запроваджено навчальні центри і центри за інтересами.

Навчальний центр може бути організований у класі. Він забезпечує учнів, які цікавляться певною галуззю знань, необхідним обладнанням і матеріалами, науковою і популярною літературою.

Центри за інтересами дають учням змогу розшири­ти знання з конкретної соціальної проблеми, наприклад дослідити екологічну ситуацію в штаті тощо.

Серед нових форм організації навчання — «школа без стін». Вона не має свого приміщення, постійних класів. Діти зустрічаються з учителем у різних місцях, відвідують заводи, музеї, бібліотеки, пізнаючи передусім практичний бік життя.

Практика сучасної школи свідчить, що ефективності в навчально-пізнавальній діяльності досягають за умови взаємодоповнюваності різних методів, засобів і форм на­вчання. Вибір конкретного методу, засобу чи форми на­вчання на практиці залежить від індивідуального стилю діяльності вчителя, рівня його науково-методичної підго­товки і педагогічної майстерності.